Богдан Устименко : Чи мав право Кучма підписувати Мінські угоди?

Перш за все, пропоную розібратися, що являють собою ці так звані "Мінські угоди". Проведемо дуже стислий аналіз.

Це серія з трьох документів, що підписані в різні періоди часу:

1). Мінський протокол від 5 вересня 2014 року;

2). Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року;

3). Мінський комплекс заходів від 12 лютого 2015 року.

Водночас, ці документи не є міжнародними договорами, оскільки вони не відповідають вимогам приписів міжнародного права. Зокрема, стаття 7 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року встановлює, що міжнародні договори повинні бути підписані уповноваженими на це особами: главами держав, главами урядів або міністрами закордонних справ. В окремих випадках представниками держав можуть вважатися глави дипломатичних представництв, спеціально уповноважені представники на міжнародних конференціях або в міжнародних організаціях/їх органах.

Необхідно звернути увагу й на той факт, що "Мінські угоди" були підписані послом Гайді Тальявіні (від ОБСЄ), другим Президентом України Леонідом Кучмою, послом РФ в Україні Михайлом Зурабовим, а також громадянами Олександром Захарченком (від "ДНР") та Ігорем Плотницьким (від "ЛНР").

Але пан Кучма у 2014 та 2015 роках не мав статусу глави держави, уряду, міністра закордонних справ або посла, він також не був уповноважений на підписання документів від імені України, про що свідчить зміст Розпорядження Президента України "Про уповноваження Л.Кучми на участь у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях", підписаного Президентом України Петром Порошенком 8 липня 2014 року.

Цим Розпорядженням Президента Порошенка пану Кучмі не було надано право на підписання міжнародних договорів, а також інших обов‘язкових для України документів, тим більше з "ЛНР" та "ДНР", які не мали та не мають статусу суверенних держав. Більше того, колишній Президент Кучма здійснював свою діяльність у Мінську на громадських засадах, що також підтвердждується змістом згаданого Розпорядження Президента.

Отже, "Мінські угоди" не є міжнародними договорами, не мають юридної сили, та, як слідство, не підлягають обов‘язковому виконанню Україною.

Окрім цього, в контексті цієї статті, слід нагадати читачам, що "Мінські угоди" є, насправді, лише "хотєлкою" Кремля, оскільки фактично направлені на:

- помилування і амністію вбивць українських військових та цивільного населення на території окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО);

- створення міліції, прокуратури та суду в ОРДЛО, яка буде виконувати вказівки Москви;

- обрання на місцевих виборах в ОРДЛО виключно проросійських кандидатів;

- створення режиму "транскордонного співробітництва" в ОРДЛО з регіонами Російської Федерації. Це означає фактичну відсутність шматка державного кордону між Україною та РФ, що буде закріплено нашою державою на законодавчому рівні;

- ухвалення спеціального законодавства про особливий статус ОРДЛО, а також проведення конституційної реформи в Україні шляхом прийняття нової Конституції, яка буде передбачати в якості ключового елементу децентралізацію (не можна не зазначити, що нахабність цього пункту "зашкалює", оскільки це фактична вимога перетворити нашу державу з унітарної на федеративну з подальшим її розвалом на декілька частин).

Водночас, пан Кучма також очевидно не міг гарантувати, що Верховна Рада України, внаслідок підписаних ним документів, буде приймати будь-які закони, а тим більше прийме нову Конституцію України!

Враховуючи все викладене вище, Україні категорично не можна йти на поводу Москви та виконувати нахабно нав’язані Кремлем "Мінські папірці".