Ольга Голубовська: 2,5 мільярда туди, 2,5 мільярда назад: як неефективне планування видають за перемогу

Схема проста. Спочатку під гучні анонси створюють черговий «національний проєкт», закладають під нього колосальний бюджет, який існує лише на папері. Потім з’ясовується, що реальність не підтягується під цифри у презентаціях. А паралельно в працюючих програмах виникає заборгованість перед тими, хто цю медицину насправді тримає — аптеками та лабораторіями. Наостанок ухвалюють «мудре рішення»: гроші просто перекидають з однієї стрічки на іншу і презентують це як чергове досягнення.

Кабмін перерозподілив 2,5 мільярда гривень із програми «Скринінг здоров’я 40+» на Програму медичних гарантій, зокрема на «Доступні ліки».

Економічний розрахунок: математика без підґрунтя

У бюджеті на 2026 рік на програму «Скринінг 40+» передбачили 10 мільярдів гривень. На «Доступні ліки», якими роками користуються мільйони людей із хронічними патологіями, — 8,7 мільярда.

Тобто на абсолютно нову, не перевірену практикою ініціативу з незрозумілим охопленням заклали більше, ніж на базову програму реімбурсації з прогнозованим попитом.

За розрахунками МОЗ, сума у 2000 гривень на одну людину мала забезпечити покриття для 5 мільйонів громадян. Програма стартувала 1 січня. Станом на середу серпня офіційно скринінг пройшли трохи більше 513 тисяч осіб — це приблизно 10% від заявленого плану.

Забрати 25% бюджету з програми в середині року — це не «гнучке управління». Це пряме визнання того, що початковий бюджетний запит формувався зі стелі, без аналізу демографії, доступності медзакладів та реальної спроможності первинної ланки.

Маркетинг замість медицини: як продавали «прорив»

Згадаймо, як цей скринінг запускали. Це була не просто програма — це був реформістський карнавал. Нам обіцяли «нову еру профілактики», під запуск виділяли рекламні бюджети, задіювали сповіщення через «Дію», знімали ролики та звітували про «безпрецедентну доступність». Складалося враження, що головна мета чиновників полягала не в тому, щоб виявити патологію, а в тому, щоб правильно продати послугу в соцмережах.

Але медицина — це не SMM. Коли після масштабного медійного просування реальне охоплення ледве перевалило за 10%, стало зрозуміло: агресивний маркетинг не здатний замінити відсутню інфраструктуру, кадровий дефіцит та елементарну логістику. Люди не пішли не тому, що не чули про програму, а тому, що пропонований "комплекс" банально не мав для них реальної практичної користі. 

Вимірювання тиску, пульсу, розрахунок індексу маси тіла, базові аналізи та анкетування. Тобто фундаментальний обсяг роботи, який сімейний лікар повинен виконувати в межах звичайного деклараційного пакету без додаткових десятимільярдних бюджетів.

Але головне питання в іншому: що відбувається після того, як у людини виявили високий ризик інфаркту чи цукровий діабет? Яка частка з цих 513 тисяч людей отримала підтверджений діагноз? Скільки з них поставлено на диспансерний облік? Скільки реально розпочали системну терапію і дотримуються її?

Скринінг сам по собі не лікує. Якщо за діагностикою немає сформованого маршруту пацієнта, гарантованого візиту до вузького спеціаліста та доступного препарату — це не профілактична медицина. Це просто дорога фіксація ризиків.

Бізнес як безоплатний кредитор держави

Поки в мозівських кабінетах народжувалися чергові “бездоганні” накази та "революційні" ініціативи, сувора реальність наздогнала їх знизу: наприкінці липня аптечні мережі заявили про заборгованість в програмі “Доступні ліки”. За два місяці — сума сягнула майже 585 мільйонів гривень. 

Аналогічна ситуація виникла й у приватних лабораторіях, які залучили до виконання Програми медичних гарантій, а потім ввели понижувальні коефіцієнти, фактично змусивши надавачів покривати різницю за власний рахунок.

Що має змінитися

Перекинути невикористані кошти туди, де існує реальний дефіцит — рішення вимушене і правильне. Але не потрібно видавати виправлення власних помилок за стратегічний успіх. 

Професійний підхід до управління системою охороною здоров’я вимагає чітких кроків. 

• Реалістичне планування. Фінансування програм має базуватися на верифікованих епідеміологічних даних, а не на абстрактних бажаннях охопити мільйони за відсутності кадрового та інфраструктурного ресурсу.
• Клінічна ефективність замість «галочок». Основним критерієм успіху скринінгу має бути не кількість заповнених анкет, а рівень зниження ускладнень та смертності від серцево-судинних чи онкологічних захворювань.
• Фінансова дисципліна. Розширення переліку «Доступних ліків» має відбуватися після закладення коштів у бюджет, а не за рахунок касових розривів у надавачів послуг.

А що далі? 

Найцікавіше питання — що чиновники робитимуть з цією програмою у 2027 році. 

Зараз вони списали 2,5 мільярда. Але ж попереду формування бюджету на наступний рік. Якщо визнати програму провальною і зрізати фінансування — доведеться публічно признати власну некомпетентність. Якщо знову закласти колосальні мільярди на «паперові скринінги» — це означає свідомо повторити схему з заморожуванням коштів, що вже викличе обґрунтовані підозри.

Найімовірніший сценарій — програму тихо трансформують, перейменують або звинуватять у всьому пасивних пацієнтів та сімейних лікарів, які «погано заохочували людей». Але колообіг бюджетних фантазій нікуди не зникне.

Гроші можна переставити місцями. Але чим компенсувати згаяний час пацієнтів із гіпертонією чи діабетом і вигорання лікарів, яких замість лікування змушують імітувати «проривні скринінги»?

Якщо системну відсутність мізків і розрахунку й надалі маскуватимуть красивими презентаціями, скоро перерозподіляти буде нічого і ні для кого. Може, досить бавитися в настільні ігри з мільярдами й нарешті почати думати головою, поки ця система остаточно не лягла?