Тищенко Наталія: Податки «для своїх» і «для чужих»: чому Рада вивела з тіні орендодавців, але залишила в заручниках арбітражних керуючих та адвокатів

Ухвалення законопроєкту №15111-д щодо зниження ПДФО до 5% для орендодавців та користувачів цифрових платформ оголило деструктивну архітектурну ваду української фіскальної політики - системну дискримінацію самозайнятих інтелектуалів. Поки держава пропонує безпрецедентні преференції категоріям, які роками свідомо перебували в тіні, прозорий сектор правової та антикризової інфраструктури продовжує нести максимальне податкове навантаження.

Верховна Рада зробила крок, який у кулуарах уже встигли назвати «великим фіскальним компромісом». Ухвалений законопроєкт №15111-д, що запускається з 1 січня 2027 року, радикально знижує ставку ПДФО до 5% для фізичних осіб, які офіційно здають нерухомість в оренду або надають послуги через цифрові платформи (маркетплейси, агрегатори таксі, сервіси пошуку фахівців).

Урядова логіка прозора: інтегрувати в українське поле європейську Директиву DAC7 щодо автоматичного обміну даними про доходи користувачів цифрових хабів без масового бунту платників. Якщо тотальний цифровий контроль увімкнути одночасно з базовою ставкою ПДФО у 18%, цей ринок просто мігрує в неконтрольований готівковий розрахунок. Тому держава запропонувала ринку класичний «податковий пряник».

Проте цей крок миттєво підірвав засади податкової справедливості. Поки звичайний громадянин, який здає в оренду комерційне чи житлово приміщення, отримує право легалізуватися під 5%, представники незалежної професійної діяльності - арбітражні керуючі, адвокати, нотаріуси та приватні виконавці - залишаються заручниками фіскального навантаження у 23% (18% ПДФО та 5% військового збору) плюс обов'язковий ЄСВ. Чому виник цей парадокс та які глибинні деформації він створює для економіки?

Фіскальний цинізм: покарання за прозорість

Головна причина, чому арбітражні керуючі та юристи опинилися за бортом лібералізації, полягає в архітектурі контролю ДПС. В очах податкових аналітиків ринок оренди та дрібного фрілансу - це «сіра зона» з рівнем тінізації до 90%. Верифікувати та задокументувати факт передачі готівки або приватного карткового переказу між орендодавцем та орендарем без тотального фінансового моніторингу неможливо. Зниження ставки для них - це вимушена капітуляція держави перед неможливістю тотального адміністрування.

З незалежними професіями ситуація дзеркально протилежна. Професійний статус арбітражного керуючого (АК) чи адвоката - це синонім абсолютної прозорості.

Арбітражний керуючий призначається ухвалою господарського суду. Кожна процедура розпорядження майном, санації чи ліквідації є публічною. Усі фінансові потоки - від стягнення дебіторської заборгованості до продажу майна банкрута на аукціонах - відображаються в державних реєстрах. Винагорода АК виплачується виключно через офіційні банківські рахунки, а кожна дія підтверджується електронним цифровим підписом.

З погляду Мінфіну, ця категорія платників податків не несе ризику «втечі в тінь» - їм просто нікуди тікать. Фіскальний блок уряду розуміє, що АК та адвокати працюватимуть «в білу» за будь-яких умов, оскільки альтернативою є втрата ліцензії та кримінальна відповідальність. Як наслідок, державі немає сенсу створювати для них стимули для виходу з тіні, адже вони й так на світлі. Це класичний приклад фіскального прагматизму, де законослухняність стає чинником підвищеного податкового тиску.

Ілюзія чистого доходу та тягар ЄСВ

У офіційних роз'ясненнях Міністерство фінансів та профільний податковий комітет ВРУ часто апелюють до того, що порівнювати орендодавців і самозайнятих професіоналів некоректно через різницю в базі оподаткування. Мовляв, орендодавець за законом №15111-д сплачуватиме 5% з усього обороту (брудного доходу) без права вирахувати витрати та без жодних зобов'язань щодо сплати Єдиного соціального внеску (ЄСВ). Натомість арбітражні керуючі та адвокати згідно зі статтею 178 Податкового кодексу України оподатковують чистий дохід - тобто суму, яка залишається після вирахування документально підтверджених професійних витрат.

Для фахівців, які реально працюють у правовому полі, цей аргумент звучить як відверте знущання. Проте практика податкового адміністрування доводить, на яке коло пекла перетворюється захист професійних витрат під час податкових перевірок осіб, які провадять незалежну діяльність.

По-перше, перелік витрат, які ДПС готова визнати «необхідними для провадження діяльності», є максимально звуженим та суб'єктивним. Оренда офісу, комунальні послуги, страхування професійної відповідальності, заробітна плата помічників - кожен із цих пунктів піддається жорсткому фіскальному ревізіонізму. Будь-яка похибка в оформленні первинної документації призводить до виключення витрат із розрахунку та донарахування податків за повною ставкою разом із штрафними санкціями.

По-друге, специфіка роботи арбітражного керуючого передбачає тривалі періоди так званого «безгрошів'я», коли судова справа затягнулася на місяці або роки, активи підприємства перебувають під арештами, а реальних надходжень на рахунок АК немає. При цьому постійні витрати - на утримання офісу, програмне забезпечення, доступ до реєстрів та обов'язкові збори - суб'єкт несе щомісяця. На відміну від класичних юридичних осіб, механізм перенесення збитків минулих періодів на наступні роки для самозайнятих фізосіб в Україні де-факто заблокований.

На додачу до цього, самозайняті особи зобов'язані самостійно сплачувати 22% ЄСВ від суми чистого доходу, що піднімає реальний рівень податкового вилучення на користь держави до критичних показників, про які орендодавці з їхніми плоскими 5% навіть не здогадуються.

Інституційна пастка та порушення принципу рівності

Сформована податкова модель створює глибоку інституційну деформацію. В Україні на законодавчому рівні побудовано три паралельні реальності для оподаткування праці та послуг:

Сектор IT та цифрових послуг: працює переважно через 3-ю групу ФОП або спецрежим «Дія.City», сплачуючи від 2% до 5% від обороту чи доходу.

Сектор пасивного доходу та мікрофрілансу: з 2027 року завдяки №15111-д отримує легальну гавань під 5%.

Сектор критичної правової інфраструктури (АК, адвокати, нотаріуси): примусово утримується в межах загальної системи зі ставкою 18% ПДФО + 5% військового збору + 22% ЄСВ.

Найбільший цинізм ситуації полягає в тому, що ця дискримінація закріплена імперативно. Арбітражний керуючий чи нотаріус не мають права вибору. Профільне законодавство прямо забороняє їм здійснювати свою діяльність через форму фізичної особи – підприємця (ФОП). Вони зобов'язані реєструватися виключно як особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Тобто держава спочатку штучно позбавила професіоналів доступу до спрощеної системи оподаткування, а тепер відмовила в аналогічному зниженні ставок, яке отримали інші категорії громадян.

Це пряме порушення статті 4 Податкового кодексу України, яка декларує принцип загальності оподаткування та рівності всіх платників перед законом, а також недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації. Спроби змінити цей підхід через законопроєкти про право на «професійний ФОП» та системне реформування статусу самозайнятих осіб роками блокуються фіскальним крилом уряду під приводом «захисту надходжень до бюджету».

Наслідки для економіки та виклики для спільноти

Ухвалення законопроєкту №15111-д - це позитивний крок для детінізації побутового сектору, і вимога проведення якісної інформаційної кампанії для громадян є абсолютно виправданою. Проте, вирішуючи проблему одного ринку, держава підриває податкову культуру в іншому, більш кваліфікованому секторі.

Коли висококласний спеціаліст в антикризовому управлінні, який розплутує схеми фіктивного банкрутства, повертає мільярдні борги державі та реанімує заводи, бачить, що його інтелектуальна праця оподатковується вчетверо вище, ніж здача квартири в оренду, це створює руйнівний демотиваційний ефект. Наслідком стає вимивання кадрів із професії, зниження якості правосуддя в господарських справах та штучне стримування розвитку інституту банкрутства.

Запуск норми №15111-д у 2027 року відкриває вікно можливостей для нового етапу податкового діалогу. Професійні об'єднання, зокрема Національна асоціація арбітражних керуючих України (НААКУ), отримали незаперечний прецедент. Якщо держава здатна адмініструвати пільгову ставку 5% для мільйонів неконтрольованих транзакцій на цифрових платформах, вона зобов'язана знайти компромісний спецрежим для тих, хто забезпечує прозорість правової системи країни. Наступний крок - за розробкою нових законодавчих ініціатив, які ліквідують цю штучну сегрегацію платників податків.