Дмитро Соболєв : Що робити Україні з «імпортною» інфляцією

Я вже писав, що застосування Нацбанком інструментарію боротьби з інфляцією шляхом підняття облікової ставки виглядає дивним. Зараз ми маємо інфляцію пропозиції. Зростання цін відбувається внаслідок збільшення витрат на виробництво. В свою чергу витрати зросли через здорожчення енергоносіїв, сировини та продуктів харчування. Натомість підняття облікової ставки та обмеження грошової маси – це монетарні інструменти, які ефективні при інфляції попиту.  

В Україні відбувся так званий «імпорт» інфляції через зростання грошової маси в розвинених країнах, яке було обумовлене масштабною підтримкою домогосподарств, як реакції урядів цих країн на коронакризу, та було використане на створення заощаджень, які в подальшому через механізми фінансового посередництва банківських систем спрямовувалися на підтримку попиту в економіці.

Голова ради НБУ Богдан Данилишин ще на початку поточного року докладно пояснивчому просте збільшення грошової маси в Україні не дозволить повною мірою використати потенціал цього інструменту для «розігріву» національної економіки. Водночас він навів основні причини низького рівня строкових депозитів в економіці, що є наслідком:

• - низької частки перерозподілу ВВП на доходи і заощадження населення;
• - низької довіри населення до банківської системи;
• - загальної економічної невизначеності, яка породжена пандемією;
• - вимушеного спрямуванням підвищеної частки доходів (заощаджень) на поточне споживання у зв’язку з кризовими умовами в економіці.
•  

А зростання грошової маси в Україні не було пов’язане зі збільшенням заощаджень домогосподарств та активізацією кредитної активності банків, яка підтримувалася б державними програмами та монетарним інструментарієм Нацбанку, як у розвинених країнах світу. Натомість, протягом 2015-2020 років в Україні спостерігалося зниження рівня перерозподілу поточного ВВП на нові заощадження, що зменшувало можливості для їх використання у відновленні економічного зростання та формування передумов сталого розвитку.

То звідки мав би братися ресурс на відновлення економічного зростання? При зростанні грошової маси майже на 30%, працюючі кредити в реальну економіку зросли лише на 9%, що свідчить про аномалію в структурі перерозподілу.

Для подолання негативних тенденцій Нацбанк запровадив антикризове рефінансування комерційних банків, але майже 70% цього рефінансування були спрямовані комерційними банками на закупівлю боргових паперів Мінфіну (ОВДП), які уряд дозволив емітувати у великих обсягах та з привабливою дохідностю, яка на 5-6 відсоткові пункти перевищувала вартість залучення рефінансування від Нацбанку. Як наслідок, обсяг кредитів які були видані банками резидентам у відношенні до показника ВВП скоротився до неприйнятних 20% ВВП, тобто понад як в 3 рази проти рівня 2014 року.

Як відомо, для сталого розвитку економіки в умовах обмеженості ресурсів, емпірично була виведена залежність від рівня «покриття» ВВП кредитами, такий показник (обсяг кредитів/ВВП) має складати близько 73% для швидкого економічного розвитку, та не менше 50% для помірного.

Для порівняння такого показника в економіках розвинутих країн і тих країнах, що розвиваються, варто скористатися статистикою Світового банку.

Так, цей показник в середньому за 2020 рік по світу склав 146,7%, у Європі – 94,9%; в Центральній Європі й країнах Балтії – 46,9%. По окремих країнах:

Відповідно, і Уряд і Нацбанк у тісній координації своїх зусиль мають запровадити комплекс заходів, які будуть спрямовані на підвищення ефективності монетарних інструментів в економіці. До таких варто віднести: 

• - припинення подальшого розвитку «піраміди ОВДП», що потребуватиме узгодженості політики уряду (Мінфіну) й Нацбанку, який вже зробив перший крок – скорочує довгострокове рефінансування;
• - запровадження цільових кредитів НБУ (навіть у вигляді рефінансування) комерційним банкам саме на комерційне кредитування підприємств реального сектору економіки, першочергово промислових, виробничо-технічних і аграрних;
• - розширення державних програм кредитування (згадаймо лише ефективність «5-7-9»), із розширеними переліками вимог до забезпечення, за якими комерційні банки змогли б отримати рефінансування;
• - розробки та чіткої реалізації плану уряду на спрямування фінансових ресурсів, у тому числі рефінансування, на проекти індустріалізації, інфраструктурного розвитку, високотехнологічних сфер, АПК з високою доданою вартістю, підтримки дрібного і середнього бізнесу.