Інна Совсун : У жінок досі питають на співбесіді: “Так, а коли Ви збираєтесь народжувати?”. Такі питання — це порушення закону

Проблема ґендерної нерівності має декілька вимірів. Наприклад, освітній. На початку червня парламент у першому читанні ухвалив законопроєкт про підручники, де я є співавторкою. Один з його принципів — у підручниках не може бути дискримінації ані за ґендерною, ані за будь-якою іншою ознакою. Коли це стане законом, наші діти перестануть з першого класу бачити підручники, в яких мама стабільно пече пиріжки, а тато читає газету на дивані. Дівчатка миють посуд, а хлопчики літають у космос. Бабуся старенька, хвора, і не має жодних інтересів у житті. У підручниках не можна буде писати поради в стилі “сама винна”, що не варто носити коротку спідницю і робити яскравий макіяж, бо це провокує зґвалтування. Це вже величезна перемога, щоб не забивати дітям голови стереотипами. Наступний крок до ґендерної рівності — зміни в соціальній політиці. Підтримка жінок, що потерпають від домашнього насилля. Розв’язання проблеми з садочками. Ми ніколи не позбудемося соціальної нерівності, якщо у нас і далі буде нестача місць в дитячих садках. Проблема існуватиме, якщо хтось із батьків, а найчастіше — мама, муситиме обірвати свою кар'єру і три роки дбати про дитину. Важлива також політика ЗМІ — неприйняття сексизму в рекламі та на телешоу. 

Звісно, я також стикалася з проявами ґендерної дискримінації. Я стала першою заступницею міністра освіти і науки у 29 років, і перше, що я прочитала про себе в інтернеті — я коханка міністра. Для мене це стало відкриттям. Чому про чоловіків не розпускають чутки, з ким спить чиновник, чий він син чи онук, раз отримав високу посаду? Чому чоловіків не питають, як їм вдається суміщати виховання дітей та роботу? 

Я підтримую ґендерні квоти як тимчасовий механізм, допоки ми не нормалізуємо ситуацію всередині суспільства. Давайте чесно зізнаємося: жінки-політики стикаються зі значно більшою кількістю перепон, проблем, тиску, у порівнянні з чоловіками. Саме жінок-політиків спочатку оцінюють по тому, як вони одягнені, які у них зачіски, а вже потім, якщо вистачить часу, — що вони кажуть. Саме щодо політикинь на ефірах вдаються до хамства через вік, довжину ніг, спідницю чи “місця на кухні”. Саме жінки весь час відчувають суспільний тиск, як вони могли піти працювати в парламент, а не залишитися вдома з дитиною. Додайте ще той факт, що консервативні громадяни в принципі не готові проголосувати за жінку. Без пояснень, просто їх так виховали. Усі ці перешкоди виникають на шляху жінки при забігу на довгу кар’єрну дистанцію. 

Маленькі й великі прояви дискримінації складаються в єдину систему, в рамках якої жінки заробляють на третину менше за чоловіків, і це лише офіційно. Третина жінок страждає від домашнього насильства. У парламенті зараз лише 20% жінок, хоча серед виборців жінок 51%. Це є результатом структурної дискримінації в суспільстві, це важливо усвідомити, говорити про це і разом виправляти. 

Я знаю багато прикладів, коли кар'єра і родина в житті жінки прекрасно співіснують. Моє життя й життя моїх колежанок по парламенту — цьому підтвердження. Але водночас я розумію, що це непросто. Дуже непросто. Те, що це вдалося мені в певний проміжок життя — не означає, що це буде вдаватися системно всім. Коли у мене народився син, я працювала в громадській організації, мені був доступний гнучкий графік. Але, якщо ти працюєш, наприклад, на державній службі, у тебе немає можливості чергуватися з колегами чи приходити тричі на тиждень. У жінок досі питають на співбесіді: “Так, а коли Ви збираєтесь народжувати?”. Такі питання — це порушення закону, але їх все одно ставлять. Та більшість жінок про закон не знають, а якщо знають, бояться відстояти свої права, адже вважають, що це зіпсує їхні шанси отримати роботу.

Ґендерна нерівність є в усіх країнах світу. Так, є держави, що досягли кращих  результатів: ті самі Канада, Фінляндія, Швеція. Але навіть там дискримінація і сексизм досі існують. Ця проблема процвітала століттями, її не можна викорінити за рік чи навіть за десять років. Чому ж не всі помічають нерівність? Чоловіки —  тому, що не можуть відчути її на власному досвіді, або вважають стан речей нормальним, “природним”. Жінки іноді обирають підлаштуватися під ситуацію, бо можуть відчувати, що робити зауваження, озвучувати проблеми — незручно. Вони бояться, що це принизить їхній статус, покаже слабкість. Я бачу багато таких прикладів. Та я щоразу радію, коли мої колеги з різних фракцій відкрито говорять про ґендерну дискримінацію. Адже чим гучніші наші голоси, тим більше шансів, що в питанні ґендерної рівності незабаром ми будемо не гіршими ніж Канади чи Ісландія.