Алексей Буряченко: Відбудовувати мають право ті хто не руйнував

Тема відбудови України після офіційного політичного запрошення України в ЄС, у грудні 2023 року, стала однією із найбільш пріоритетних та економічно привабливих для багатьох інвестиційних груп, як в Україні, так і поза її межами. Те що Україна є  найбільшим донором європейської безпеки стало уже абсолютно очевидним для всіх, а отже, і фінансові вкладення, як в пріоритетний для ЄС безпековий напрям буде також більше ніж достатньо.

Так, це можливо досить прагматично, але ми маємо розуміти про, що уже зараз думають потужні світові інвестори, а думають вони завжди про одне — прибуток і великий прибуток. І з’являються вони тільки в тих місцях, які в перспективі можуть зробити їх ще впливовішими і багатшими. Наше завдання полягає в тому щоб за допомогою державної політики зробити ці потоки інвестицій максимально пропорційними та субсидіарними, але не тільки... Враховуючи, що найбільшу загрозу і сьогодні, і завтра буде для нас нести терористичних путінський режим, вплив Кремля на будь-які процеси і “під будь-яким соусом” має бути максимально обмеженим.

Мімікрія рашистів з їх “паралельним імпортом” та багаторічною практикою обходу західних санкцій ставить перед нами навіть більш складні виклики, аніж раніше — знайти і знешкодити будь-які зв’язки вітчизняних компаній з державою агресором, але зробити це іноді не так легко, оскільки “гравці” іноді виявляються не просто “великими рибами” з безкінечною кількістю Віргінських дочерок, а навіть є справжніми монополістами у своїх економічних нішах. Такі “системоутворюючі” гравці до сих пір особливо не знають, що таке санкції від антимонопольного комітету, а від НАЗК ухиляються використовуючи судову практику та юридичну казуїстику.

Ресурсів, повірте, на будь-які подібні маніпуляції вистачає з головою, адже синонімом слова монополії є необґрунтовані надприбутки, а в українських реаліях і ухилення від сплати податків, і поставлення своїх власних інтересів вище за закон та суспільний договір. Нічого вам не нагадує? Так, це олігархічний бізнес, який не зважаючи на війну з путінською росією іноді продовжує свою діяльність в РФ, сплачуючи там податки і по суті фінансуючи путінський режим, який щодня вбиває наших людей. Пригадуєте “сліпі трасти” Порошенка з Ліпецькою фабрикою, фігурування в журналістських розслідуваннях продажу компаніями Пінчука, уже після 2014 року, труб та залізничних колісних пар в РФ і це тільки та частина айсбергу олігархічного бізнесу пов’язаного з РФ про який усі знають, а скільки менш очевидних фінансових взаємовідносин бізнесів інших олігархів та пов’язаних з ними особами, іноді ще і досі продовжують реалізовуватись через треті країни, кіпрські та віргінські офшорні “прокладки” мабуть до кінця ще ніхто і не знає. Але знати ми це маємо, оскільки ні цим олігархам, ні пов’язаними з ними компаніями, які вирішили заробити на війні та на смертях точно не місце в Україні і до відновлення нашої батьківщини ми їх, звичайно, не маємо права допускати у будь-якому випадку.

Та і по відношенню до наших міжнародних партнерів співпраця під час війни наших компаній з державою агресором виглядає відвертою дикістю, погодьтеся. Ми від них вимагаємо чесного виходу з ринку РФ, щоб не фінансувати державу-агресора, а деякі наші представники “в тиху” продовжують це робити... це потрібно присікати нашим правоохоронним органам, РНБО та усім в чиїх повноваженнях ці стратегічно важливі безпекові питання існування нашої держави.

Бачачи певні тенденції деяких іноземних компаній, які не вийшли з ринку РФ і те що вони за рахунок зменшення конкуренції, почали отримувати надприбутки, нехтуючи своєю репутацією, важливо щоб саме компанії з українськими власниками не піддалися на цю “замануху”, адже, в гонитві за “кривавим російським доларом” можна наробити непоправної шкоди “множачи на нуль”, як казав нині покійний Кернс, усі наші та світові санкційні потуги. Ми цього не маємо допустити.

Враховуючи вищевикладене, я вирішив запустити постійний цикл статей під робочою назвою --  “Скажемо ні бізнесу на крові!” Я буду слідкувати за публічним полем і звертати вашу особливу увагу на тих представників українського та іноземного бізнесу, особливо олігархічного, які будуть продовжувати працювати з РФ.

Так, я розумію, що можливо я розворушу “осине кубло” дуже багатих людей, але іду на це свідомо, оскільки такою як до війни ми уже не будемо і терпіти грабунок України і українців з буку “ділків-олігархів” уже ніхто не буде.

Хочеш мати великий бізнес, май, але чесно плати податки, не будь олігархом та не май справ з державою-агресором — дуже проста формула, погодьтесь!

Отже, наразі майже вся економіка росії працює виключно на війну. За останній рік витрати на оборону збільшилися на 40%, а на національну безпеку на 90%. Відтепер кожен третій рубль компаній, які продовжують працювати з РФ, сплачений̆ у федеральний̆ бюджет, іде на вбивство українців та підтримку путінського режиму. З цього можна зробити чіткий висновок, що бізнес не може бути поза політикою. Тим паче, великий бізнес.

Наприклад, австрійський "Райффайзен банк" у 2022 році сплатив у бюджет рф 560 млн. євро. Третину цих коштів російська влада витратила на виготовлення ракет та снарядів. Загалом міжнародні компанії на рік сплачують у бюджет росії 18 мільярдів доларів податків, цих коштів вистачить на фінансування двох місяців війни в Україні.

Також бізнес продовжує підтримувати війну не лише коштами. Французька мережа супермаркетів Auchan постачала російським військовим продукти на фронт. Американська Schlumberger обслуговує російські родовища з нафтою та газом. Банки OTP та "Райффайзен банк" видають військовим позики та кредитні канікули. Більшість бізнесів беруть участь у мобілізації, роздають повістки своїм працівникам та зберігають за ними робочі місця...

І як я уже зазначав раніше, компанії, які продовжили працювати з путінським терористичним режимом не погано на цьому нажилися. Трохи цифр. За даними Київської школи економіки (КШЕ), у 2022 році Ritter sport збільшили прибуток на 91%, Mondelez – на 38%, Japan tobacco – на 26%, Mars – на 20%, Mondi – на 15%. Найбільшу вигоду отримав "Райффайзен банк", який за рік війни наростив прибутки в росії вчетверо.

Ось чому ми маємо верифікувати, перш за все, представників українського бізнесу, які не гребують “заробляти, або раніше, або зараз, на крові”, оскільки отримувати на цьому ще і надприбутки, фінансуючи фактично знищення України, а завтра претендувати її відбудову, це просто сюрреалізм якийсь.

Більшість інвесторів бачать в роботі на російському ринку ризики та враховують це у своїх фінансових планах. Акції компаній, які залишились на ринку рф стали більш нестабільними. Акції ж того бізнесу, який завершив співпрацю з рф навпаки більш стабільні, адже вони пережили вихід з рф.

Отже, прозорість, чесність та репутаційна стійкість — це запорука успішного бізнесу в сучасному світі. Адже, зараз нічого не приховаєш і коли на рівних умовах постане питання чи працювати з репутаційно чистим бізнесом, чи кампанію зі міліоном віргінських дочерок та шлейфом співпраці з РФ, думаю усі розуміють, що вибір буде абсолютно очевидним. І при рівних позиціях перевагу віддадуть “репутаційно чистому” бізнесу без підводних каменів, “кривавих грошей” та олігархічно-корупційних слідів.

Саме в тему цього питання нещодавно потрапив на цікаву публікацію ЗНАЙ.UA під назвою “58 друзів Інтерпайпу у Росії: темна сторона "національного" виробника”(https://znaj.ua/kompromat/478217-58-druziv-interpaypu-u-rosiji-temna-storona-nacionalnogo-virobnika ) і подиву моєму не було меж — в РФ працює дочерка (підрозділ) української компанії монополіста “Інтерпайп” -- ТОВ “Інтерпайп-М”, яка досі не ліквідована в РФ! А фотографія російського офісу — це ж просто “мілота”, прямо на будівлі російською написано: “Интерпайп сталь — металлургия нового поколения”. Що тут далі писати навіть не знаю… думаю, кому цікаво з вищенаведеною публікацією ознайомиться і сам, а я скоріше хочу підвести певні підсумки.

Коли у 2016 році, це уже 2 роки як йшла російсько-Українська війна, у поважній The Wall Street Journal виходить стаття власника Інтерпайпу під назвою «Україні варто піти на болісні компроміси заради миру з Росією» (Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia) про те, що Україні варто поступитися окупованими територіями заради миру, тепер я розумію в чому річ насправді... Бізнес, просто бізнес.

Будемо об’єктивні, закриття можливості торгувати з державою-агресором для Інтерпайпу, це майже катастрофа по цілому ряду причин... від конкурентноздатності виробів на інших ринків, до руйнування усіх логістичних, сировинних та фінансових ланцюжків. Дуже болісна, насправді, історія, але саме тому, для мене вона є абсолютно  зрозумілою - чому власник Інтерпайпу ще у 2016 році публічно, через інтерв’ю для західних ЗМІ, намагався врятувати свій монопольний бізнес, допоки йому ще не обрізали остаточно всі канали з РФ? Гроші, тільки гроші.

Три цікаві факти які випливають з вищезгаданого матеріалу:

-  Інтерпайп за час війни поставив свою продукцію щонайменше 58 підприємствам Росії;

-  Тільки за чотири роки війни виторг Інтерпайп-М у Росії склав понад пів мільярда доларів США (дані відкритих баз);

-  У 2023 році Інтерпайп продовжував сплачувати податки до російського бюджету.

Цікаво, жорстко, правдиво, так. І я хочу, щоб наші журналісти-розслідувачі якнайбільше знаходили таких історій про усіх представників українського бізнесу, які не гребуть працювати з державою-агресором, особливо цікава інформація про олігархічний бізнес. А ми з вами уже зможемо усе це ґрунтовно проаналізувати, як кажуть “з усіх боків” і зробити максимально об’єктивні висновки.

Ті хто фінансують ворога, чи прямо, чи опосередковано, нам не друзі. І переконаний, що справедливість візьме гору. Адже, повторюся, до довоєнної корупційно-олігархічної системи у Україні уже ніхто не повернеться. Усе буде по-новому, а от як саме, це уже наша спільна відповідальність.