Алексей Буряченко: Війна минулого з майбутнім! Тернистий шлях до Незалежності!

Війна між РФ та Україною — це війна минулого з майбутнім! Це антиімперський, антиколоніальний рух вільних людей, які хочуть самостійно, без нав’язування визначати своє майбутнє.

Так, можливо, це дещо романтично, але подібні проривні речі можуть реалізувати тільки романтики, прагматики на подібне ніколи не наважаться.

Більше того, війна РФ проти України — це протистояння заскорузлого модернового мислення часів другої світової війни з пост-пост модерновим глобальним сучасним мисленням людей вільного світу!

Це яскрава демонстрація всьому світу, що розміри Голіафа для сучасного Давида, не мають жодного значення. Адже війна іде не тільки на полі бою, а і в інформаційній, технологічній, геополітичній та економічній площинах і, враховуючи сучасні технології, завжди можна знайти слабке місце Голіафа і діяти асиметрично, як він не очікує.

Перенесення війни на територію держави-агресора — це і є симетрична справедлива відповідь асиметричними засобами. Адже, погодьтеся, що справедливо воювати не виключно на території країни на яку напали і громадяни РФ мають відчувати на собі наслідки нічим не спровокованої Путінської агресії проти України.

В цьому контексті, я глибоко переконаний, що це і буде одним із факторів справедливого завершення війни, враховуючи Формулу Миру Володимира Зеленського. У росіян має раз і на завжди зникнути відчуття вседозволеності! І перехід війни на територію агресора фізично, тільки перша яскрава демонстрація, що в “цей танець можна танцювати удвох”.

Так, смілива та ризикова спецоперація на Курщині фактично перевернула “геополітичну шахівницю” прикувши увагу всіх світових ЗМІ до України. Адже, саме в горнилі цього принципового протистояння минулого і майбутнього, з великою вірогідністю, буде визначатися подальша доля світу!

А Україна, як лицар у яскравих обладунках, показує всім, що не потрібно боятись РФ і червоних ліній Кремлівського диктатора Путіна, а найкраще, використовувати їх силу проти них самих! І, можливо, сила виявиться слабкістю... Як у протистоянні самбістів досвідчений спортсмен використовує силу ворога проти нього самого.

І так, ця “російська шафа” дійсно дуже гучно падає!

Війна набирає дуже неочікуваних форм та змістів і ті виклики які Україна ставить перед РФ, зазвичай ставлять її в тупік. Це ми бачили на прикладах застосування морських та повітряних дронів, очищення морської акваторії Чорного моря без жодного боєздатного корабля, використання значно більш технологічнішої західної зброї, особливо далекобійної та ін. Ці всі асиметричні відповіді, до яких не готова РФ, і дозволяють говорити про стратегічну перевагу України у цій війні.

Та і відношення до людини під час війни в Україні та РФ абсолютно різне. Якщо в Україні усе суспільство долучене до оборони своєї держави, багато добровольців, а військово-політичне керівництво усвідомлює, що людський ресурс є вичерпним і береже людей, де можливо віддаючи перевагу дронам та безпілотникам, то в РФ людей ніколи не рахували і “м’ясні штурми” уже стали страшною візитівкою російської армії і дуже чіткою характеристикою відношення до росіян самого Путіна.

Путін сприймає людей виключно як ресурс, як інструмент для досягнення своїх хворобливих імперських цілей і “баби ще наражають” це його базове відношення до людського життя.

Якщо брати технологічну складову розвитку ВПК України, то акцент тут також зроблений на асиметричні засоби боротьби. Адже, конкурувати з РФ в кількості танків та іншої конвенційної зброї абсолютно нереально, отже потрібно щось абсолютно інше, до чого ворог буде не готовий. Це “щось” має бути технологічним, дешевим та масовим — і це, звичайно, безпілотники, переоцінити роль яких в цій війні просто неможливо. До цієї моделі Україну підштовхнуло, ще на початку повномасштабного вторгнення РФ, використання турецьких Байроктарів, які виявилися справжнім “страшним сном” на яву для російських окупантів. Але наразі, виробництво, як далекобійних безпілотників-камікадзе, так і дронів, майже на 100% українське. Плюс, як я уже зазначав раніше, розробка та ефективне використання морських дронів здивувало світ і назавжди змінило “правила гри” на морі.

Наслідком нав’язаних Україною нових асиметричних реалій на полі бою стало те що РФ майже перестала використовувати свої традиційно сильні сторони, це танки, бронетехніку, літаки, гелікоптери та кораблі. Адже, співвідношення втрат дрона та танка виявились неспівмірними навіть для РФ.

Разом з тим, потрібно відзначити, що така зміна воєнної парадигми примусила РФ використовувати ще більш антилюдські інструменти, як уже згадувані “м’ясні штурми” та КАБи (некеровані авіабомби) по українським мирним містам. Ці дії, здебільшого, і примусили до створення так-званої “санітарної зони” на Курщині, допоки західні партнери ще зволікають з політичним дозволом дати можливість превентивно вражати воєнні цілі вглиб території РФ.

Спецоперація на курщині — це не окупація і про це прямо говорить військово-політичне керівництво України, а дії для забезпечення захисту своїх громадян від майже безконтрольного застосування ворогом далекобійних авіаційних ракет та КАБів. Нам чужого не потрібно, але і свого нікому не віддамо!

За інформацією головкома Сирського, Україна наразі контролює близько 100 населених пунктів на Курщині і уже створено військову комендатуру, в тому числі для забезпечення гуманітарної функції громадянам РФ, які потребують невідкладної допомоги. Це дуже гуманно, погодьтеся. Оскільки, для порівняння, те що творили окупанти коли захоплювали українські міста, такі як Буча, Гостомель, Ірпінь та ін., навіть згадувати не хочеться, то був в чистому вигляді геноцид.

Умови миру Україною давно сформульовані у “формулі миру Володимиру Зеленського”, яка є єдиною загальновизнаною мирною ініціативою на рівні ООН, ЄС, НАТО та G7. Наразі, до другого “Саміту Миру” стоїть завдання напрацювати дорожню карту її імплементації і погодити її з партнерами, в тому числі умови ультиматуму для РФ. Тільки його прийняття може відкрити двері до потенційних мирних перемовин, але виключно за посередництва країн-гарантів. Тут може використовуватись “зернова формула”, яка досить успішно себе показала, за посередництвом ООН та Туреччини. Але у випадку потенційних мирних перемовин сторони-гаранти, прогнозовано, будуть більш потужні і можна допустити, що це можуть бути такі країни як США, ЄС, ВБ, Китай та, припустимо, Індія. 

Резюмуючи. Україна уже не та наївна країна яка, за рекомендаціями наших партнерів та власної нерішучості, без жодного пострілу втратила Крим, а протистояння за Донбас завершилося позорним Мінськом-2. Суспільство все це чудово пам’ятає і ніколи не допустить Мінську-3...

Україна поступово стає геополітичним орієнтиром не тільки для пострадянських країн, але і інших країн які намагаються скинути з себе неоколоніальне ярмо, а геополітичні інтереси уже давно вийшли за кордони які для свого часу нас окреслила РФ...

Україну знають, поважають і підтримують у всьому світі, як символ свободи та незламності, що робить її потужним міжнародним гравцем якому світ не дасть програти. Адже, усі розуміють, що тоді сучасний демократичний світ програє разом з Україною, а “вісь зла” остаточне переможе, зануривши всю планету в темряву війни та диктатури.

Нова архітектура світової безпеки, ось що зараз потрібно світу і контроль над ядерним компонентом має бути в основі цієї архітектури. Як на мене, саме Україна, як країна яка свого часу добровільно позбулася ядерної зброї, має справедливе право пропонувати, якою має бути нова справедлива архітектура світової безпеки! І, переконаний, що до цієї позиції прислухається велика кількість країн, адже, у переважної більшості країн світу немає ядерної зброї і це ставить їх у дискримінаційне становище до членів “ядерного клубу”. Напрацювання та реалізація нової глобальної безпекової парадигми зможе назавжди змінити світ і зробити його більш рівним та справедливим, не тільки на словах членів РАДБЕЗУ, а на ділі.

З Днем Незалежності, Україно!