Тищенко Наталія: Чи загрожує Україні новий «воєнний капіталізм»?

Російська загарбницька війна зробила для демонтажу українського олігархату значно більше, ніж десятиліття задекларованих антикорупційних реформ. Окупація територій та фізичне знищення індустріальних гігантів сходу - від маріупольської «Азовсталі» до шахт Донбасу - зруйнували економічний фундамент колишніх бізнес-імперій. Проте справжня, менш помітна, але набагато глибша революція зараз відбувається не на полях битв, а в залах судових засідань. Україну накрила безпрецедентна хвиля масових банкрутств колись непохитних холдингів та підприємств. За даними Міністерства юстиції, лише станом на початок 2026 року в офіційних процедурах банкрутства вже перебувало 5 486 суб'єктів, з яких 3 412. Це юридичні особи. Цей процес запускає повне переформатування правил гри в державі.

Від «Республіки кланів» до фінансового дефолту.

Історично український великий бізнес будувався за принципом, який дослідники влучно називали «Республікою кланів». Приватизація 1990-х років сконцентрувала стратегічні активи в руках обмеженого кола осіб. Але головною рисою цієї системи була не просто концентрація багатства, а абсолютний імунітет реальних власників від фінансової відповідальності.

Десятиліттями в Україні панувала культура безкарного закриття бізнесів. Якщо підприємство накопичувало мільярдні борги перед державним бюджетом, банками чи партнерами, олігархічні групи запускали механізм так званої «експрес-ліквідації» або контрольованого банкрутства через лояльних реєстраторів та «ручних» суддів. Борги просто списувалися або перекладалися на плечі держави, компанія-оболонка зникала, а її реальні бенефіціари відкривали нову юридичну особу та продовжували діяльність. Близькість до державного апарату та політичний вплив замінювали собою будь-яке страхування ризиків. 

Воєнний стан та жорстка криза оголили фінансову неспроможність цієї моделі. Масові банкрутства, які ми спостерігаємо сьогодні, - це не просто юридичні процедури, це констатація факту: стара система нездатна вижити в умовах, коли зникли державні дотації, пільги та монопольні преференції.

Олігархічні банки та «луна» банкопаду.

Важливо розуміти, що фундаментом колишньої олігархічної моделі були не лише заводи, а й власні «кишенькові» фінансові установи. Кожен великий клан вважав за необхідне мати під контролем один або кілька банків. Ці установи часто функціонували не як класичні фінансові інститути, а як «власні каси» для фінансування бізнес-проєктів їхніх власників (так званою практикою пов'язаного кредитування). Замість реальної оцінки ризиків, банки олігархів збирали кошти громадян та залучали рефінансування від НБУ, щоб потім видавати багатомільярдні кредити компаніям із власного ж холдингу - без належного забезпечення і з мінімальними шансами на повернення.

Очищення банківської системи, що розпочалося раніше, та його логічне завершення вже під час повномасштабної війни, коли з ринку були виведені останні фінансові оплоти старих еліт (зокрема, структури, пов'язані з підсанкційними особами та російським капіталом), кардинально вплинуло на загальну статистику банкрутств.

Ефект так званого банкопаду проявився у двох аспектах:

1. Припинення штучного підживлення: Коли «кишенькові» банки олігархів ліквідовувалися, пов'язані з ними промислові та торгові компанії втратили доступ до безкінечних та безконтрольних кредитних ліній. Штучно утримувати на плаву збиткові підприємства стало неможливо, що автоматично штовхнуло їх у процедуру неплатоспроможності.
2. Фонд гарантування вкладів як жорсткий кредитор: Після ліквідації банків права вимоги за цими токсичними олігархічними кредитами перейшли до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). На відміну від лояльного «свого» банкіра, Фонд та державні інституції почали системно стягувати ці борги через суди, що стало потужним тригером для запуску сотень офіційних процедур банкрутства юридичних осіб по всій країні.

Мовою цифр: що каже судова статистика?

Офіційна статистика Верховного Суду та аналітичних платформ за останній період чітко демонструє масштаб тектонічних зсувів:

• Кожне десяте закриття через суд: За минулий рік офіційну судову процедуру банкрутства розпочали 780 українських компаній. Це практично 10% від загальної кількості підприємств, які повністю припинили або змінили формат своєї роботи (8 191 компанія).
• Хто під ударом? Найчастіше фінансовий крах наздоганяє Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). На них припадає 84% усіх випадків.
• Падіння гігантів: До переліку офіційних банкрутів потрапляють уже не дрібні фірми, а колишні великі гравці ринку з мільярдними оборотами. Найгучніші судові справи останнім часом стосуються компаній, чиї річні доходи за попередній період сягали від 3,5 млрд грн до понад 7 млрд грн. Зокрема, це великі паливні ритейлери (мережі АЗС), регіональні енергорозподільчі компанії, логістичні оператори та промислові заводи, які втратили активи та ринки збуту через окупацію та обстріли.
• Антилідери за галузями та регіонами: Найбільше компаній збанкрутувало у сферах оптової торгівлі (266), сільського господарства (71), операцій із нерухомістю (53) та будівництва (48). Географічно найбільша концентрація справ зафіксована у Києві (140 компаній, або 18%) та прифронтовій Запорізькій області (138 компаній, або 17,7%).

Головний маркер незрілості нашого ринку криється в іншій цифрі: менше 1% компаній-банкрутів намагаються втриматися на плаву через процедуру санації (лише 48 випадків за рік). Наш бізнес досі розглядає банкрутство виключно як механізм остаточної ліквідації, а не фінансового оздоровлення. Хоча позитивним трендом є поява інструменту превентивної реструктуризації (коли власники намагаються перебудувати борги ще до моменту настання офіційної неплатоспроможності).

Юридичний злам: субсидіарна відповідальність замість «втечі».

Паралельно з економічними факторами, завдяки послідовній практиці Верховного Суду, в Україні нарешті відбувся довгоочікуваний правовий поворот - кінець епохи безкарних експрес-ліквідацій. 

Сьогодні інструменти притягнення до субсидіарної та солідарної відповідальності почали реально працювати. Це означає, що у випадку банкрутства компанії за її борги тепер відповідають не лише пусті рахунки фірми-«прокладки», а й: 

1. Кінцеві бенефіціари (олігархи, реальні акціонери). 
2. Топ-менеджмент та директори, чиї дії чи бездіяльність призвели до фінансового краху. 

Якщо власник навмисно виводив активи, доводив підприємство до руйнації, брав завідомо неповоротні кредити у власному банку або намагався «кинути» кредиторів, саме він відповідатиме за борги своїм особистим майном, закордонними рахунками та нерухомістю. Ризик втратити власні кошти змушує бізнес переходити до цивілізованих процедур врегулювання заборгованості. 

Загроза «воєнного капіталізму»: чи з'являться нові еліти?

Поки старі індустріальні гіганти йдуть на ліквідацію, утворюється фінансовий та ресурсний вакуум. Водночас уряд акумулює колосальні кошти: оборонні закупівлі зросли в рази, фінансуються масштабні відновлювальні інфраструктурні проєкти, а західні партнери готуються інвестувати сотні мільярдів доларів у повоєнну відбудову.

На цьому тлі виникає серйозний ризик формування «нових непідзвітних еліт». Вони можуть вирости з:

• Стрімко зростаючого оборонно-промислового комплексу (ОПК) та MilTech-сектору.
• Будівельних та інфраструктурних підрядників, що мають доступ до міжнародних донорських коштів.
• Осіб, пов'язаних із силовим апаратом, чиї повноваження під час воєнного стану значно розширилися.

Якщо процеси банкрутства та перерозподілу збанкрутілих активів відбуватимуться в кулуарному режимі, Україна ризикує просто замінити старих промислових олігархів на нових «воєнних магнатів», наближених до розподілу державних ресурсів та західної допомоги.

Інститут банкрутства як маркер європейського майбутнього.

Ключовим іспитом для України на шляху до ЄС стане те, як держава та правова система впораються з цією лавиною масових банкрутств.

Є два сценарії розвитку подій.

Перший - песимістичний: процедури неплатоспроможності використовуються як інструмент тіньового перерозподілу майна, активи збанкрутілих підприємств за безцінь переходять до нових фаворитів влади, а субсидіарна відповідальність застосовується вибірково. Це означатиме консервацію пострадянського ладу під новою вивіскою.

Другий - європейський: банкрутство стає прозорим хірургічним інструментом очищення ринку. Майно боржників продається виключно через відкриті аукціони (Prozorro.Продажі), арбітражні керуючі діють як незалежні професіонали, а закон єдиний для всіх - від дрібного підприємця до власника колишнього списку Forbes. 

Українське суспільство має безпрецедентний запит на справедливість та підзвітність. Ми більше не можемо дозволити собі систему, де прибутки приватизуються, а збитки та борги (зокрема виведені з банків мільярди) націоналізуються. Перехід від хаосу «експрес-ліквідацій» та банківського свавілля до жорсткої фінансової відповідальності бенефіціарів - це єдиний шлях побудувати прозору економіку, в яку повірять міжнародні інвестори.