Ігор Гарбарук : Гроші потрібно не закочувати в асфальт, а спрямовувати на програми з підтримки аграріїв

"Уряду в цілому і Мінфін з Мінекономіки, зокрема, слід переглянути підтримку аграріїв. Особливо на тлі недавніх погодних катаклізмів і ударів корона-кризи. Вона повинна бути незрівнянно більше.

Нагадаю, що на ці цілі в держбюджеті-2020 спочатку було передбачено 4 мільярди гривень. При секвестрі їх хотіли "обнулити". Але після шквалу критики – залишили всю суму. Правда, навіть при цьому вона – в півтора-два рази менше, ніж у попередні роки. А викликів перед аграріями – куди більше.

Між тим, на ремонт тієї ж дорожньої інфраструктури передбачено більше 70 млрд. Тобто, закатати гроші в асфальт – це легко, а забезпечити аграріям реальну потужну підтримку – неможливо.

А тут ще й, м'яко кажучи, неоднозначне рішення переправити частину коштів фонду боротьби з пандемією COVID-19 та її наслідками "на покращення транспортного сполучення, будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення". Але ми ж прекрасно знаємо, що на будівництві доріг близько 40% виділених на це коштів розкрадається.

Так от, замість цього потрібно направити гроші на підтримку сільгоспвиробників. І не просто направити, а цілеспрямовано. Слід зробити дві програми: одну – для малого та мікробізнесу, другу – для великих агрокомпаній, які створюють величезну кількість робочих місць і нацпродукт з високою доданою вартістю.

Програми для малих фермерів повинні бути спеціалізованими, а виділені кошти – стимулювати їх розвиток. Приміром, щоб вони об'єднувалися в кооперативний рух, щоб працювали по одній політиці, вирощували, приміром, один продукт. Спеціалізувалися на ньому... Це зміцнить продовольчу безпеку України, дозволить даними господарствам з часом укладати контракти з тими ж супермаркетами... Таким чином, ми отримаємо якісно інший результат.

Великі компанії також постраждали, у них теж закредитованість, проблеми. А саме вони формують наш експортний потенціал. З ними потрібно працювати за іншою програмою. Щоб не просто експортували зерно, а – займалися переробкою, створюючи продукцію з доданою вартістю. Щоб перемелювали зерно на борошно, з нього робили продукт кінцевого споживання. Щоб це був справжній бренд якості. Таким компаніям можна було б знизити ставку ПДВ при експорті з 20% (коли просто йде експорт зерна) до, наприклад, 5% (коли мова про кінцевий продукт). А якщо це ще й справді крутий бренд, то держава зобов'язана компенсувати і частину витрат в капбудівництво.

Так що не в дороги потрібно закопувати наші гроші, а використовувати їх дійсно ефективно. Поки уряд робить це в кращому випадку на "трієчку" за п'ятибальною системою".