Нехтування законом: чому це стало можливим в Україні і до чого може призвести

За 29 років незалежності Україна за великим рахунком так і не перетворилася на державу, де закон понад усе не на словах, а на ділі. При цьому кожна нова влада ніби підвищує планку власної вседозволеності, дозволяючи себе все сильніше наступати на букву закону. Прямо зараз ми є свідками ситуації, при якій державна машина у власних інтересах готова йти навіть на порушення Конституції. Розрахунок на те, що всі огріхи потім вдасться списати на карантин. "Коментарі" вирішили поглянути на весь пройдений "карантинний шлях" нашої країни і оцінити дії української влади, для якої попрання закону, на жаль, стало нормою. 

Нехтування законом: закладання "мін" під покровом карантину

Почнемо з прийняття обмежувальних заходів урядовими постановами. Дані документи нижче "за рангом", ніж Конституція що гарантує право на працю. Подібні заходи, що йдуть врозріз з Основним законом, можна вводити за умови Надзвичайного стану або Воєнного стану. Ні те, ні інше в Україні не ввели...

Юридичний експерт Денис Бондар зазначає, що ще з моменту введення карантину деякі юристи подали позови про його незаконність в Окружний адміністративний суд. Але рішень за цими позовами поки немає.

Адвокат Тетяна Матяш впевнена, що для захисту одного права (на життя і здоров'я) не можна порушувати одночасно всі інші права людини. На її думку, своїми незаконними діями українська влада делегітимізує себе на майбутнє.

Ще один момент – протягування в "карантинний час" ряду резонансних законів, нехтуючи регламентом (як це було з прийняттям закону про відкриття ринку сільгоспземель) і навіть переписуючи його "під себе" (як це зробили для того, щоб протягнути законопроект про банки, відомий також як "антиколомойский").

Голова парламентської фракції "Слуга народу" (СН) Давид Арахамія вже заявив, що після того, як Верховна Рада (ВР) підтримала спецпроцедуру розгляду законопроекту про банки, його винесуть на голосування у другому читанні після 11 травня.

А колишній власник "Приватбанку", олігарх Ігор Коломойський попередив, що якщо ВР прийме закон про банки, він звернеться в Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). І, судячи з усього, зуміє там виграти.

"У СН обіцяють, що зміни положень норм регламенту будуть тимчасовими. Суть нібито в тому, щоб спростити процедуру розгляду законопроектів, архіважливих в період карантину. А по закінченні карантину термін дії та застосування цих положень нібито закінчиться, – зазначає юрист, аналітик Андрій Вигиринський. – Якщо б ці особливі положення застосовувалися до абсолютно всім нових законопроектів (від першого читання – до самого фіналу), ми б говорили, що, в принципі, це можна, – в період пандемії. Потрібна оперативність на рівні спецпроцедури для прийняття певних законів, які допоможуть в цей час. Адже, якщо суворо дотримуватися процедури, то все затягнеться. А нам потрібно діяти швидко".

На думку експерта, справа в тому, що ми вводимо зміни в регламент адресно, в ім'я одного закону, в ім'я вимоги не внутрішньої ситуації, а певних зовнішніх "побажань" та "переживань". І якщо за час карантину ця процедура буде застосована лише по відношенню до даного законопроекту – в наступні 5-10 років ми побачимо, як розривають органи держвлади в міжнародних судових інстанціях з приводу політично мотивованих законодавчих рішень, актів індивідуальної дії (тоді як нормативний документ повинен орієнтуватися на невизначену кількість суспільних відносин, які виникають у тій чи іншій галузі). А цей документ, коли його ще називають ім'ям конкретного акціонера конкретного банку, стає індивідуальним. Більш того, підкреслює експерт, ряд норм пропонованого законопроекту дає привід говорити про обмеження повноважень судової системи.

"Все це, – підкреслює Андрій Вигиринський, – продовжує ту ж практику, яку ми спостерігаємо протягом декількох десятиліть. Коли якийсь документ, прийнятий нібито в ім'я і на благо країни, насправді захищає інтереси якихось конкретних людей. І якщо (а швидше – коли він буде оскаржений, хтось понесе майнову відповідальність. І цим "кимось" будуть не політики, які натискали зелену кнопку, підтримуючи цей документ. Це буде держбюджет – ви, я і інші наші співгромадяни. А політики до того моменту перетрансформуються, перерозподіляться між новими проектами. Перетасуються. Виїдуть з країни".

Нехтування законом: вирішальна роль більшості в Раді

Керівник Фундації "Вища школа професійної політики" Олег Вострих підкреслює, що поки весь світ бореться з пандемією і вирішує питання порятунку економіки, монобольшість "Слуги народу" (СН) вирішує в Раді і Кабміні свої питання. І вони далекі від порятунку економіки країни і захисту незаможних у цей непростий час.

"Багато робиться під тиском внутрішніх груп впливу і зовнішніх гравців, таких як МВФ, – підкреслює експерт. – Перерозподіл бюджету на догоду силовим структурам і олігархічним групам в умовах різкого скорочення і негативних прогнозів на майбутнє. Культура, освіта залишаються без належного фінансування. Зате зміцнюється поліція, СБУ і Офіс президента. Проведення закону про банки, під який навіть змінили регламент роботи ВР. Закон про ринок землі. І багато іншого. Причому, робиться це часто з порушеннями регламенту роботи ВР, Конституції України".

На думку Олега Вострих, користуючись отриманою на виборах величезною підтримкою населення і орієнтуючись на відомий вислів – "переможців не судять", влада вирішила, що "якщо не можна, але треба, то можна".

"Жорсткі заходи по боротьбі з пандемією були введені урядом, а не через рішення ВР про введення Надзвичайного стану. Обмеження прав і свобод людей відбувається з порушенням Конституції, – перераховує експерт. – Але в умовах більшості в Раді, керівництво країни безтурботно дивиться в майбутнє. Сподіваючись через посилення законодавчих норм на вибори, залишитися у владі і далі. Але ситуація в країні розгортається в іншу сторону. І від любові до ненависті – один крок. Ось і зараз вже мери починають самостійно виводити свої міста з карантинних обмежень. Підприємці по всій країні протестують проти обмежень на можливість вести свій бізнес, особливо коли одному з депутатів з його мережею магазинів "Епіцентр" це дозволено".

Влада, за словами Олега Вострих, відірвалася від потреб і потреб простих громадян. І забула, хто і для рішення яких завдань вивів на політичний Олімп молоду непрофесійну команду.

"Відповідальність за прийняті з порушеннями закони у підсумку настане, – упевнений експерт. – Спочатку політична – різким падінням рейтингу і слабкою підтримкою на виборах. А в подальшому – і кримінальним переслідуванням. Новий склад Верховної Ради не забуде показово покарати порушників, щоб захиститися від такого у подальшому. Але про майбутнє політики замислюються частіше ближче до виборів. Цього разу вибори можуть настати значно раніше. Так як мрії електорату, який підтримав Зеленського та його партію, розбиваються об ту ж саму корупцію, непрофесіоналізм і хаотичність у прийнятті рішень, а також відсутність єдиної концепції руху вперед. Тож попереду на нас чекає дуже активний і непростий політичний сезон. Сезон відпусток відкладається".

Нехтування законом: наслідки безвідповідальності

Юрист, аналітик Андрій Вигиринський звертає увагу, що зневажання законів стало в Україні сумною традицією. І самі порушники не несуть за це відповідальності.

"Якщо відповідальність міряти конкретними політсилами, то слід зазначити – у нас немає станом на сьогодні такої політсили, яка існувала б, скажімо, 30 років. Яка після того, як, припустимо, її представники порушували регламент, Конституцію, будучи при владі, а потім її втративши, збереглася. І винесла уроки. Немає політсили, яка б цінувала свою репутацію, свій бренд. І не допускала б в подальшому помилок, – пояснює експерт. – Наші політсили – лідерського типу. Тимчасові, ситуаційні спілки, які ребрендингом (зміна назви, бігбордів, перших осіб у списку), в принципі обнуляють всю історію, плюси і мінуси досягнень їх перебування в нібито іншій політсилі. А тому влада в особі політиків не несе ніякої відповідальності".

За словами Вигиринського, якщо ми говоримо про тих, хто сьогодні уособлює владу – фракція і партія СН, люди, які не відносяться до цієї політсили, але перебувають у складі Кабміну (головний орган виконавчої влади), то будь-які провали, будь-які рішення будуть покладатися на Зеленського – лідера, який цю владу породив. І який є на сьогодні, по суті, єдиним суб'єктом, що має самостійний рейтинг впізнаваності і політичної підтримки громадян.

"Якщо ми говоримо про СН – це бренд. Якщо говоримо про СН як про осіб, які її наповнюють, то ні Корнієнко, ні Арахамія, ні Стефанчук, ні Ткаченко не володіють самостійним рейтингом. Вони є людьми, які користуються впізнаваністю і рейтингом Зеленського, – пояснює аналітик. – А тому будь-які провали позначаться на суб'єкті політики, яким є Зеленський. На що йому, за великим рахунком, плювати. Адже його базова позиція, згідно якої він прийшов лише на один термін з метою змінити країну – не змінюється".

Експерт пропонує розглянути ситуацію трохи глибше і "ширше".

"Людина приходить, порушує якісь принципи і регламенти. Робить це свідомо. Він впевнений – на благо країни, – зазначає Вигиринський. – Країна в поточному історичному моменті не розуміє, навіщо це робиться. Але через 5-6 років, коли він вже не є президентом, об'єктивно оцінюючи, суспільство, припустимо, говорить, що так, це було на благо, це було необхідно. Таким чином, історично цей лідер заносить себе у літопис як позитивний персонаж. Хоча в період перебування у влади зазнав значної критики".

Експерт підкреслює: якщо дивитися з точки зору історії, то порушення Основного закону та інших законів країни органами держвлади в цілому не несло за собою для них ніяких наслідків, крім політичних.

"Це питання переобрання, обнулення делегування повноважень. Але, як я вже вказував, просто проводили ребрендинг. І люди як індивідууми або навіть партії, блоки відповідальності не несуть. А якщо несуть, то частково, – відзначає аналітик. – Багато хто збереглися у владі – під іншим брендом, в дещо іншій конфігурації... Але збереглися. Це породжує відчуття можливості повторити негативний досвід, який історично склався. Тобто – порушувати ще раз, і ще раз, і ще раз..."

Нехтування закону "во благо" поставили на потік

Так, зараз у нас карантин і особлива ситуація. Але ж і при відсутності карантину допускалися схожі порушення. І не раз, а на постійній основі.

"Є принципи кримінального процесу, принципи Конституції, які передбачають, що відповідальність повинна бути адресною, мати індивідуалізуючу ознаку. Тим не менш, у 2014 році приймається (з проблемами та порушеннями) закон "Про очищення влади" (про люстрацію), – нагадує Андрій Вигиринський. – Європейський суд з прав людини передбачувано визнав його таким, що не відповідає базовим демократичним принципам. У жовтні 2019 року ЄСПЛ задовольнив позови одразу п'яти колишніх високопоставлених українських чиновників і зажадав виплатити їм з державного бюджету України грошові компенсації в розмірі від 5300 до 6500 євро".

Закон "Про очищення влади" був направлений в минулому році у Конституційний суд України (КСУ), який повинен був визначити його відповідність Основному закону. Але в КСУ відмовчалися...

"Права десятків тисяч людей порушені. І, здавалося б, з точки зору закону, справедливості і всього іншого, ці права повинні бути негайно відновлені. Як і з точки зору того, що рішення ЄСПЛ у спірних моментах є такими, на які можна посилатися, – каже Вигиринський. – Але частина суспільства шляхом медійних та інших механізмів впливу протягом п'яти років переконують, що всі, хто потрапив під дію "закону про люстрацію", є злочинцями апріорі. Без вироку суду. І що скасування "закону про люстрацію" нібито буде означати "реванш" соратників країни-агресора. Цей меседж укорінився в головах частини українців".

І тут виникає, за словами експерта, морально-психологічна дилема.

"З одного боку – з точки зору закону, норм права, прав людини – треба скасовувати "закон про люстрацію". Він був прийнятий з порушеннями, та й сам закон – суцільне порушення, – пояснює аналітик. – З іншого боку – є певний відсоток людей, які вважають, що порушення, допущені при його прийнятті, є прийнятними. І якщо відновити верховенство закону, то це буде означати "щось погане". І ми приходимо до ситуації, що люди, які взяли незаконний закон, усвідомлюючи всі ризики, не понесли жодної відповідальності. При цьому всі витрати, які пов'язані з компенсацією постраждалим від дій цього закону (які вже надаються, і ще будуть присуджуватися), стягуються з держбюджету. Тобто – за рахунок наших з вами податків. І кожен з нас розплачується за порушення, які були допущені тими людьми, які нами були обрані".

Зі свіжих прикладів – порушення регламенту і конституційної процедури під час прийняття закону про позбавлення депутатів недоторканності, порушення регламенту і норм під час прийняття закону про ринок землі, переписування регламенту під закон про банки.

"Залежно від того, яке рішення буде прийняте КСУ про конституційність чи не конституційність цих законів – вони або стануть чи не стануть частиною нашої правової реальності. Якщо стануть, ми будемо з ним жити, хоч вони і були прийняті з явними порушеннями, – каже Вигиринський. – Іноді ми бачимо вибірковість рішень в діях КСУ. Одні питання він вважає пріоритетними, розглядає швидко і приймає цілком обґрунтовані рішення. Інші "висять" роками... Як наслідок, ми живемо і розуміємо, що є порушення. Але раз це не встановлено юридичним фактом, яким є рішення КСУ, то ставимося до таких порушень як до таких, що були прийняті "на благо" – принаймні, якоїсь частини суспільства".

Нехтування законом: державні інститути втрачають довіру

Якщо повернутися до карантину. Проблематика правового регулювання почалася задовго до подій, пов'язаних із законом про банківську діяльність або тих чи інших "самоврядних" рішень місцевої влади, що послаблюють карантин. Все почалося з правового режиму. Якби було введено Надзвичайний стан (НС), ситуація у тих же Черкасах мала б дещо інший характер.

"Але НС навряд чи було б введено, – вважає Вигиринський. – В силу розкладання госінституцій втрачається легітимність влади, авторитет влади, сила влади. І під впливом пандемії все це стало ще більш явним. Навіщо вводити НС, при якому слід жорстко припиняти ті чи інші порушення, якщо ти не можеш цього забезпечити? А діючі інституції держвлади, які протягом кількох виборчих періодів втрачали авторитет і силу, – не можуть цього забезпечити".

Те ж саме стосується дотримання положень постанов Кабміну про ті чи інші обмеження. Суди, розглядаючи питання про адмінвідповідальність людей, які порушили правила карантину, стають, як правило, на бік "порушників".

"Ми живемо в квазі-правовій свідомості, – вважає Вигиринський. – Іноді прикриваємося законом і говоримо про те, що у нас є верховенство права. При цьому основний принцип, який свідчить, що норма закону повинна бути дотримана, а якщо не дотримана в силу умисної дії, то повинна наступити відповідальність, – не працює. На всіх рівнях. Простий приклад. Начебто, дорогу на червоне світло переходити не можна. Але коли не дивляться (або дуже треба) – то можна. Ось таке побутове сприйняття чітко лягає і на систему сприйняття органів держвлади".

Якщо ми говоримо про владу як про інститут унітарної держави (Кабмін, ВР, президент, ОДА, РДА, органи місцевого самоврядування), а не як про політика, який належить до тієї чи іншої партії і очолює той чи інший інститут, то слід визнати – інститути держвлади останні десять років систематично нехтують нормами, правилами, регламентами та Конституцією. І не несуть за це ніякої відповідальності. Принаймні – юридичної.

"За останні десять років владою порушуються основоположні принципи, на яких базується держава, – впевнений Вигиринський. – Відбувається втручання однієї гілки влади в діяльність іншої, нехтування цінністю норм Конституції – норм прямої дії. Приватні інтереси певних фінансово-промислових груп (ФПГ) або окремих станів ставляться вище суспільного блага".

Це все в сукупності, на думку аналітика, привело нас до того, що суспільство, народ, який відмовився колись давно від частини своїх свобод (коли було умовно укладено неписаний суспільний договір), перестали вірити в ці держінституції.

"Суб'єкт, який надає повноваження і делегує права на реалізацію його інтересів, забезпечення загальних інтересів над приватними, перестав вірити в те, що механізм делегування повноважень працює на благо йому. І це – найстрашніша частина відповідальності, про яку може говорити в цілому самостійна держава, – упевнений експерт. – Це не питання рейтингів і довіри, вимірюваних соцгрупами. Це – питання життєвої позиції, яка формується протягом певного часу і конкретної поведінки тих чи інших інституцій. І ось як тільки більшість індивідуумів перейде на мислення категоріями "я сам по собі, а влада – окремо від мене", ми позбавляємося сенсу існування інститутів державної влади для суспільства. І людина буде замислюватися — а чи потрібні йому такі держінституції, така держава. Чи варто з ними й надалі пов'язувати свою долю?"

На цю ж небезпека вказує народний депутат України VI і VII скликань, голова Центру дослідження політичних цінностей, історик Олександр Доній.

Він підкреслює, що суспільна легітимність – це не разова перемога на виборах. І влада повинна постійно доводити свою суспільну легітимність. А коли вона її втрачає (що відбувається зараз стрімкими темпами), це вже проблема не тільки влади, але й усієї країни. Особливо якщо та, як Україна, має внутрішні регіональні, мовні, релігійні, світоглядні та інші конфлікти. І коли є країна-агресор, що бажає знищити Україну як самостійну державу. Якщо не вирішити проблему, це може коштувати нам суверенітету. Саме так, нагадує Доній, зникла новостворена українська держава під час української революції 1917-1921 років.

Рекомендуємо також ознайомитися з матеріалом порталу "Коментарі": "Свавілля під прикриттям карантину: за що українській владі доведеться тримати відповідь".