Алексей Буряченко: ДСОМ має враховувати усі ризики, зокрема персоніфікацію гравця

У сьогоднішній статті хочу порушити надзвичайно цікаву і вже трохи підзабуту тему про розвиток та проблеми функціонування грального бізнесу в Україні. Чому згадую про цей сегмент бізнесу фактично через три роки після його легалізації? Відповідь дуже проста. Тому що мало хто тоді дослухався до рекомендацій експертного співтовариства, і зараз відбувається перехід цієї хвороби влади у хронічну стадію.

Описувати новітній шлях та чергову спробу легалізації українського грального бізнесу я не буду, це забарно. Кому цікаво, всю хронологію процесу можна легко відновити у відкритих джерелах. Але переконаний, зараз настав час, зважаючи на пройдену епідемію коронавірусу та те, що нині Україна фактично перебуває у стані війни, вчергове навести софіти на цю сферу, яка через недолугу фіскальну політику опинилася у надзвичайно скрутному/хиткому становищі, а, можливо, навіть на рівні вимирання.

І проблеми, дійсно, як на мене, у недолугому законодавчому супроводі процесу легалізації від самого початку (2020 рік). І головною проблемою, про яку я, до речі, ще тоді попереджав, стало затягування запровадження єдиної прозорої системи моніторингу грального бізнесу! Тільки уявіть, бізнес працює уже декілька років, а єдиної державної системи моніторингу досі не запровадили, хоча нібито в цьому мають бути зацікавлені абсолютно всі – від держави до суб’єктів самого грального бізнесу. Але ні, ці процеси наче умисно хтось блокує і заводить у тінь...

Наслідки не запровадження Державної системи онлайн-моніторингу (ДСОМ) абсолютно очевидні – це породження тотальної недовіри між абсолютно усіма акторами і суб’єктами грального бізнесу, а також державою в особі насамперед податкового комітету ВРУ. Так, усі розуміють, що зараз війна, але знімати з бізнесу останню сорочку, не давши йому справедливих “правил гри”, це дуже нечесно і точно не наблизить наш інвестиційний клімат до світових стандартів.

Оскільки я як голова Асоціації органів місцевого самоврядування “Міжнародна асоціація малих громад” спілкувався на спільних заходах із представниками грального бізнесу, то можу сказати, що хочуть вони від держави насправді не так багато, а саме – чесних та справедливих правил, одних для всіх! Незалежно від того, яка група впливу в країні до якого напрямку цього бізнесу має безпосереднє чи опосередковане відношення. Адже виходить так, що замість того, щоб спільно розвивати гральний бізнес в Україні, створювати більше робочих місць та платити більше податків, ми, навпаки, починаємо з’ясовувати відносини, поглиблювати законодавчі колізії та протиріччя, відверто “доїти” представників бізнесу, які ще не закрилися, і не давати абсолютно нічого натомість... навіть надії на справедливий ринок гральних послуг. І це тільки верхівка айсбергу, якщо заглиблюватись в процеси, які йшли у цій царині останні декілька років, не вистачить обсягу наукової дисертації (і повірте, такі обсяги, зазвичай, ніхто не читає).

Розуміючи, що напрям грального бізнесу зараз в Україні з різних причин перебуває у глибокій екзистенційній кризі, я вважаю за свій обов’язок підставити своє плече не тільки йому, а й державі в цілому. Адже успіх цього сегменту бізнесу, з огляду на досвід розвинутих країн, зазвичай носить мультиплікаційний ефект і буде цікавий і для наповнення центрального бюджету, і для розвитку місцевої/регіональної інфраструктури сфери обслуговування, яку завжди супроводжує багатий гральний бізнес, – це кафе, ресторани, салони краси, готелі та багато чого іншого...

Отже, давайте визначимо “діагноз хвороби” грального бізнесу станом на зараз – це уже задавнена проблема, яка полягає у потребі запровадження надійної та прозорої Державної системи онлайн-моніторингу одночасно з внесенням змін до податкового кодексу, передбачених у законопроєкті 2713-д, який також потрібно ухвалити. І це тільки базові завдання, які дозволять гральному бізнесу не закриватися, а гравцям – не повертатися остаточно в тінь.

Оскільки саме з нелегальним та безконтрольним гральним бізнесом держава і мала боротись завдяки його легалізації! А виходить рівно навпаки, забюрократизованість законодавця, відсутність діалогу між бізнесом та владою і недосконалість/відсутність онлайн-моніторингу заганяють бізнес та гравців назад у тінь. У тінь, де ніхто не буде боротися з лудоманією, де ніхто, як і до легалізації, не зможе розуміти реальних обсягів ринку і, звичайно, ніхто не буде платити податки, створюючи цілий потужний корупційний синдикат для незаконної наживи та бандитизму... Ми цього хочемо? А процеси уже запущено “на всю”.

До того ж, як мені повідомили представники легального грального бізнесу, вони не зацікавлені йти в тінь і готові до плідного діалогу з владою на ці теми. Бо якщо цей бізнес вийде з легального поля, залучення будь-яких зовнішніх чи внутрішніх інвестицій буде неможливо. В цьому і є основний бізнес-інтерес суб’єктів зазначеного сегменту бізнесу – у повній прозорості через запровадження ДСОМ. Я навіть більше скажу, вони самі готові за неї заплатити стільки, скільки держава скаже! Адже прогнозованість та прозорість – це ті інвест-атрибути, яких досягти без єдиних прозорих правил гри просто неможливо!

І в контексті усього вищезазначеного, гральний бізнес зіштовхнувся з черговою технічно-корупційною проблемою, яка, на превеликий жаль, виходить із фактичної відсутності якісної системи державного онлайн-моніторингу, це проблема персоніфікації даних гравця. Коріння цієї досить неочевидної на перший погляд проблеми криються у тій самій корупції, яка в Україні, на превеликий жаль, ще на досить високому рівні, а також у тому, що й досі нема якісної системи державного онлайн-моніторингу, про що я писав вище, і, звичайно, у бажанні певних нечистих на руку ділків через використання цих недосконалостей мати можливість доступу до персональних даних гравців. Насправді, в наших умовах ця проблема, в комплексі з усіма іншими, може остаточно поставити на коліна весь гральний бізнес, а гравці будуть відчувати себе більш захищено “в тіні”, без доступу до своїх персональних даних та обсягу витрачених коштів, аніж реєструючись у легального оператора.

Ризики кібератак державного органу, який матиме повний доступ до усіх персональних даних гравців та фіксуватиме усі їхні персоніфіковані ставки, наразі дуже загрозливі, насамперед для самих гравців, а відповідно – і для ліцензованих/легальних суб’єктів індустрії.

Резюме тут єдине – гравець легального організатора азартних ігор має бути захищений від подібних технічних маніпуляцій, можливих зловмисників, і це аксіома. Держава, звичайно, має забезпечувати відповідний моніторинг, зокрема, щоб не допускати до гри лудоманів або тих суб’єктів, які не можуть належним чином підтвердити свої доходи, але повинна зважати на й інтереси гравців, а отже, захищати персональні дані максимально потужно.

Сьогодні ми пройшлися тільки по “верхівці велетенського айсбергу” і звернули увагу виключно на ті питання, вирішення яких дозволить втримати гральну індустрію на плаву, а от про можливості її розвитку, думаю, напишу уже у наступній статті. Основним позитивом є, звичайно, те, що все ж вдається вибудовувати прозорі правила на ринку грального бізнесу України і основним драйвером у цьому процесі виступає сам бізнес! А допоки буде так, і у ліцензованого/легального бізнесу будуть сили на боротьбу, у “корупційної тіні” і підпільних казино не буде жодного шансу!

Легального грального бізнесу не потрібно боятися, потрібно його розуміти і вибудовувати прозору та справедливу систему взаємовигідних відносин. Адже абсолютно нереально спинити повноводну річку, краще її енергію спрямувати на розвиток енергетики, сільського господарства та туристичного бізнесу, аніж просто закрити русло... вода все одно знайде шлях, так завжди було, є і буде!