Віктор Гольдський: Економіка воєнного стану: робота в Україні

Мінекономіки відчайдушно зазиває підприємців відновлювати роботу, а відтак створювати робочі місця, пришвидшувати оберт коштів, сплачувати податки та запускати таким чином економіку країни. Але для вирішення будь-якої проблеми необхідна наявність двох складових: можливості та бажання. І якщо з можливостями більш менш все зрозуміло, то ось бажання явно не вистачає.

Давайте розглянемо позицію робітників, оскільки проблеми підприємців ми окреслили раніше. 

Чоловіки та жінки наразі знаходяться у різних правових статусах (жінки мають можливість виїжджати за кордон, а чоловіки - ні), то і ми будемо оцінювати їх мотивацію окремо.

Моделюємо ситуацію: жінка отримувала середню по Україні зарплату станом на січень 2022 року – 14500 грн. До речі, Укрстат від початку війни перестав оприлюднювати дані по середній зарплаті та безробіттю в країні, тому прогнозні оцінки станом на травень 2022: середня зп – 12000грн, безробіття – більше 35%. Також припустимо, що у такої жінки достатній рівень кваліфікації і вона може відразу знайти собі роботу. 

Так ось, жінка може поїхати в будь-яку країну Європи. Там в неї безкоштовне проживання, харчування, проїзд і навіть у центрах для біженців вона може отримати одежу абсолютно безкоштовно. Окрім того, щомісячно їй виплачується соціальна допомога. При цьому, в неї є можливість влаштуватися на роботу і отримувати у переводі на гривню 30тис, якщо вона знає мову країни-донора, та у половину менше, якщо вона мови не знає. І є альтернатива – залишитися в Україні, жити під вий сирен, а може й потрапляти під бомбардування, отримувати тисяч 15 максимум, якщо пощастить, проте бути готовою до затримок виплат зарплати та до 12 годинного робочого дня за ті ж самі гроші, оскільки законодавством воєнного часу ці норми передбачені.

Чи є бажання у такої жінки працевлаштуватися в Україні? Мабуть риторичне запитання!

Або давайте розглянемо долю чоловіків. Нехай у мирний час той же чоловік отримував середню зп у 15 тис грн. І зараз він має вибір: або залишитися на роботі, отримувати знижену зп та можливо із затримкою, працювати більше, або піти до лав ЗСУ та мати гарантію виплати зп й додаткову надбавку у 30 тис грн щомісячно. Чи є у такого чоловіка бажання влаштовуватися на роботу?! Також риторичне питання!

Що мало б зробити Міністерство економіки?

1. Ініціювати підняття мінімальної зарплати до 12000-15000 грн. Якщо, наприклад, дипломат їде працювати у країну, яка знаходиться у стані війни, то він отримує доплату за ризик. Та навіть наші спецпризначенці отримують доплату у 30тис грн на мирних територіях та у 100 тис грн у зоні бойових дій. Так скажіть, хто більше ризикує: поліцейський чи прикордонник, який несе службу десь у мирному регіоні, наприклад у Чернівцях, або цивільний, який працює у Харківській області?! Чому у Чернівцях є доплати за ризик, а у Харкові немає?! Наразі уся країна знаходиться у стані війни, а відтак кожен громадянин ризикує життям, саме тому кожен і має право на доплати. 

Зрозуміло, що бізнес не зможе виплачувати під час кризи такі зарплати. Тому Мінекономіки мало б компенсувати частину виплат. Нехай половину зарплати сплачує роботодавець, а половину компенсує держава через ту ж Є-підтримку. Це стало б дієвим стимулом для відродження трудових відносин.

1. Розміщувати держзамовлення. Жодна країна світу не досягла успіху без застосування протекціоністських заходів та держзамовлення. Наразі в державі є фінансова подушка безпеки від іноземних партнерів, а відтак в нас є унікальна можливість реалізувати ті проекти, які навіть у мирні часи ми за браком коштів не могли реалізувати: це й будівництво ЛЕПів, це й лінії сортування сміття на сміттєзвалищах, це й встановлення котлів на твердому паливі у закладах державної та комунальної форм власності, і, найголовніше, побудова підприємств з виробництва товарів, які зможуть замінити продукцію Росії на світових ринках. Через держзамовлення уряд створюватиме ринок праці. Ані український бізнес, ані іноземні інвестори не будуть формувати такий ринок. Чому? Бо це ризики. Ось тут держава й має прийти на допомогу. Держава має взяти ці ризики на себе. А коли ринок праці буде відбудований, тоді підтягнеться й бізнес, оскільки він вимушений буде пропонувати конкурентну заробітну плату. А за національним бізнесом з пропозицією вийде й іноземний. І тільки в такій послідовності, а не як собі пані міністерка нафантазувала, що іноземні інвестори стоять у черзі, щою відкрити підприємства в Україні. 

Ось тоді і тільки тоді економіка запрацює і Україна матиме шанс на виживання.