Павло Шандра: Політична помста замість державної мудрості: чому Зеленський обрав війну з Порошенком у розпал війни з Росією

Зараз усі активно обговорюють інтерв’ю, яке дав бізнесмен і спеціальний посланець Трампа на Близькому Сході та з врегулювання російсько-української війни Стів Уіткофф відомому американському консервативному журналісту Такеру Карлсону.

У цьому інтерв’ю Уіткофф фактично транслював російські наративи про Україну, зокрема апелював до результатів так званого референдуму, який окупанти проводили на захоплених ними територіях Херсонської та Запорізької областей, як і у 2014 році на сході України та в анексованому Криму.

Крім того, Уіткофф знову позначив «політичне виживання» президента Володимира Зеленського як центральне питання майбутнього політичного врегулювання, оминаючи увагою думку українського суспільства, яке чітко виступає проти визнання за агресором права на захоплені ним території.

Про те, як Путін молився за життя президента США і про чудовий портрет Трампа, який Путін передав через Уіткоффа, я коментувати не буду, бо Трамп не перший і не останній президент США, який намагається зазирнути в душу Путіна.

Ще двадцять років тому вміння Путіна «обробляти» своїх співрозмовників і вибудовувати з ними відносини описувала журналістка кремлівського пулу та співробітниця видання «Коммерсантъ» Єлена Трігубова у книзі «Записки кремлёвского диггера».

Ще наприкінці минулого року стало очевидно, що в адміністрації президента Зеленського немає ефективних переговорників, які могли б напряму вести діалог із командою Трампа і доносити до них українську позицію. Тоді Петро Порошенко запропонував свої послуги як комунікатора з новою адміністрацією.

Але ненависть до опонента, небажання розділити тягар відповідальності за країну засліпили команду президента Зеленського. Замість того, щоб використати потенціал Петра Порошенка на благо держави, президент Зеленський вирішив запроторити свого опонента за ґрати.

Замість того, щоб стати вироком для Путіна, президент України на шостому році свого правління вирішив стати вироком для Порошенка, забуваючи слова класика: життя — це супермаркет, у кінці якого знаходиться каса.

Хто сіє вітер — пожинає політичну бурю. Неможливо керувати країною, не відчуваючи її, не розуміючи, що суспільство, замість безпідставного переслідування Порошенка, хоче справедливого і гуманного суду над десятками «ефективних менеджерів», які навіть в умовах повномасштабної російської агресії продовжували збагачуватися за рахунок народного добра і державної казни.

Пам’ятається, чинний президент України засуджував розгін демонстрантів у Тбілісі і закликав звільнити третього президента Грузії Міхеїла Саакашвілі.

На цій підставі РНБО навіть ввела санкції проти представників «Грузинської мрії». Політика подвійних стандартів очевидна. Поки переслідуємо Петра Порошенка, вводячи проти нього санкції, у президії Одеської обласної ради й далі сидить представник партії ОПЗЖ, яка голосує разом із фракцією «Слуга народу».

Поки заморожуються активи Порошенка, позбавляючи його можливості допомагати армії, лідер сепаратистської партії «Опозиційна платформа — За життя в Росії» Юрій Бойко відбувається лише тим, що повертає орден Героя України.

Минулого тижня спочатку під варту взяли заступника керівника охорони п’ятого президента Вадима Чучковського із заставою у 410 млн грн. А пізніше ще одного офіцера Управління державної охорони — з аналогічною заставою у 400 млн грн.

Ці люди — підлеглі генерала Юрія Федорова, який очолював охорону п’ятого президента. Подібні непідйомні застави — це фактично вирок для цих людей, провина яких полягає в тому, що вони охороняли п’ятого президента України.

На новому витку російської агресії, коли ми ризикуємо залишитися сам-на-сам з агресором, президент Зеленський вирішує звести рахунки з Порошенком. У Зеленського було шість років, щоб довести, що він кращий президент, ніж Порошенко, і знищити все спадок попередника.

Але жодної реальної альтернативи запропоновано не було. Тепер, замість того, щоб визнати, що євроатлантичному курсу Порошенка не було альтернативи, його публічно принижує вся команда Офісу президента, паралельно тиснучи на колишніх співробітників з метою вибити з них зізнання.

Зараз за Україною стежить увесь світ, і будь-які переслідування політичних опонентів не залишаться без реакції. Ми повністю залежимо від допомоги партнерів і не зможемо обійтися без їхньої підтримки. Якщо зараз не зупинити каральний каток, то можна ставити хрест на європейській інтеграції України.

Іванішвілі пожертвував інтеграцією Грузії до ЄС заради розправи з Саакашвілі. Очевидно, що зараз президент Володимир Зеленський хоче пожертвувати перспективами України заради розправи з Порошенком.

Як на початку повномасштабної російської агресії президент Зеленський проявив сміливість, відстоюючи національні інтереси України, мобілізуючи суспільство на боротьбу з агресором, так і зараз потрібно відкинути політичну ворожнечу з опонентом і разом зайнятися захистом інтересів держави — зокрема й на переговорах у Саудівській Аравії.