Андрій Помазанов : Зеленський, Конституція і дикі танці навколо КСУ

"Політичні протистояння Конституційного Суду України (КСУ) і команди президента, які відбуваються в останні дні, не дають спокою ні так званій політичній еліті України, ні нашим західним сусідам, ні навіть простим громадянам, багато з яких взагалі вперше почули про існування такої інституції як КСУ.

Насправді конституційна криза, як нині описують ситуацію багато політичних експертів, почалася набагато раніше, ніж прийняте нещодавно рішення КСУ про визнання неконституційними окремих положень антикорупційного законодавства.

Початком такої кризи можна вважати дикі танці над "тілом Конституції" часів Кучми або ж Януковича. Кожен з них вважав Конституційний Суд України своїм ляльковим театром, готовим за закритою завісою зіграти будь-яку п'єсу, яка була угодна на той час їх господареві - Карабасу-Барабасу. Чим скінчилися такі уявлення для їх господарів, думаю, не варто нагадувати.

Хтось скаже: "ні, це ж було давно, змінився склад суду та й законодавча база вже не та!". Але є приклад свіжий, який ще більш яскраво ілюструє політичну орієнтованість КСУ і здатність підлаштуватися під зміни політичної кон'юнктури країни.

Після проведення дійсно демократичних виборів президента країни в 2019 році новообраний головнокомандувач Зеленський невідкладно в день інавгурації вирішує видати указ про розпуск парламенту 8-го скликання. Указ за своєю суттю неконституційний, що не має під собою жодної законної підстави для його видання. І в даному випадку саме КСУ повинен був поставити крапку в даному питанні і визнати, що новообраний президент першим же своїм документом порушив не просто закон - порушив Основний Закон.

Суд же під впливом нових політичних віянь при схваленні окремих політичних лідерів ВР 8-го скликання приймає рішення "підіграти" новому "ляльководові" і визнати указ про розпуск парламенту таким, який відповідає Конституції України.

Саме з того моменту можна вести відлік новітньої історії конституційної кризи в країні. Дії суду були явно недолугими. Зеленський ні на мить не сумнівався в необхідності повного перезавантаження складу КСУ, як тільки настане зручний момент, як це сталося з членами Центральної виборчої комісії.

Команді президента в питанні із заміною складу суду заважали лише положення законодавчої бази про КСУ, які встиг прийняти парламент 8-го скликання. І які абсолютно справедливо наділили даний орган небувалою до цього часу самостійністю.

Незважаючи на це, у президентській вертикалі залишилися величезні механізми впливу на суд. Такі як, наприклад, парламентська більшість, яка безсоромно могла натякати (загрожувати) суддям (шляхом створення відповідних законодавчих ініціатив) про те, що їм буде урізано фінансування або ж про перенесення будівлі суду з Києва до Маріуполя.

Остання ж законодавча ініціатива Зеленського (в дві статті - про визнання нікчемними рішень КСУ, і про його розпуск з моменту вступу закону в силу) є конвульсивними потугами команди Офісу президента в бажанні отримати повну владу в країні - під виглядом благих намірів про відновлення справедливості. Зручний момент настав.

Саме це пристрасне бажання президента або ж його оточення "обнулити кадри папередніків", а також отримати повний контроль над усіма гілками влади і незалежними інститутами, призвело до того, що ми бачимо сьогодні.

Пам'ятати потрібно тільки про одне - яким би не був результат таких політичних баталій в боротьбі за абсолютну владу - програє Україна і її народ".