Павло Шандра: Конфлікт Вікторії Боні з Путіним

На зламі Радянського Союзу кумир тодішньої молоді Віктор Цой співав, звертаючись до вщерть заповнених людьми стадіонів:

«…Змін вимагають наші серця!
Змін вимагають наші очі!
У нашому сміху, і в наших сльозах, і в пульсації вен —
Змін! Ми чекаємо змін!…»

На той час прагнення змін у радянському суспільстві дозріло вже давно. Воно відображалося в їдких анекдотах на адресу партійних вождів і в рутинізації всього, що тоді було пов’язане з державою: від партійних зборів на заводах до участі в першотравневих демонстраціях.

Перебудова і гласність, проголошені Михайлом Горбачовим, каналізували ці настрої вже в конкретну політичну ідею. На рівні радянського вченого і депутата З’їзду народних депутатів Андрія Сахарова ці ідеї лягли в основу його промови «Мир. Прогрес. Права людини».

На рівні «Демократичного союзу» — у гасло «Перейменуємо Калінін у Твер, а Радянський Союз — у Демократичний союз». А на рівні культури це вилилося в знамениті рядки Цоя. І неважливо, що потім настало розчарування.

Так влаштована людська природа. Це діалектика буття, де надія змінюється апатією, але лише для того, щоб наступного дня дати старт новій надії, і так до безкінечності.

Як відомо, чим жорсткіша пружина, тим сильніше вона опирається деформації. Ми це бачимо на прикладі Угорщини, де була зафіксована аномально висока явка на виборах. Це і є бажання угорського суспільства змінити владу.

І неважливо, що скоро може настати розчарування — суспільство хоче жити в умовах руху. Неможливо десятиліттями бачити одне й те саме обличчя при владі, яким би прекрасним чи жахливим воно не було.

Демократію придумано для того, щоб робити вигляд, ніби відбуваються вибори, а суспільство робило вигляд, що обирає. Важливий елемент гри. Відчуття того, що ти володієш ситуацією. На Заході еліта виробила механізм, як, відтворюючи саму себе, водночас давати суспільству ілюзію вибору.

У Росії напередодні виборів відбувається щось схоже, з поправкою на історію та географію. Драматургія передбачає якийсь «камінг-аут». Цього разу такий «камінг-аут» зробила відома блогерка Вікторія Боня, яка звернулася до Володимира Путіна в середині квітня, випустивши відеозвернення, у якому перелічила п’ять проблем Росії, про які «жоден губернатор не скаже».

Це повінь у Дагестані, забруднення пляжів в Анапі, правила, що дозволяють убивати тварин, занесених до Червоної книги, вилучення худоби в Новосибірській області та блокування інтернету, які призвели до падіння доходів простих росіян, чия діяльність безпосередньо пов’язана з інтернетом.

Звернення знайшло широку підтримку в Instagram. У Кремлі навіть прессекретар президента Володимира Путіна відреагував, зазначивши, що у зверненні Боні «порушуються резонансні теми» і щодо них «ведеться велика робота».

На цьому тлі у Боні стався конфлікт із Володимиром Соловйовим і депутатом Держдуми Віталієм Мілоновим, які публічно її образили. Пропагандист назвав Боню «пошарпаною шалавою», а депутат — «погано освіченою блогеркою» та «ескортницею».

У відповідь Боня пригрозила подати проти них позов до суду. Згодом стало відомо, що за кілька днів Боня буде в ефірі у Володимира Соловйова.

Треба сказати, що цей кейс неабияк схвилював російське суспільство, багато хто почав демонструвати свою причетність, висловлюючи підтримку Боні. Зрозуміло, що, на відміну від обговорення воєнної агресії, виступ проти Соловйова і підтримка Боні — це своєрідна форма безпечного протесту для росіян.

Тепер, коли російське суспільство розігріте, йому напевно запропонують ще кілька подібних резонансних історій, які мають створити відчуття змін і породити чутки про розкол еліт.

І в цьому сенсі така «торпеда», як Вікторія Боня, набагато ефективніша, ніж Валерій Соловей, який стверджував, що Володимир Путін помер і лежить у холодильнику. Радше повірять молодій дівчині, в якої мила дитина, ніж старому хричу, який радісно повідомляє, що інший старий хрич уже спікся, а замість нього — двійник.

Завдання кремлівських ідеологів гранично просте й зрозуміле. Необхідно привести людей до виборчих кабінок. Зрозуміло, що «Єдина Росія» знову отримає конституційну більшість. Психологічно важливо, щоб ця перемога була, якщо не результатом конкуренції, то хоча б на тлі суспільного драйву.