Рубрики
МЕНЮ
21
політолог
Кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент Інституту журналістики Київського ун-ту ім. Б.Грінченка, Військового інституту Київського національного університету ім. Т. Шевченка, докторант Харківського національного ун-ту ім. В.Каразіна, член Національної спілки журналістів України. Координатор Центру протидії інформаційним агресіям «АМ&РМ».
Тема вірмено-азербайджанської війни на теренах Нагорно-Карабахської автономної області, дещо впала у топах світових новин. Втім значення її у сучасних геополітичних розкладах, так само велике. В тому числі й для України.
Останнім часом ми спостерігаємо, як занепад геополітичного впливу Росії супроводжується збільшенням кількості конфліктів навколо її кордонів. На мові міжнародної політики це означає, що РФ будує навколо себе так званий пояс нестабільності. Для прикладу, так себе захищають літаки та гелікоптери, коли їх атакують - розкидаючи навколо себе теплові пастки.
Головна мета такої тактики - перенаправлення внутрішньої протестної енергії власного населення на зовнішні проблеми та втягування зовнішніх противників у не пряме протистояння. Це дає можливість невеликого маневру та певний час для вирішення внутрішніх проблем або відтерміновує настання внутрішніх соціально-політичних та економічних катаклізмів.
Економічна ситуація та внутрішня нестабільність не дає сьогодні Кремлю можливості розв’язувати масштабні конфлікти далеко за межами своїх кордонів. Війна в Сирії згасла, конфлікт в Лівії роздмухати не вдалося. Африканські рейди ПВК Вагнера також не дали результатів. Кілька гібридних атак проти ЄС (мігранти, теракти, Брекзит, «жовті жилети», застосування «Новичка»), кібер та інформаційні атаки проти США, провалилися. Отже залишається тільки смикати більш слабких сусідів, а саме колишні республіки СРСР. А коли й це перестане спрацьовувати, війна почнеться безпосередньо на теренах РФ. Зрозуміло, що вона буде штучно створена, так само, як свого часу була запущена чеченська.
До остаточного економічного занепаду РФ ще є певний час, десь рік-два, тому про перспективи внутрішньої війни на її теренах, поки мова не йде. Отже, на порядку денному, конфлікти у сусідів. На додаток до війни в Донбасі, згаслого конфлікту в Придністров’ї та Абхазії, цього року додалися протистояння в Беларусі, Киргизстані і відновлення Карабахського конфлікту. Останній переріс у повномасштабну війну, де кількість людських втрат вже йде на сотні.
На справді, цьогорічна війна між Вірменією та Азербайджаном, є не тільки ініціативою РФ. Її вже давно очікували. Зростання економічної та військової міці Азербайджану а також посилення геополітичної ваги Туреччини, як її послідовного союзника, мало знайти практичний вихід у конкретних справах. І от тут інтереси азербайджано-турецького союзу несподівано співпали із інтересами Кремля. Саме так, їх інтереси співпали із інтересами РФ.
Як би це дивно не виглядало, але гучна військова поразка та втрата контролю Ереваном над Карабахом, грає на руку Путіну, який формально є союзником Пашиняна. Поразка вірменських військових стане фактором внутрішньополітичної дестабілізації в країні та можливості реваншу старих політиків, аж до повернення до влади близького друга Путіна та колишнього президента Вірменії, Сержа Саргасяна. А це буде означати повернення Вірменії під вплив РФ й кінець із західним вектором розвитку цієї кавказької країни.
Що означає для України вірмено-азербайджанська війна і як на нас можуть вплинути її наслідки?
На перший погляд, Україна має бути на боці Азербайджану. Схожа ситуація (повернення окупованих територій), підтримка Єреваном РФ під час голосувань по санкція за анексію Криму та розв’язання війни на Донбасі. А ще публічні заяви Ердогана щодо невизнання анексії Криму Росією. Це досить сильні аргументи. І вони спрацювали на рівні свідомості тих громадян України, хто цікавиться політикою та профільних експертів.
А тепер давайте задамо собі ось таке питання. Що конкретно виграє Україна від перемоги Азербайджану, крім морального задоволення? А також, що ми отримаємо від серйозної поразки Вірменії та приходу там до влади проросійських сил? Це дуже серйозні та складні питання на які треба відповідати без емоцій, формуючи офіційну українську позицію.
Позиція наших західних союзників, зокрема США та ЄС по карабахському конфлікту теж доволі не однозначна.
Згідно лінійній логіці, Захід має підтримати Азербайджан, бо таким чином він начебто боротиметься із впливом РФ. Але з іншого боку, чітка підтримка Баку, означатиме й підтримку кавказьких амбіцій Туреччини, з якою у Захода зараз, м’яко кажучи, дуже складні відносини. А разом з тим, це означатиме закриття для Єревану зацікавленості у західному векторі розвитку.
Отже Захід буде очікувати зручної нагоди для втручання й сприятиме збереженню балансу сил в цьому регіоні. Він не допустить серйозної поразки Вірменії та повного повернення під контроль Азербайджану спірних територій. Будуть пропонуватися компромісні рішення, що аж ні як не сприятиме швидкому заспокоєнню. Можливо ми навіть побачимо миротворців ООН. Але це питання, щонайменше кількох років.
В цій ситуації, Україні необхідно дотримуватися стриманої та чітко зваженої позиції, уважно спостерігаючи за подальшим розвитком подій на Кавказі. Й готуватися до відкриття вікна можливостей, яке може статися у разі серйозної поразки РФ та її заслаблення, в тому числі в наслідок карабахського конфлікту.
Новости партнеров
Другие материалы автора
Новости