Дмитро Соболєв : Як переконати українців інвестувати у свою країну

Аналіз статистичних даних щодо вкладів населення в банках говорить про те, що розглядати українських громадян, як "внутрішніх інвесторів" ще зарано. Хоча держава могла б зробити певні кроки, щоб підготувати пересічних українців до можливості "вкладати в економіку", а не в "заначку"

Часто від чиновників та експертів можна почути думку про те, що прості українці могли б стати ефективними інвесторами в економіку власної країни. Я гадаю, що реалізація такого сценарію можлива, але лише в перспективі. Наявні дані, наразі, говорять про протилежне. Чому?

Для того, щоб стати інвестором, потрібно мати вільні кошти. А вільними коштами, для фізичної особи, можна вважати ті заощадження, які є в наявності понад так звану "подушку безпеки". Під "подушкою безпеки", зазвичай, розуміється такий обсяг заощаджень, використання якого допоможе людині прожити щонайменше три місяці без отримання будь-якого доходу.

Утім, за даними НБУ и Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, подібної "подушки безпеки" у переважної більшості українців – немає. Так, згідно статистики регулятора, у 73 банках-учасниках Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, станом на червень поточного року, налічувалося 47,7 млн вкладів на суму 616,7 млрд грн. Окремо зазначу, що ця статистика не враховує інформацію державного Ощадбанку, який не входить до Фонду, але це не настільки суттєво впливає на аналіз ситуації із заощадженнями. Відповідно, середній розмір вкладу – 12 929 грн.

Чи достатньо цієї суми для того, щоб інвестувати? За даними Мінсоцполітики, орієнтовний фактичний розмір прожиткового мінімуму у цінах червня 2021 року у місяць на одну особу (з урахуванням суми обов’язкових платежів) становив 5 041 грн. Тобто, для того, щоб щось інвестувати, сума заощаджень мала б становити більше ніж 15 123 грн. А в нас – лише 12 929 грн. І це ще не все, оскільки середній розмір вкладу, то як середня температура по лікарні.

Розкладемо існуючу структуру вкладів за обсягами заощаджень і отримаємо таку картину, що на 47,7 млн вкладів припадає:

- до 10 грн – 18,7 млн вкладів на суму 23,2 млн грн;

- від 10 грн до 100 тис. грн – 27,9 млн вкладів на суму 148,8 млрд грн;

- від 100 тис. грн до 200 тис. грн – 601,6 тис. на суму 87,3 млрд грн;

- від 200 тис. грн до 500 тис. грн – 437,3 тис. на суму 124,3 млрд грн;

- понад 500 тис. грн – 154,1 тис. на суму 256,3 млрд грн.

Відповідно, маємо:

- 46,507 млн вкладів (або 97,5% від всіх вкладів) на суму до 100 тис. грн. складають за обсягом 148,8 млрд грн.

- 1,193 млн вкладів (або 2,5% від всіх вкладів) на суму від 100 тис. грн. і більше складають за обсягом 467,9 млрд грн.

Тобто, для 97,5% вкладників розмір середнього вкладу становить 3200 грн. А для 2,5% – 392 200 грн.

А тепер повернемося до ідеї, що прості українці можуть бути внутрішніми інвесторами. Так, лише ці 2,5% вкладників переважно і можуть бути потенційними внутрішніми інвесторами. Відзначимо, що навіть людину із заощадженням в 100 тис грн все ж важко розглядати в якості інвестора  Якщо ж згадати, що за даними НБУ у червні 2021 року середні відсоткові ставки банків за новими депозитами в гривні для населення становили 7% річних, або на 1% менше ніж вартість грошей для банків (облікова ставка Нацбанку, наразі, 8%), то зацікавленість власників великих заощаджень у конвертацію їх у більш дохідні інструменти точно має бути.

Але така зацікавленість сама по собі не робить їх інвесторами. Бо інструментів – немає. Так, в Україні немає ані фондового ринку, який би міг працювати із інвестиційним ресурсом фізичних осіб, залучаючи їх до приватного бізнесу, а ні урядових програм із залучення коштів у розвиток державних підприємств та корпорацій. Чи не єдине, що є в наявності, це облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), але вони емітуються не з метою залучення інвестицій, а для подолання бюджетного дефіциту і цим інструментом активно користуються банки, які отримують рефінансування та залучають кошти населення у вигляді депозитів. І потім переважно вкладають гроші не в реальний сектор економіки, а в ОВДП.

Необхідно, щоб уряд та парламент розпочали спільну роботу над програмою зі створення умов та законодавчих підстав для залучення внутрішніх інвестицій з боку приватних осіб. Інакше банки й надалі використовуватимуть кошти населення задля того, щоб отримати купонний дохід з державних цінних паперів. А реальний сектор економіки буде й надалі страждати від нестачі фінансового ресурсу. Принаймні, на близько 400 млрд грн. або ж $15 млрд в еквіваленті можна було б розраховувати на внутрішньому ринку. 

І насамкінець зазначу, що спирався виключно на офіційні дані і не враховував кошти населення, які знаходяться "під матрацом" і теж могли би бути джерелом внутрішніх інвестицій. Предметно розмірковувати про гроші "під матрацом", як і про ту ж "тіньову економіку", видається дещо даремним – всі знають що таке існує, але порахувати навіть приблизно не можуть. І це тема окремої розмови.