На сайті президента України зареєстрована петиція про присвоєння російській мові статусу другої державної. Автор клопотання вважає, що "це може усунути конфлікт в українському суспільстві". Зараз її підписали більше 1700 чоловік.

Російська мова в Україні: хто як хоче говорити

На початку червня соціологічна група "Рейтинг" провела опитування, згідно з яким 21% жителів країни виступають за надання російській мові офіційного статусу. Варто зазначити, влітку 2017 року під час опитування, проведеного інститутом Горшеніна, 38% респондентів заявили, що говорять вдома російською, а 1,6% – на інших мовах.

На жаль, мовна тема після набуття Україною незалежності стала традиційною, з її допомогою розколюють українське суспільство. Експерти вважають, що мовні розбіжності в 2014 році стали однією з причин виникнення на Донбасі конфлікту. Адже одним із перших рішень Верховної Ради після Евромайдана було скасування закону про основи державної мовної політики, прийнятого у 2012 році. Він наділив статусом регіонального мова національної меншини в тих областях і містах, де вона є рідною мінімум для 10% населення.

Восени 2017 року був прийнятий закон "Про освіту", за яким з 2020 року весь процес навчання буде повністю перекладено на державну мову. В Угорщині, Румунії і Росії різко розкритикували цей документ. Будапешт відреагував блокуванням співпраці Києва з НАТО і спрощеною процедурою видачі угорських паспортів жителям Закарпаття. Крім того, нову мовну політику України засудили і в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Однак це не зупинило наступу на російську мову. Наприкінці 2018 року російська позбавив статусу регіональної мови Харківська обласна рада, а у Волинській, Івано-Франківській, Тернопільській, Житомирській і Львівській областях ввели заборону на використання "російськомовного культурного продукту".

Підсумком такої націоналістичної політики стало прийняття у квітні 2019 року закону про функціонування державної мови, який був одним із "стовпів" передвиборної програми Петра Порошенка. І тепер всі культурні заходи повинні проводитися тільки державною мовою. Паперові ЗМІ повинні будуть друкувати однакові тиражі видань російською та українською мовою, а телеканалам встановили квоту 90% для передач українською.

Після передвиборного заяви Володимира Зеленського про те, що він збирається ретельно розглянути положення цього закону, віце-прем'єр Павло Розенко заговорив про нову госперевороте, якщо раптом буде переглянутий закон, а спікер Верховної Ради Андрій Парубій побоюється, що команда президента може спробувати піти ще далі і скасувати декомунізацію.

Російська мова в Україні: петиція безглузда

Політолог Олександр Дудчак вважає, що соцопитування проводяться із заздалегідь поставленою метою. "Відповідним чином формулюються питання, що також сильно впливає на результат. Звичайно, проблема комуналки і виживання хвилює сильніше, ніж проблема мови. Голодний згоден і помовчати українською, лише б нагодували. Але в даному випадку це опитування можна викинути на смітник", – говорить експерт.

Екс-нардеп Олександр Голуб припускає, що Володимир Зеленський зовсім не проти того, щоб раз і назавжди вирішити це питання, яке для України стільки років є яблуком розбрату. "Для цього у нього поки немає ні політичної волі, ні реальної політичної сили, ні механізмів проведення такої реформи. На цьому етапі єдине, на що здатна нова адміністрація – самій не педалювати цю болючу тему, не загострювати на ній увагу", – вважає Голуб.

Аналітик Олександр Гаврутенко в свою чергу зазначає, що нічого, крім спекуляцій, покликаних "мобілізувати свої ядерні електорати", ці заяви не несуть, викликають роздратування у решти населення, сіють ворожнечу і розділяють суспільство всередині країни. І підтримувати це своєю увагою – сприяти злочину проти своєї країни. Сподіваюся, що так само вчинить і президент, і його партія – винесе це питання за дужки виборчої кампанії, в площину раціонального рішення на період звичайної політики".

Експерт Українського інституту аналізу та менеджменту політики Данило Богатирьов вважає, що в нинішній ситуації хтось зважиться присвоїти російській мові статус державної. "Однак, по факту, країна у нас двомовна. І це потрібно визнати. Компромісним варіантом може стати скасування шовіністичного мовного закону і прийняття нового, який би зберігав за українською мовою статус єдиної державної, але прямо дозволяв би використовувати російську в усіх сферах, крім держуправління (в освіті, комерції, реклами, видавничої діяльності, тощо). Я вважаю, що зараз суспільство має домагатися від влади скасування мовної дискримінації. Тим не менш, без громадського тиску, Зеленський не буде сам піднімати цю тему, щоб не втратити частину свого електорату", – резюмує Богатирьов.

Директор аналітичного центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов заявляє, що ті з нас, хто вивчав українську літературну мову, якою говорили Михайло Коцюбинський і Леся Українка, розуміють, що це космічно далеко.

"Вся ця мовна політика в інтересах націоналістів, які живуть ідеологічними химерами минулого століття, є відображенням політичних інтересів США, бажаючих максимального розриву культурних зв'язків України і Росії. Мовні квоти у ЗМІ – це не протекціонізм стосовно української мови, це дискримінація по відношенню до російської мови, оскільки близько половини населення говорить російською мовою", – каже Золотарьов.

Російська мова в Україні: наукова думка

Доктор політичних наук Ігор Піляєв каже, що сама по собі ця петиція цілком природна для європейської демократичної держави, яким, згідно з нашою Конституцією, є Україна:

"Згідно з соціологічними опитуваннями, близько половини населення країни користується в повсякденному спілкуванні російською мовою. Більше того, культурна спадщина усіх регіонів України тісно пов'язане з російською мовою, в усьому різноманітті його фонетичних і письмових форм. Російська мова – це мова і гетьманів Війська Запорізького, і Григорія Сковороди, і всієї прози Тараса Шевченка, не кажучи вже про творчість Гоголя, Короленка, Костомарова, Бердяєва, Булгакова, вітчизняних наукових геніїв Пирогова, Вернадського, Сікорського, Королева, безлічі сучасних діячів науки, культури і мистецтва і просто мільйонів громадян України. Російську мову веде свій родовід з Київської Русі, і в нашій Русі-Україні він традиційно і органічно не просто співіснує, а плідно і самобутньо соразвивается разом з українською мовою, особливо у великих містах, в регіонах Наддніпрянської, Слобожанської України, Північного Причорномор'я.

Важливо підкреслити при цьому, що ніякі міждержавні конфлікти не можуть розглядатися державою як привід для обмеження мовних прав своїх громадян. Бельгія двічі – і в Першу, і в Другу світову війну – піддавалася військової агресії з боку Німеччини, але німецькомовна громада країни (2% населення) має право користуватися рідною мовою в усіх сферах суспільного життя. У державі Ізраїль, який нещодавно приймав "Євробачення", арабська мова має офіційний статус, незважаючи на стан війни з низкою арабських держав. Тому, що близько півтора мільйонів громадян Ізраїлю – це араби. У Фінляндії шведська мова є державною поряд з фінським, хоча Фінляндія 700 років управлялася шведським королівством зі Стокгольма: фіни вважають достатньою підставою те, що 4% громадян країни – етнічні шведи. Як відомо, і Бельгія, і Ізраїль, і Фінляндія – це успішні національні держави, за критеріями модернізації знаходяться у світових лідерах.

Разом з тим, для вкрай загостреної ситуації в Україні саме в даний момент така ініціатива загрожує, на наш погляд, ще більшим зростанням напруженості в етнонаціональної та мовній сферах. Чому? Оскільки її законодавча імплементація зажадала б не просто скасування прийнятих колишньою владою низки відверто дискримінаційних законів, насамперед нового мовного закону від 25 квітня 2019 року, але й змін в Конституцію України. Думаю, що наше виснажене війною, засиллям олігархів, корупції, глибоким соціальним і економічним кризою суспільство до такого кроку явно не готове. Тут, мені здається, дуже пригодився б досвід конфуціанської мудрості з її принципом "серединного шляху", тобто пошуку на сьогодні золотої середини " для досягнення сталого громадянського миру і згоди в суспільстві.

Сучасні європейські цінності, закладені в юридично обов'язкові для України "Рамкову конвенцію про захист національних меншин" та "Європейську мовну хартію", виходять з фундаментальних прав і свобод громадян кожної країни, із завдань побудови, консолідації у національно-державних межах саме громадянської, політичної нації – громадян країни всіх етносів, національностей, релігій, мов. Такий же підхід закладений у конституційно-правовий фундамент України, починаючи з "Декларації про державний суверенітет" 1990 року, "Декларації прав національностей України" 1991 року і закінчуючи нині діючою Конституцією. Необхідно як раз і спертися на вищеназвані високі нормативні акти, зокрема на передбачений "Європейською хартією регіональних мов або мов меншин" статус регіональної мови, поряд з єдиною державною українською. І зосередитися на приведенні національного законодавства, сильно викривленого діями старої влади, у відповідність з конституційними нормами та міжнародно-правовими зобов'язаннями України, в першу чергу перед ООН, Радою Європи, ЄС та ОБСЄ".