Леонід Уніговський : Чому Україна прийшла до газової кризи - і що тепер робити

Ще на початку червня 2020 року робоча група з функціонування ринку природного газу Експертної ради при Міненергетики прийняла і опублікувала наше рішення про те, що відкриття ринку газу в тому вигляді, в якому це збиралися зробити (і зробили з 1 серпня) загрожує різкими стрибками ціни на блакитне паливо. Тоді ж ми запропонували Міненерго врахувати це - і йти по шляху, який рекомендував секретаріат енергетичного співтовариства.

А саме - 6-7 млрд кубів газу власного видобутку, які звільнялися при скасуванні спецзобов'язень, згідно з якими постачальники повинні були продавати населенню газ дешевше, ніж його ринкова вартість (ці зобов'язання скасували з 1 серпня 2020 року - ред.), повинні виводитися на біржу (як варіант - Українська енергетична біржа). Тобто, мова б йшла не про скасування спецзобов'язень, а про їх видозміну, наблизивши ситуацію до умов ринку.

Торгівля на біржі дешевшим газом, який Укргазодбича видобуває в Україні, дозволила б мати доступ до вітчизняного ресурсу ряду компаній. Це були б не обов'язково облгаззбити, як зараз. Могли зайти інші гравці, готові працювати на ринку поставок газу населенню.

Але до нас не прислухалися. В результаті зараз ціни злетіли, почалися протести. А уряд, судячи за проектами документів, які з'явилися у відкритій пресі, обговорює постанову про регулювання цін, про введення так званої граничної ціни в 6.99 грн за 1 м .куб. Тимчасове - але саме регулювання. Тобто, мова йде, фактично, про заморожування ринку. Що - не тільки в середньостроковому плані нічого не змінить, а й, природно, викличе негативну реакцію у наших західних партнерів. Адже Україна взяла на себе зобов'язання відкрити ринок газу. І під це зобов'язання нам виділялися транші тим же МВФ.

Куди більш раціональним виглядає пропозиція тимчасово виконуючого обов'язки міністра енергетики Юрія Вітренка про те, щоб Укргазвидобування продавала газ, який повинен йти населенню, за прямими договорами. За формулою "ціна в хабі TTF мінус транспортні витрати". Це виходить близько 5,4 грн за куб газу. Такий підхід на порядок краще регулювання, яке зараз обговорюють.

В цілому, слід визнати, що ми прийшли до кризи бо (і тут я з Вітренко теж згоден) перехід до ринку - це не означає просто скасовувати регулювання і пускати все на самоплив. Ринок не повинен відкриватися без спецпрограми, в якій чітко визначалися б: правила доступу до вітчизняних ресурсів газовидобутку, спрощені правила зміни постачальників, контроль за можливими зловживаннями, порядок інформування покупців про пропоновані постачальниками ціни на природний газ і т.д. А у нас з 1 серпня відбулося хаотичне відкриття ринку, що призвело до кризи.

Є газові програми, за якими відкривався ринок в Англії, Німеччині. Відкривається зараз в Румунії, Греції, Польщі. Є правила, які треба встановлювати.

Перше - потрібно забезпечити доступ до вітчизняного ресурсу через конкурентні торгові майданчики. Це та сама продаж Укргазвидобування на біржі 6-7 млрд кубів свого газу за певними правилами.

Друге - чіткий контроль за можливістю зміни постачальника. Повинно бути більше інформування населення, доступні і зрозумілі способи переходу до іншого постачальника. Також потрібен інститут енергетичного омбудсмена. Апарат якого буде захищати споживача, покупця газу.

При реалізації рішення уряду про регулювання ціни на газ є ще одна серйозна небезпека. Справа в тому, що в тарифі операторів газорозподільних систем (облгази) 40% припадає на вартість газу, який витрачається операторами на технологічні потреби. У тарифі закладена вартість цього газу в 5, 85 грн за 1 м .куб. Зараз на ринку газ коштує не менше 9 грн за 1 м .куб. Тому, якщо цей аспект не буде врахований урядом в своїй Постанові, і оператори газорозподільних систем, і оператор нашої газотранспортної системи (а це єдиний ланцюг газопостачання) отримають негативний фінансовий результат, тобто борги. Що остаточно розбалансує наш газовий ринок.

Ще момент. Деякі критикують Вітренко за пропозицію відновити прямі поставки газу з РФ, перенісши точку продажу газу із заходу на схід, на кордон України і Росії. Але критики повинні розуміти, що, як мінімум, відсотків 90% газу, який ми отримуємо по реверсу, це російський газ. Юридично він має іншого власника, але фізично - він російський. Цей газ проходить через Україну, на кордоні повертає - і йде вже до нас як європейський. Ми переплачуємо трейдерам 20-30 доларів на тисячі кубів тільки за те, що називаємо російський газ - не російським. Чи варто воно того? Але при цьому важливо розуміти, що ми не можемо повністю зайти в залежність по імпорту від російського газу. І навіть якщо купуватимемо його за договорами з російськими фірмами (а це дійсно дешевий ресурс), частка не повинна перевищувати 30% від імпортованого газу.