КОЗИР Сергій: ЗНИЖЕННЯ ПДВ: СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА В КАСОВОМУ ЧЕКУ

«Вільна каса!» Покупець викладає хліб, молоко, крупу й стежить, як на екрані зростає сума. Подумки він уже порівнює її із залишком на картці чи в гаманці.

Касовий чек — не просто папірець. Це короткий документ про стосунки людини з державою. Серед його рядків є податок, який покупець сплачує навіть тоді, коли змушений економити на найнеобхіднішому. Саме цей рядок часто залишається поза розмовою про державну підтримку.

Соціальну політику заведено вимірювати виплатами: скільки призначили, кому нарахували, на який строк продовжили. Але частину отриманого людина повертає державі вже біля найближчої каси. Тому питання про допомогу має і зворотний бік: скільки держава бере з людини, коли та купує найнеобхідніше?

Податок на щоденну необхідність

Постійне подорожчання продуктів, ліків та інших необхідних товарів змушує родини раз у раз переглядати звичний споживчий кошик і відмовлятися від частини покупок. Зарплата чи пенсія можуть залишатися незмінними, але звичні покупки забирають дедалі більшу частину доходу.

Спочатку людина відмовляється від дорожчих продуктів, потім скорочує покупки, відкладає лікування… Біднішати можна, не втрачаючи жодної гривні доходу: достатньо, щоб ця гривня дозволяла купити дедалі менше.

Покупець із високим доходом і пенсіонер сплачують однаковий ПДВ у ціні однакової хлібини. Проте для одного це непомітна витрата, а для іншого — частина бюджету, розписаного до наступної пенсії. Ставка одна. Її вага в родинному бюджеті — різна.

Для переселенців ця різниця має ще один вимір. Я сам ВПО і знаю, що за словами «почати заново» стоїть цілком конкретний перелік витрат. Оренда, облаштування побуту, пошук роботи, дорога, потреби дітей… Те, що вдома накопичувалося роками, після переїзду доводиться купувати з поточного доходу.

Родина може отримувати ту саму зарплату, що й до переміщення, але після оплати оренди мати зовсім інші можливості. Ціну втраченого дому вона відчуває навіть у продуктовому магазині.

Але навіть житлова підтримка не скасовує щоденного чека. Соціальна політика має враховувати й ціну товарів, без яких людина не може обійтися.

Від відсотка — до гривні

14 вересня ми з колегами зареєстрували законопроект №16069 про зниження ПДВ на харчові продукти, ліки та інші соціально значущі товари. Ідею запропонував Ігор Терехов, голова Асоціації прифронтових міст і громад, Харківський міський голова. Ми обговорювали її під час роботи над пропозиціями з подолання бідності. Тепер ця ідея отримала номер законопроєкту.

Пропонуємо три зміни в оподаткуванні найнеобхіднішого:

1. 5% ПДВ на базові продукти: м’ясо, рибу, молочні продукти, овочі, фрукти, борошно, крупи, олію, макаронні та хлібобулочні вироби.
2. Зниження ПДВ із 7% до 5% на ліки й медичні вироби, а також розширення пільгового оподаткування на окремі дитячі товари, засоби гігієни та спеціальне медичне харчування.
3. Тимчасова ставка 7% на товари для автономного та резервного електроживлення.

Переведімо відсотки у звичайний чек. Візьмімо продукт і препарат, кожен із яких без податку коштує 100 гривень:

Це розрахунок за незмінної ціни без податку, коли вся податкова різниця дістається покупцеві.

У місячному бюджеті різниця вже помітніша. Якщо родина витрачає 6 000 гривень на продукти, які переходять зі ставки 20% на 5%, ті самі покупки за цих умов коштуватимуть 5 250 гривень. 750 гривень залишаться в родинному бюджеті.

Для ліків пряме здешевлення від переходу із 7% до 5% становить близько 1,9%. Тому тут важливі й розширення пільгового переліку, й подальший розвиток відшкодування вартості препаратів.

Відсотки набувають соціального змісту тоді, коли перетворюються на гроші, що залишилися в родині.

Допомога без заяви

Підтримка через ціну має очевидну перевагу: для неї не потрібно збирати довідки, підтверджувати місце проживання чи чекати рішення про призначення. Людина отримує її під час покупки.

Є і сильний контраргумент: зниженою ставкою користуватимуться також заможні споживачі. Отже, за однакового навантаження на бюджет адресна допомога може сильніше підтримати найбідніших.

Це слушне заперечення. Але адресність також слід оцінювати за результатом: чи знайшла система всіх, кому потрібна підтримка? Чи не залишила поза увагою родину, яка формально перевищила поріг доходу, але після оплати житла економить на харчуванні?

Зниження ПДВ може зменшити повсякденні витрати, а прямі виплати — допомогти в конкретних складних обставинах.

Знижені ставки цілком вкладаються і в правила ЄС щодо ПДВ: вони дозволяють застосовувати пільгові ставки до окремих товарів першої необхідності, зокрема харчових продуктів і фармацевтичної продукції. А в окремих випадках — встановлювати ще нижчі або нульові ставки. 

Для України питання не в тому, обрати один інструмент чи інший, а в тому, яким має бути їх баланс і скільки він коштуватиме бюджету.

Від закону до цінника

Найпростіше — змінити цифру в Податковому кодексі. Значно складніше — довести цю зміну до цінника.

Податкова економія може залишитися у прибутках продавця. Її може з’їсти інше зростання собівартості. Тому потрібні моніторинг цін на товари зі зниженою ставкою, контроль за можливими ціновими змовами та публічна оцінка результатів. Важливо бачити, скільки покупець насправді заощадив завдяки зниженню ПДВ.

Але полегшення для родинного бюджету має свою ціну для державного. Під час війни його доходи забезпечують оборону та життєво необхідні послуги. Тому разом із вигодою для покупця потрібно ретельно порахувати втрати бюджетних надходжень і визначити, чим їх компенсувати.

Очолюючи парламентську ТСК, яка перевіряє використання коштів на підтримку переселенців, я бачу, наскільки важливо відсікати неефективні витрати. Ресурс треба шукати і в детінізації, і в протидії контрабанді, і в скороченні неефективних видатків. За кожним із цих напрямів мають стояти конкретні суми, строки та механізми. Обіцянка «перекрити схеми» сама по собі бюджет не наповнює.

Для держави це розрахунок бюджетних надходжень і видатків. Для родини — можливість оплатити потрібні ліки й не викреслювати через це продукти зі списку покупок. Обидва розрахунки мають зійтися.

Людині не обов’язково знати всі механізми податкової політики. Достатньо відчути, що звичні покупки залишають більше грошей на інші потреби.

І завдання держави — зробити так, щоб звична «Вільна каса!» була ще й доступною.