Ігор Чаленко: Від "стукацтва" до громадянської честі: захист викривачів - у серці нової Антикорупційної стратегії

Сьогодні українське суспільство та експертні кола активно занурені в обговорення проєкту нової Антикорупційної стратегії до 2030 року. Це документ, який визначатиме ландшафт нашої боротьби з внутрішнім ворогом на найближчі роки. Проте, якщо більшість представників громадського сектору та медіа традиційно зосередили свою увагу на питаннях кадрових конкурсів та призначення керівників антикорупційних органів, я пропоную змістити фокус на інший, не менш критичний аспект.

Один із центральних блоків нової Стратегії присвячений системному посиленню захисту викривачів. Це напрям, який безпосередньо впливає на культуру взаємодії громадянина та держави. Документ не просто декларує наміри, а пропонує конкретні кроки. Йдеться про повне впровадження європейських стандартів захисту відповідно до Директив ЄС, автоматизацію процесу виплат винагороди для усунення бюрократичного "футболу" та, що вкрай важливо, розширення юридичних гарантій на приватний сектор. Адже корупція не обмежується лише державними кабінетами.

Варто усвідомити, що Україна сьогодні - одна з небагатьох країн світу, де інститут викривання побудований не як хаотична ініціатива, а як повноцінна державна екосистема. Ми створили унікальну цифрову інфраструктуру та систему реальних фінансових стимулів.

Для розуміння: викривач - це не просто "небайдужий перехожий". Це особа, яка повідомляє про факти корупції, виявлені у зв’язку з її професійною діяльністю, навчанням чи службою. Це людина "зсередини", яка ризикує кар’єрою заради суспільного блага. І саме тут ми перейшли від паперових обіцянок до реальних грошей.

У 2024 році ми стали свідками історичного зламу. Викривачі в Україні вперше почали отримувати реальну винагороду — 10% від суми предмету злочину. Сумарно у двох знакових справах (вирок № 991/2197/22 та вирок № 991/2288/21) було виплачено майже 15 млн грн. Це очевидний сигнал, що бути чесним - не лише правильно, а й безпечно та вигідно. Більше того, робота Єдиного порталу повідомлень викривачів (whistleblowers.nazk.gov.ua) дозволяє подавати сигнали конфіденційно або навіть повністю анонімно, знімаючи страх перед персональною розправою.

Якщо поглянути на ретроспективу, то шлях від законодавчих змін 2020 року до сьогодні досить вагомий. Період 2023–2025 років став часом повноцінного "операційного зльоту" системи. Статистика говорить сама за себе. До порталу вже підключено понад 11,5 організацій, подано більше ніж 9 тис. повідомлень про корупцію. Важливо, що близько 200 осіб вже отримали офіційний статус викривача, що дає їм право на державний захист.

Ці зусилля не залишилися непоміченими за кордоном. Оцінка ОЕСР на рівні понад 90 балів підтверджує, що українська модель захисту викривачів є однією з найбільш прогресивних у Східній Європі. Проте за фасадом успішних цифр ховаються серйозні виклики.

Найбільшою перешкодою залишається не відсутність софту чи законів, а культурний осад минулого. У нашому суспільстві досі живуть стійкі міфи, де "викривач" прирівнюється до "донощика". Ця радянська стигма заважає людям зрозуміти, що викриття корупції - це акт громадянської мужності, а не зради.

Другий виклик - страх перед втратою роботи. Попри гарантії, багато хто боїться прихованого тиску з боку керівництва. Тут ключову роль відіграє НАЗК, яке регулярно втручається в трудові спори, відновлюючи права викривачів на робочих місцях. Реальні кейси захисту трудових прав, які публікує Агентство, мають стати основним інструментом у боротьбі з цим страхом. Але поки що обізнаність громадян про ці механізми залишається критично низькою.

Щоб система запрацювала на повну потужність, потрібно завершити "домашнє завдання" у стінах Верховної Ради. По-перше, необхідно остаточно гармонізувати нашу базу з Директивою ЄС 2019/1937. Це вимога нашого вступу до Євросоюзу.

По-друге, ми маємо розширити саме поняття "викривач". Людина повинна мати захист, повідомляючи не лише про хабарі, а й про екологічні злочини, порушення прав людини чи загрози національній безпеці. Окремим пунктом стоїть захист у секторі оборони. В умовах війни це питання виживання нації. Повідомлення про зловживання в армії чи оборонному замовленні потребують особливих, надзахищених каналів зв’язку та специфічного правового імунітету.

Інститут викривачів в Україні вже перестав бути експериментом. Це працюючий елемент національної безпеки. Проте його потенціал для зростання залишається величезним. Якщо ми зможемо подолати соціальні стереотипи та забезпечити бездоганну роботу законодавчих механізмів, викривачі стануть тим самим "соціальним антибіотиком", який остаточно вилікує Україну від корупційної інфекції.