Блог

Алексей Буряченко: Мобілізація засуджених і післявоєнна відбудова. Що спільного? Частина 2

Хроніки війни.

3

comments4825

Алексей Буряченко

Политолог, кандидат политических наук, доктор философии, юрист, финансист

Исполнительный директор Ассоциации органом местного самоуправления "Международная ассоциация малых громад"

В першій частині цієї статті ми проаналізували не тільки виправданість реалізації комплексної політики мобілізації засуджених, але і перспективи їх активної участі у подальшій післявоєнній відбудові України. (https://comments.ua/blog/mobilizaciya-zasudzhenih-i-pislyavoenna-vidbudova-scho-spilnogo-chastina-1-3058.html )

 

Сьогодні ж ми спробуємо дати відповіді на запитання сформульовані наприкінці минулої статті, нагадаю їх:

- Засуджені — це ресурс тільки для війни, чи, в тому числі, для післявоєнного відновлення/відбудови і не тільки?

-   Чи давати людині, яка порушила закон “другий шанс”? І чи можна це реалізувати в сьогоднішній системі виконання покарань?

-  Чому стільки років система виконання покарань була майже незмінною/радянською і чому на цей факт закривають очі в Департаменті виконання покарань Міністерства юстиції України?


А також, заглибимось саме в “тюремну” специфіку, щоб остаточно для себе розставити усі крапки над “і” в цьому питанні.

 

Відповідаючи на перше питання, чи засуджені для країни є ресурсом? Можна дати ствердну відповідь, що, однозначно, так. Адже, без ілюзій, люди це апріорі ресурс для держави та бізнесу, особливо працездатні. Ресурс цінний і, тут важливо, вичерпний.

 

Ще з дев’яностих років, після розпаду Радянського Союзу, дешева робоча сила завжди була однією з наших конкурентних переваг перед країнами Заходу. Тому і товари наші, особливо сировинні, дуже швидко завойовували ринки, а ділки заробляли з цього дуже відчутні прибутки.

 

Та і держава, не гребувала використовувати цей компонент при реалізації своїх структурних та стратегічних програм. Адже, на державних підприємствах стратегічних галузей промисловості працювали мільйони людей і це часто ставало визначальною конкурентною перевагою. Більше того, навіть частково компенсувало відчутну технологічну перевагу товарів з більш розвинутих країн, за рахунок меншої собівартості, а отже і остаточної ціни.

 

Більш дешева ціна та можливість масовішого виробництва — зазвичай забезпечувались саме за рахунок такого ресурсу як люди.

 

Але часи змінюються, а світ стає глобальним. Люди уже не замкнені в межах Радянського Союзу і часто починають шукати кращої долі за кордоном. Так, міграція та депопуляція, стали уже звичними чинниками будь-якої європейської країни.

 

А під час війни, коли частина працездатних людей виїхали з країни, з міркувань безпеки, а частина боронить нашу батьківщину, проблема “робочих рук” стала особливо гострою і актуальною. Хтось каже про залучання мігрантів із країн “третього світу”, але відверто кажучи, мало вірогідно, що навіть вони приїдуть в Україну під час війни ризикуючи своїм життям та здоров’ям.

 

Тому необхідно винаходити внутрішні кадрові та інституційні ресурси в середині країни і це уже стало очевидно багатьом. Вищезазначені ресурси, як на підсилення сил оборони, так і у комерційно-господарський сектор, частково можна знайти у місцях позбавлення волі/установах виконання покарань (УВП).

 

Якщо ці питання не починати системно вирішувати уже зараз, бізнес просто спиниться, закриється чи релакується за кордон, а кадровий дефіцит для сил оборони може призвести до, м’яко кажучи, відчутних негативних наслідків. Державі потрібні і робочі руки, і інституційно-технологічні можливості, і мобілізаційний ресурс. Більше того, все це потрібно одночасно і уже зараз, а це, враховуючи наше положення, завдання із декількома зірочками.

 

Думаю я лаконічно та обґрунтовано пояснив, що люди, особливо працездатні, для держави зараз особливо важливі. Важливі не тільки у секторі оборони, але і у інших секторах економіки та безпеки. Але чи здатна держава повноцінно використати приховані ресурси пенітенціарної системи — це основне запитання на яке ми сьогодні спробуємо дати відповідь!

 

І, повірте, мобілізація засуджених — це тільки видима частина айсбергу. Адже, установи виконання покарань мають набагато більше прихованих можливостей, аніж ми можемо собі уявити. Які давно уже працюють не на державу, а на тих хто переорієнтував тюремну систему працювати на власне збагачення.

 

Пам’ятаєте, ми згадували, що ще з часів Радянського Союзу держава використовувала дешеву робочу силу засуджених у власних цілях. І я зараз кажу не за “лісоповал”, а за те, що в систему виконання покарань були інтегровані цілі замкнені цикли виробництв, в тому числі і товарів подвійного призначення. А кожна установа виконання покарань мала свою спеціалізацію, від колоній, які професійно працювали з металом (монтаж, зварювання та ін.), до колоній, які спеціалізувалися на роботі з деревом, або мали можливості долучати засуджених до “виводних” робіт на цукрових заводах та інших виробництвах, де така робоча сила була точно не лишньою.

 

Чому ми мало про це все знаємо? Відповідь дуже проста, тому що цю інформацію умисно приховували за високими парканами з колючим дротом, щоб мати приховані виробничі резерви. Адже, згадайте, усі ми за радянських часів постійно готувалися до війни...

 

Але, уже після розпаду Радянського Союзу, а деякі ще незадовго до цього, зрозуміли геніальну річ, що колонія, це по-суті велика, закрита від небажаних очей, фабрика з надзвичайно дешевою робочою силою і майже необмеженою владою! І продовжили приховувати від загалу, що там відбувається, тільки уже не з причин державної безпеки, а щоб просто поменше людей втручалися у внутрішні корупційні процеси, які там відбуваються.

 

І саме з цього моменту починається саме цікаве — формування уже приватно-прибутково-орієнтованої, глибоко корупційної системи в місцях позбавлення волі. Куди не може зайти без спеціального дозволу будь-яка перевірка, починаючи від пожежників, до санстанції, поліції чи інспекції захисту праці... Виявилось, що це корупційний “клондайк”, який успішно працює і по-сьогодні, тому що всім “не до того” і “не на часі”.

 

А на цій системі “запарканних” виробництв могли б робити, якщо не боєприпаси, міни, безпілотники чи ракети, то хоча б окремі їх вузлові частини, які не несуть небезпеки, але ЗНАЧНО здешевлюють будь-яке виробництво, особливо під час війни!   

 

А чому ж цього не відбувається, запитаєте ви? Дуже просто, тому, що люди, які знімають з цієї системні корупційні бариши, з Департаменту виконання покарань Мінюсту, в цьому не зацікавлені. Вони орієнтовані на виконання приватних комерційних контрактів та замовлень, виключно в своїх власних інтересах. А оскільки це все відбувається за великим парканом з колючим дротом, куди нікому не хочеться потрапляти, ніхто на ці процеси особливо уваги і не звертає...

 

Ось бачите, як ми цікаво “розкрутили” ніби досить пласку та зрозумілу тему мобілізації засуджених...

 

Так, враховуючи вищевикладене, думаю всім тепер очевидно, що в колоніях, насправді, не зацікавлені відпускати засуджених на фронт, особливо тих, які успішно працюють на виробництві, а заміну шукати довго..., а це контракти, а це гроші...

 

Тому і “заряджають” різного роду псевдо-правозахисників та моралістів, які починають в соціальних мережах та ЗМІ розказувати, що мобілізація засуджених -- це несправедливо, адже, вони перш за все “мають сидіти в тюрмі” зі слів Жиглова із “Місця зустрічі змінити не можна”. Ну-у, тут думаю все зрозуміло... Створюється суспільна думка, що мобілізація засуджених не дуже етичний та моральний вихід з положення, тому і на велику кількість засуджених, які погодяться мобілізуватися не розраховують. Адже, “лякалки” про те, що усі повтікають, а потім ґвалтівники та вбивці будуть гуляти на волі, а не сидіти в тюрмі, діють майже стовідсотково.

 

Та і, по моїй інформації, “тюремна мафія” також не сиділа склавши руки. Допоки ішов широкий процес обговорення мобілізації засуджених, “економічні пріоритети” були перелаштовані на колонії максимального режиму, де, навряд, багато засуджених підпадуть під мобілізаційні критерії, а отже, і надалі зможуть приносити корупційну ренту своїм господарям у пагонах.

 

І якщо хтось думає, що з прийняттям закону все тепер тільки в руках засудженого і він вирішує мобілізуватись йому чи ні, глибоко помиляєтесь! Уже в ЗМІ з’являються публікації, в яких зазначено, що навіть з бажання мобілізуватися засудженого в колоніях намагаються підзаробити і не тільки...

 

Так, на інформаційному порталі zaraz.info опублікована стаття під назвою: “Адміністрація колоній вимагає хабар з ув’язнених, які хочуть мобілізуватися на війну за новим законом” (https://zaraz.info/administracziya-kolonij-vimaga%D1%94-habara-z-uvyaznenih-yaki-hochut-mobilizuvatisya-na-vijnu-za-novim-zakonom-go-zahist-uvyaznenih-ukra%D1%97ni/ ).

 

Серед того, що там написано найрезонанснішим є наступне:  «Адміністрація колонії самостійно розглядає заяву засудженого на мобілізацію до ЗСУ, яку потім передають відповідній комісії. Якщо адміністрація колонії не захоче приймати заяву у в’язня відповідно у в’язня немає інших інструментів мобілізуватися до ЗСУ», – розповідає керівник ГО «Захист ув’язнених України» Олег Цвілий.

 

Він також додав, що правозахисники починають фіксувати випадки, коли адміністрація колоній вимагають гроші у в’язнів, щоб їхня заява про мобілізацію була прийнята. «Якщо у в’язня немає грошей йому пропонують заплатити після отримання першої зарплати як військовий. Іноді пропонують доносити на інших в’язнів, щоб отримати дозвіл на мобілізацію. Ти маєш бути “корисним” для співробітників колонії. Також, ув’язнені повідомляють, що надано негласне розпорядження, що на війну відпускають тих, хто відпрацював на промзоні не менше трьох місяців», – розповідає Олег Цвілий.

 

Як це коментувати, поки не знаю і умисно не буду цього робити. Адже, вищенаведена інформація, наскільки я розумію, офіційно не підтверджена, а отже, підлягає ґрунтовній перевірці з боку правоохоронних органів. Але, як кажуть в народі, “диму без вогню не буває” і якщо написане там правда, то про яку мобілізацію засуджених ми взагалі ведемо мову?.. Без системної чистки цих Авгійових стайнь тут нічого не вирішиться.

 

І, враховуючи вищевикладене, я ще раз переконуюсь в тому, що кожен має право на “другий шанс”, навіть та людина яка вчинила злочин. І, так, можливо, виправдано було зазначено в законі, що є певні обмеження в мобілізації щодо тих хто вчинив особливо тяжкі злочини, але вони теж люди і мають право на людське до них відношення, навіть в місцях позбавлення волі.

 

Адже, бити, катувати, вимагати, одним словом — “бути корисним для адміністрації”, а не для держави і не для самого засудженого, в місцях позбавлення волі стало поганою пострадянською традицією, що навіть недавно підтвердив сам міністр юстиції Денис Малюська.

 

Так, за наслідками виявлення працівниками Державного бюро розслідувань (ДБР) численних фактів катувань ув’язнених у виправних установах України, пан Малюська, серед іншого, зауважив наступне: “Річ в тому, що ці ідіоти, мої співробітники (частково моя вина) так вирішили боротися зі “злодіями в законі” і з культурою ”злодіїв в законі” в тюрмах. Всі “авторитети” кримінальні, в них є правило – вони не працюють... інакше вони втрачають свій злодійський статус. Відповідно, ці обвинувачені... примушували їх взяти швабру в руки... і щось поприбирати. Тоді особа втрачає злодійський статус, авторитет... перестає бути “коронованою”... і відповідно таким чином налагоджується дисципліна в установі... де немає оцієї ієрархії”, — розповів Малюська.

 

Він також додав, що така поведінка підозрюваних — це ще “залишки” радянської культури та це не є правильною практикою. “Безумовно, це вважається катуванням, тому підтримуємо максимально розслідування. Такого не повинно бути. Викривлення і старі радянські практики вводити в тюремну систему зараз ми не дозволимо”, — зазначив міністр юстиції. (https://tsn.ua/ukrayina/skandal-z-katuvannyami-v-koloniyi-malyuska-rozpoviv-shokuvalni-podrobici-spravi-2589513.html )

 

Так, цікаво, міністр юстиції, абсолютно спокійно пояснює, чому адміністрація установи виконання покарань (УВП) займається масовим системним катуванням засуджених!!! А засуджені, хто забув, це люди, які і так на законних підставах (згідно вироку суду) фактично позбавлені вільного права пересування і знаходяться майже в абсолютній владі адміністрації.

Ці кейси для ЄСПЛ і якщо засудженим до яких застосовувалось катування з боку адміністрації вдасться передати туди обґрунтовані позови, вони отримають з нашої держави сотні мільйонів гривень компенсації! І хто тут кому зробив краще? Коли адміністрація УВП силовими методами влаштовує системний терор засудженим, насправді, виключно для власної вигоди та подальшого збагачення? Це і є демократична, правова держава яка прагне в ЄС? Серйозно?

 

В продовження цієї теми, варто нагадати, що Державне бюро розслідувань (ДБР) повідомляло про викриття численних фактів катування ув’язнених у низці регіонів України: повідомлено про підозру чотирьом службовим особам Божковської виправної колонії №16 на Полтавщині. (https://dbr.gov.ua/news/dbr-vikrilo-masshtabnu-sistemu-katuvannya-vyazniv-v-ukrainskih-koloniyah )

 

“За даними слідства, жертвами злочинців були майже всі, хто потрапляв до колонії. Процес виявлення осіб, які стали жертвами службових осіб колонії, триває.

Новоприбулим погрожували поселенням серед "відторгнутих загалом" в’язнів та били до тих пір, поки не ламали волю й примушували беззаперечно виконувати будь-які вказівки.

Задокументовано факт катування у лютому 2022 року засудженого упродовж майже однієї години. Все це супроводжувалося постійним психологічним тиском.

 

Встановлено, зокрема, що з моменту прибуття до колонії кожен із засуджених проходив жорстку процедуру приймання, під час якої новоприбулих засуджених змушували прибирати підлогу, знімаючи вказаний процес на відеокамеру. У разі відмови до нього застосовувалися тортури: били руками, ногами, гумовими кийками, палицями у різні частини тіла, викручували руки тощо. Серед іншого, наприклад задокументовано факт завдання понад 200 ударів одному із засуджених.

 

Більше того, в офіційному повідомленні ДБР зазначено, що: “Також проводяться слідчі дії в офісі Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань ДКВС та у керівника цієї установи. Крім інформації про можливу організацію системи поборів та знущань у підпорядкованих закладах виконання кримінальних покарань, перевіряються також підстави отримання ним у приватну власність майна, яке значно перевищує його офіційні доходи. Йдеться про численні квартири, офісні приміщення та елітні автомобілі.

 

Це на голову не налазить... а ми тут про мобілізацію засуджених і державні інтереси... І добре, що є силовики, які мають бажання та здатні проявити принципову позицію, але, як бачимо з реакції міністра юстиції, цього замало!

 

Що ви думаєте, за наслідками цього “великого шухеру” від ДБР в міністерстві зробили якісь кадрові висновки? Звичайно, ні. Керівник Департаменту виконання покарань, на місці, заступниця Малюськи, пані Олена Висоцька, яка опікується, згідно функціональних обов’язків, цим напрямком, також, на місці (https://minjust.gov.ua/people/visotska-olena )... і вишенька на торті, - “Начальнику Божковської виправної колонії, у якій катували в’язнів, виплатили 400 тисяч гривень премії «за особливі досягнення в роботі”! (https://poltava.to/news/77471/ ) Ось так.

 

“Як повідомили в Офісі Омбудсмена України, в липні 2023 року під час проведення службового розслідування, не чекаючи остаточних висновків, начальнику Божковської виправної колонії погодили звільнення за власним бажанням з виплатою премії — 400% від посадового окладу «за особливі досягнення в роботі» та інших грошових виплат на загальну суму майже 400 тисяч гривень. Також, в грудні 2023-го екс начальник колонії отримав рішення про встановлення йому максимального рівня пенсії.”

 

І їм не соромно? Хоча, який там сором... в очах тільки гроші. На цьому моменті в статті мені стало уже морально тяжко писати далі, тому буду завершувати. Тим паче, думаю, мені досить об’єктивно вдалося дати відповіді на усі поставлені питання на початку цієї статті...

 

РЕЗЮМУЮ. У нас в руках до сих пір є дуже потужний ресурс, який може принести багато користі не корупціонерам, а державі, під час та після війни, -- це колонії! Це готові індустріальні парки з власною спеціалізацією, ще з радянських часів. І їх можна не тільки продавати і будувати на їх місці висотки, а і використовувати в інтересах країни, в інтересах кожного із нас!

 

Не реформуючи пенітенціарну систему, ми так і будемо надалі закривати очі на те, що відбувається “за парканом”, тим самим підживлюючи та мотивуючи корупціонерів і в подальшому перетворювати систему виконання покарань на власний бізнес.

 

Але якщо налагодити людські умови відбування покарання та відношення до засуджених, вони можуть не тільки стати “мобілізаційним ресурсом” для армії, але і стати важливим елементом оновленої системи безпеки нашої країни, будучи надійним тилом для людей та сил оборони.

 

Індустріальний ресурс та доступ до робочої сили, можуть перетворити корупційні та занепадаючі колонії на регіональні точки зростання під час війни, а товари подвійного та прямого військового призначення, що можуть там вироблятися, будуть набагато дешевшими за ринкові, тим паче іноземні аналоги. А це все економія бюджету, стратегія масштабування та мінімізації залежності від наших партнерів. Та і для післявоєнної відбудови виробничі ресурси колоній будуть точно не лишніми...

 

Маю надію, що цю статтю прочитають і вона дійде до високих кабінетів. Кожен із нас Президент, ви ж пам’ятаєте! )

 

P.S. Я розумію, що пишучи такі викриваючі тексти наражаюсь на пряму небезпеку. Адже, колонії - це дуже прибутковий корупційний бізнес, за який будуть боротися будь-якими методами. Але терпець урвався...

 

Слава Україні і Смерть Ворогам! І зовнішнім і внутрішнім.



comments

Новини партнерів

comments

Інші матеріали автора


Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!