Дмитро Соболєв : НБУ перетворюється на «українську ФРС»?

Наприкінці жовтня парламентарі ухвалили зміни, якими НБУ надаються ще більші повноваження щодо самоврядності. Це була одна з вимог МВФ, а, наскільки нам важлива співпраця з цією міжнародною організацією, всі розуміють. Багато у чому рівень співпраці з МВФ визначає стосунки з іншими МФО та взагалі країнами Заходу. Внаслідок ухвалення закону Нацбанк стає ще більш незалежним і, фактично стає українським аналогом Федеральної Резервної Системи США, контроль над якою з боку уряду та парламенту обмежений.

Які новації свідчать про це? Їх декілька, тому зосередимось на найважливіших: 

• - Національний банк визначається економічно самостійним органом, який здійснює витрати за рахунок власних доходів, а у визначених цим Законом випадках – також за рахунок коштів Державного бюджету України. Контроль над витратами також покладається на НБУ.
•  
• - Законом вводиться норма, за якою «члени Ради Національного банку несуть солідарну відповідальність за прийняті рішення та діяльність Ради Національного банку як колегіального органу». Проте, чинне законодавство, по-перше, не передбачає жодної відповідальності колегіальних органів за винятком хіба що дисциплінарної (у вигляді догани), а по-друге, вказана вище норма не містить завершеного механізму правового регулювання. Зокрема, виглядає незрозумілим, про який вид юридичної відповідальності йде мова, підстави відповідальності, порядок притягнення до неї тощо. Тобто, це виглядає як декларація про наміри, а не певний правовий інструмент.
•  
• - Законом, у діючі норми,  внесено низку змін, які дещо обмежують надання НБУ інформації Кабінету Міністрів стосовно діяльності НБУ і банківської системи, а також, що стосується складання проекту Бюджетної декларації та проекту Державного бюджету. В даному випадку є ризик, що це може погіршити взаємодію між Урядом і НБУ в питаннях здійснення монетарної і економічної політики.
•  
• - Законом виключається положення щодо підтримки НБУ економічної політики Уряду.
•  
• - Законом «оновлюється» поняття «грошово-кредитна політика», яку пропонується розглядати як комплекс заходів, спрямованих на «досягнення цінової стабільності», а не на «забезпечення стабільності грошової одиниці України», як це передбачено чинною нормою, зокрема, у контексті ст. 99 Конституції України, за якою основною функцією НБУ є саме забезпечення стабільності грошової одиниці. Головне науково-експертне управління ВРУ зазначає з цього приводу, що при виконанні своєї основної функції НБУ має лише виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.
•  
• - Законом виключається визначення термінів «девізна валютна політика» та «дисконтна валютна політика», а також ст. 46, яка регламентує повноваження НБУ щодо реалізації вказаних політик та їх інструментарій. Нагадаю, що дисконтна валютна політика та девізна валютна політика є, серед інших, основними формами реалізації валютної політики.
•  
• - Законом оновлюється визначення поняття «платіжний баланс – це сукупність економічних операцій, які проводяться між резидентами та нерезидентами за певний період часу» (зміни до ст. 1 Закону), а не «співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду». Нове формулювання залишає ризик для маніпуляцій із статистичними даними.
•  
• - Законом НБУ надається право залучати до золотовалютних резервів цінні папери з від’ємними ставками, що виглядає неоднозначним рішенням, оскільки  управління золотовалютним резервом має бути ефективним, тобто спрямованим на його збереження і примноження.
•  

Загалом, закон безперечно потрібний і був ухвалений за рекомендацією західних партнерів, зокрема, МВФ, але, як ми бачимо, містить чимало ризиків. Особливо в частині координації діяльності НБУ та уряду. Якщо вони не знаходитимуть спільної мови, то це негативно відобразиться на державному бюджеті, роботі всієї банківської системи і кредитуванні реального сектору економіки. Але ж, зрештою, у Сполучених Штатах ФРС є незалежною структурою і якось знаходить спільну мову із урядом. Очевидно, головне – це бажання спільну мову знаходити. І незалежність цьому сприяє більше, ніж залежність.