Андрій Блінов : Чому локдаун при корона-кризі - не вихід. І що було б більш корисним

Я вкрай скептично ставлюся до будь-яких ідей повторити весняний локдаун. Як показують дослідження (наприклад, https://expla.bank.gov.ua/expla/news_0174.html), у другому кварталі 2020 року найбільше постраждали економіки тих країн, де уряди зважилися на максимально жорсткі і при цьому тривалі карантинні заходи, включаючи обмеження роботи підприємств та точок торгівлі. А не ті держави, де зафіксовано найбільше число інфікованих коронавірусом.

Більш того, уявімо, що зупиняється бізнес і йому компенсується недоотриманий прибуток у вигляді субсидій з бюджету. Ключове питання - чи зможе це зломити в кращу сторону епідеміологічну ситуацію? Відповідь негативна, оскільки невід'ємними складовими частинами такого рішення має стати виявлення спалахів захворюваності (тобто в десятки-сотні разів більше активне тестування), контроль за контактами інфікованих з іншими людьми, і в результаті злам тенденції. До того ж, виграти у піку пандемії час теоретично необхідно для того, щоб краще підготувати інфекційну і в цілому медичну інфраструктуру.

З цими мотивами в Україні вже був оголошений локдаун в березні. Люди в цілому дотримувалися жорстких обмежень, але з травня почали рішуче протестувати, розуміючи, що ніхто не компенсує збитки непрацюючого бізнесу. Загроза захворюваності на той момент представлялася надуманою, попереду був літній сезон, коли люди багато часу проводять на відкритому повітрі, а не в людних приміщеннях і т.д.

Також слід розуміти, що повністю апробованої вакцини від коронавируса на сьогоднішній день не існує, і за короткий термін погасити множинність спалахів поширення хвороби не вийде. Тобто повторення березнево-квітневого локдауна приречене на провал через очікувану поведінку громадян, засновану на їхньому розумінні загрози і стереотипів споживацької поведінки.

Ідея оголосити локдаун на 2-4 тижні мені незрозуміла. Це принципово не зламає криву зростання захворюваності (для цього необхідний більш тривалий період, а також рішучі, на межі військових, заходи з припинення контактів між людьми), однак загрожує стрибком зростання тіньової торгівлі, розрахунків виключно готівкою. Нарешті, це зажадає значних компенсацій з бюджету. Той, нагадаю, є, дефіцитним на рівні майже 300 млрд гривень. І піддавати його додатковому ризику зниження доходів і збільшення витрат навряд чи представляється можливим, з урахуванням тих реалій, що через скорочення можливостей для фінансування дефіциту деякі витрати (перш за все, капітальні) будуть за фактом непрофінансовані.

Набагато більш корисними для економіки і не тільки будуть наступні дії:

1) подальше стимулювання онлайн-розрахунків, віддаленого доступу до послуг, мінімізація людських контактів при угодах купівлі-продажу товарів,

2) управління графіками роботи держустанов, магазинів, транспорту, щоб забезпечити максимальне розосередження людей (тобто не скорочення їх роботи, а найбільш гнучкий графік, як, наприклад, зробили поштові сервіси, почавши працювати і по неділях),

3) спрямування коштів з коронавірусного фонду максимально на забезпечення лікарень необхідними препаратами, засобами захисту, киснем і т.д., переобладнання приміщень охорони здоров'я,

4) додаткова фінансова підтримка лікарів, стимулювання їх працювати в інфекційних відділеннях,

5) скорочення ряду видаткових статей (наприклад, масові наради і конференції, відрядження, закупівля автомобілів та іншої техніки) на час боротьби з COVID-19, що дозволить вивільнити для потреб соціальних фондів і підтримки малого бізнесу не один мільярд гривень в масштабах держави,

6) покриття залишаючегося дефіциту держбюджету переважно за рахунок недорогих запозичень у міжнародних фінансових організацій, що означає мінімальні ризики сплеску інфляції і девальвації національної валюти. І, отже, скорочує додаткові витрати на соціальну підтримку громадян.