Олена Мошенець : Чому потрібно було вдосконалити процес електронного декларування

Перевіряючи декларації посадових осіб, важливіше не карати за дрібні помилки доброчесних посадовців, а виявляти та притягувати до відповідальності справжніх корупціонерів та можновладців, які приховують свої статки.

В Україні паперові декларації посадовці почали заповнювати від руки ще 1993 року, а 2016-го запрацював електронний реєстр декларацій. Це дало змогу не лише вдосконалити саму систему декларування, а й покращити систему перевірок декларацій.

Лише за 2020 рік Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) розпочало 1000, а завершило 443 повні перевірки декларацій і виявило в 35 деклараціях ознаки адміністративного порушення, а в майже 100 – ознаки кримінального порушення, про що повідомило правоохоронців.

Здебільшого виявлені помилки були незначними, як-от неправильно визначено, чи належить посада декларанта до посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків, або не зазначено орендоване житло в розділі "Об’єкти нерухомості".

Водночас, за даними НАЗК, понад 10 000 посадовців, що умисно не подали декларації, не будуть притягнуті до кримінальної відповідальності через рішення Конституційного Суду України, який 27 жовтня 2020 року скасував відповідну статтю Кримінального кодексу.

Серед таких суб’єктів декларування є люди, яких українці вважають олігархами. Попри те, що з 30 грудня набрав чинності Закон України № 1074-IX, яким відновлено кримінальну відповідальність за умисне неподання декларації та умисне декларування недостовірних відомостей, ці особи не зможуть бути притягнуті до відповідальності.

Ситуація, що склалася, викликає запитання не лише до КСУ, а й до того, чи не став формальним моніторинг декларацій посадовців, коли доброчесні декларанти отримують покарання за дрібні помилки, а недоброчесні – його уникають.

Розв’язати цю проблему покликаний законопроєкт № 5173 щодо вдосконалення процесу електронного декларування, одним з авторів якого є і я.

У першому читанні законопроєкт ухвалили ще 15 квітня.

Документ передбачає:

– якщо суб’єкт декларування є власником акцій вітчизняних підприємств, сукупна номінальна вартість яких не перевищує 0,25 прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не перевищує 5% голосуючих акцій товариства, відпадає потреба передавати їх в управління (власниками такої кількості майже нічого не вартих акцій є понад 90% суб’єктів декларування);

– якщо в суб’єкта декларування та членів його сім’ї відсутні унікальні номери запису в Єдиному демографічному реєстрі, спеціально отримувати цей запис для заповнення декларації не потрібно;

– не підлягають декларуванню рахунки, на яких обліковуються некомпенсовані грошові заощадження суб’єкта декларування, поміщені до 2 січня 1992 року в установи Ощадбанку СРСР, що діяли на території України;

– не потребує відображення в декларації здійснення операцій з купівлі, продажу та обміну валюти тощо.

У другому читанні парламент ухвалив документ 29 квітня. За нього проголосувало 270 народних депутатів. Сподіваюся, найближчим часом документ підпише президент України, і це стане ще одним суттєвим кроком нашої країни на шляху реальної, а не формальної боротьби з корупцією.