Алексей Буряченко: Візит в Сочі та ризикова багатовекторність Ердогана. Український контекст

Візит Ердогана в Сочі на зустріч до Путіна подія точно не рядова в рамках економічної та політичної ізоляції РФ, як держави-агресора та, в реально-осяжній перспективі, держави спонсорки тероризму. Чи розуміє він репутаційні ризики, які на себе бере за наслідками такого візиту, звичайно, так. Тому і ціну за свою лояльність Ердоган виставляє путіну дуже «спекулятивну».

Так що ж це за «багатовекторна» гра від Ердогана і чому за неї, як за рятівну соломинку намагається з останніх сил вхопитися путін?

Після візиту в Тегеран багато хто із експертів поспішили надовго поставити хрест на подальших публічних зустрічах Ердогана та путіна, аж занадто нікчемний путін мав вигляд коли чекав запізнюючогося (скоріш за все, умисно) Ердогана і переминався з ноги на ногу… І так би воно все і було, якби не санкції та повна міжнародна ізоляція росії. Із тих хто ще готовий зустрічатися і про щось говорити, Іран, Північна Корея, деякі країни Африки і таліби… компашка, відверто, така собі, погодьтесь, на любителя. А усі інші типу-партнери РФ, накштал Китаю та Індії, просто по надзвичайно привабливим цінам викачують з неї газ та нафту, але зустрічатись, звичайно, ні з ким не збираються, аж занадто ризиково та токсично. Максимум, то це якась публічно-нейтральна заява у лояльності до росії, чи необхідності спільному протистоянню «колективному заходу» і все… А тут Ердоган, який останнім часом надзвичайно активний саме у геополітичних іграх, ну гріх же цим не скористатися, кудись же ті нафтодолари дівати потрібно, от Туреччині віддати, а фактично подарувати, на думку путіна, це гарна ідея… Та і Туреччина, будемо відверті, також не проти відкусити і собі шматочок від «загнаного звіра», яким зараз є путін і навіть готова для цього піти на певні поступки державі-агресору, головне щоб отримати бажане – гроші, знижки на газ та, можливо, позитивне рішення для себе по Нагорному Карабаху та Сирії. Чи багато на кону, так, але чи не загрався Ердоган, зараз важко сказати.

По частковому розрахунку в рублях та запуску росіян в кредитно-банківську систему Туреччини, думаю уже всі чули, а от про перерахунок росією $5 млрд. на рахунки НацБанку Туреччини, через свопи своїй «дочок», писали далеко не всі ЗМІ. Це 1/5 великого кредитного траншу по будівництву Туреччині атомної електростанції під назвою «Аккую», яку по окремо розробленому проекту будує «Росатом». Орієнтовна дата запуску першого енергоблоку – 2023 рік.

Тепер нам стає більш зрозумілою «багатовекторна» політика Туреччини, яка з однієї сторони підтримує Україну продаючи їй високотехнологічні безпілотники і уже реалізовує плани по будівництву в нашій країні свого нового заводу, а з іншої, не готова приєднуватись до західних санкцій проти росії, під аргументацією держави-посередника, яка не може ставати на чиюсь сторону для додержання усіх дипломатичних норм держави-посередника.

В цьому контексті є дуже красномовною заява Ердогана, за наслідками зустрічі з путіним в Сочі. Серед іншого він зазначив, що: «Я молю Бога, щоб наші зустрічі в Сочі були корисними для нашого регіону, особливо Туреччини та Росії».  

І все ж, потрібно віддати належне, що в підписанні успішних та вигідних для України та світу «зернових угод» Туреччина, дійсно, відіграла не малу роль, але і використовувати цю дипломатичну перемогу вона тепер також може перед партнерами «на повну» уже в своїх інтересах, як мінімум, по подальшому не доєднанню Туреччини до західних санкцій проти РФ.

І тут, насправді, крихкий баланс у грі Туреччини м’яко переходить в дуже ризикову гру з надзвичайно високими, як ризиками, так і ставками сторін. Якщо Турячина і дійсно спробує допомогти РФ в обході санкцій і це зафіксує захід, то Туреччина і сама буде піддана санаційному впливу, про що уже офіційно заявив Брюссель, і ризикує втратити ті «плюси», які вона собі так довго напрацьовувала на «українсько-російському треку». А якщо їй вдасться якось обманути путіна і не допомагати йому в обході санкцій і при цьому отримають гроші на АЕС, позитивне рішення для себе по Сирії та Нагірному Карабаху, це буде одна із надзвичайно ризикових, але успішних геополітичних стратегій сучасності… В будь-якому випадку, це справи Туреччини, але надзвичайно важливо, щоб вона прогнозовано грала по правилах, адже її провал, буде одночасно означати і провал самого Ердогана на виборах і руйнацію всієї геополітичної стратегії Туреччини останніх десятиліть… Повторюся, ризики величезні, але Ердоган, мабуть, дуже азартний гравець і на кон зараз поклав абсолютно все і свою особисту політичну долю і подальшу долу всієї Туреччини, яка зараз знаходиться в глибокій економічній кризі, а національна валюта за останні 3 роки втратила, майже, 70% своєї вартості (за інформацією Bloomberg).

Світ стоїть на геополітичному розломі, як монета на ребрі, яка може в будь-який момент колихнутись в будь-яку сторону і це ми бачимо не тільки в Україні, а і у взаємовідносинах Косово і Сербії, Вірменії та Азербайджану, Афганістану, Китаю та Тайваню… Україна має чітко розуміти, що це уже точно не спринт, це «геополітичний марафон» на виснаження, наслідком якого буде створення нової світової безпекової архітектури. Адже, ресурсів все менше, людей все більше і зброї, в світі останніх подій, в світі стає все більше і більше, а якщо пригадати, що ми давно живемо в цифрову «швидку» епоху, то і загрози будуть відповідні – швидкі, руйнівні, не лінійні та без кордонів.

Президент України Володимир Зеленський, враховуючи його тісні та продуктивні взаємовідносини з Ердоганом, згадаємо підписання зони вільної торгівлі між країнами та підтримка подружжя Ердоганів у проведенні «Кримської Платформи» та Саміту «Перших леді та джентльменів», має всі шанси у налагодженні корисних для України взаємозв’язків з Туреччиною. Але діяти потрібно продумано та не лінійно, чітко розуміючи, що все що робить Туреччина, виключно в інтересах самої Туреччини, а наше завдання знайти чи створити вигідні обом сторонам точки перетину. Тільки такі угоди, в яких максимально зацікавлені обидві сторони, є максимально дієвими та результативними. Разом з тим, видно, що Україна уже дуже подорослішала за останні п’ять місяців і готова навіть до дуже складних геополітичних ігор і дуже часто навіть сама формує вигідні їй сенси та геополітичну повістку!

Це абсолютно інший рівень у порівнянні з минулим, коли ми тільки відбивали різні політичні атаки із зовні і занадто сильно надіялись на вічно «глибоко занепокоєних» західних партнерів, чи на їх виключно чесну та порядну політику. Світ змінився і ми змінилися разом з ним, зараз по іншому ніяк, на кону наша державність, незалежність та суверенітет і Україна має прагматично крок за кроком іти до досягнення своїх геополітичних цілей. Як не парадоксально, кращого часу для цього може в подальшому уже і не бути. Тому, тільки консолідація, тільки національний прагматизм, жодних ілюзій, чи марних надій та сподівань! У України для нашого «геополітичного прориву», зараз, насправді, є все що потрібно – справжня єдина нація, сильний національний лідер та світові софіти направлені щодня на Україну, це потрібно тільки вдало використати. 

Посилання на ефір: https://www.youtube.com/watch?v=Z0Fw7oh5Gpc