Alexander V. Kurban: РНБО ОГОЛОСИЛО ТОРГІВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНУ ВІЙНУ КИТАЮ

Будемо вважати, що Україна, сьогодні, скажімо так, не офіційно, оголосила торгівельно-економічну війну Китаю. Саме так можна трактувати рішення РНБО щодо повернення стратегічного підприємства «Мотор-Січ» у державну власність. Слід зазначити, що до початку конфлікту з РФ, це підприємство мало щорічно близько $1 млрд прибутків та співпрацювало із понад сотнею країн світу.

https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/3206423-motor-sic-obovazkovo-povernut-derzavi-sekretar-rnbo.html

Станом на сьогодні, офіційно, китайська інвестиційна компанія Skyrizon Aircraft Holdings Limited (власники - Ван Цзін і Ду Тао), разом українським партнером - Олександром Ярославським, контролюють близько 80% акцій «Мотор Січ». Але, керувати цим підприємством вони не мають можливості, через те, що Антимонопольний комітет не затвердив їх заявку на купівлю пакету акцій. Самі ж акції, знаходяться під арештом ще із квітня 2018 року за поданням від СБУ.

https://www.radiosvoboda.org/a/motor-sich-in-struggle-of-the-united-states-china-ukraine-russia/31082728.html

Можливо моє ствердження про те, що Україна оголосила війну Китаю, виглядає дещо неспіврозмірно, якщо брати ВВП наших країни, не кажучі вже про збройні сили та інші показники. Скоріш це можна трактувати, як факт того, що Україна офіційно заявила - у конфлікті між США та Китаєм, вона залишається на боці свого стратегічного союзника. І цей союзник, явно не Піднебесна.

Давайте спробуємо оцінити усі плюси та мінуси такої позиції, яку українська влада задекларувала сьогодні.

Головний мінус цієї ситуації полягає в тому, що ми далеко не сама потужна та впливова країна на геополітичній мапі світу, щоб робити різки рухи та сваритися із великими гравцями. Через це може постраждати наша торгівля та потенційні інвестиційні проекти. Також, Китай, який до цього доволі нейтрально висловлювався у міжнародних інституціях щодо анексії Криму та війни на Донбасі, підкреслюючи важливість підтримки територіальної цілісності України, може змінити своє ставлення до цього питання.

Сама велика проблема буде, якщо ми втратимо Китай, як торгівельного партнера. Адже за підсумками 9 місяців 2020 року, частка Китаю у зовнішньому обороті України (експорт та імпорт товарів і послуг) склала 12,9% (10 854,7 млн доларів). У першому кварталі його частка була на рівні 10,9%, за підсумками першого півріччя – 12,5%.

https://agropolit.com/news/18641-kitay-stav-naybilshim-torgovim-partnerom-ukrayini-pid-chas-koronakrizi

Втім це все не складає прямої загрози національній безпеці. Головне для нас зараз, що ми навряд чи побачимо, у складі 1-го та 2-го гібридних армійських корпусів ЗС РФ (збройні сили ЛДНР), бійців Народно-визвольної армії Китаю. Крім того у Китаю немає суттєвих важелів економічного тиску у вигляді наших боргових зобов’язань.

Тепер, що ми маємо у позитиві від цієї ситуації.  

По-перше, ми захищаємо стратегічне підприємство, яке виробляє мотори та комплектуючи для літаків та гелікоптерів. Незважаючи на те, що основні технологічні концепти там ще радянського ґатунку, поки що вони нам потрібні й для себе й для утримання своїх позицій на світовому ринку озброєнь. Зокрема низка азійських та африканських країн має зацікавленість у співпраці із нами.  

По-друге, у разі потрапляння під повний контроль китайців, ми матиме небезпеку постачання продукції «Мотор-Січ» до нашого ворога, Росії. Адже військовий комплекс РФ, зокрема підприємства із виробництва та обслуговування військової техніки, сьогодні гостро потребують нашої продукції. Налагодивши постачання через 3-4 посередника, китайці цілком можуть провернути таку операцію. Для Кремля це принципове питання, бо приміром, розрив співробітництва із «Мотор-Січчю», вже коштував РФ зриву кількох вигідних контрактів із Індією. Не кажучі вже про забезпечення самої авіації ЗС РФ.  

Саме «Мотор Січ» виробляє двигуни для літаків, що сьогодні є в складі російських ВПС, а саме: літаки радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби Іл-18 та Іл-20, протичовнові Іл-38, військово-транспортні Ан-8, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-32, Ан-72, Ан-124, літаки-амфібії Бе-200 і Бе-12, літаки аерофоторозвідки Ан-30. Двигуни українського виробництва використовуються також на навчальних машинах для підготовки російських військових пілотів. А ще, маємо згадати цивільну авіацію, зокрема Ан-74, Ан-140, Ан-148, Як-40 і Як-42, які також потребують моторів та комплектуючих українського виробництва.

https://www.radiosvoboda.org/a/27483572.html

По-третє, будь-яке співробітництво з Китаєм, це завжди загроза національній безпеці, перш за все в економічній сфері а також на рівні внутрішньополітичних процесів. Угоди з китайськими інвесторами, які б вони не були вигідними на перший погляд, завжди мають небезпечні підводні каміння. Зазвичай, головною умовою таких контрактів є обов’язковість участі китайських компаній в якості виконавців, тож китайські гроші таким чином повертаються до Китаю. Інвесторські зобов’язання вони виконують не охоче та вимагають максимальних преференцій. Також існує доволі небезпечна практика потужного лобіювання їх інтересів на рівні уряду країни бенефіціара. Хабарі, для них, один з найпотужніших засобів вирішення питань.

https://ukraine.segodnya.ua/ukraine/riski-uglubleniya-sotrudnichestva-ukrainy-s-kitaem-opros-ekspertov-iz-ssha-i-es-1468255.html

По-четверте, зберігши за собою «Мотор-Січ», ми маємо надію приходу туда потужного західного інвестора, здатного оновити виробництво та переорієнтувати його на стандарти НАТО. Позитивне підтвердження таким перспективам ми отримали нещодавно на прикладі підписання угоди між Одеським авіазаводом та американськими партнерами із спільного виробництва та обслуговування гелікоптерів, що є на озброєнні США та НАТО.

https://www.pravda.com.ua/rus/news/2021/02/26/7284857/

Наведені аргументи, є достатньо переконливими, як підстава для такого доленосного геополітичного рішення. І тут команді президента можна було б поставити тверду п’ятірку із плюсом, якби не одне але. Й це але полягає в тому, що прийняття рішення про розрив стосунків із китайськими інвесторами було здійснено внаслідок дружньої рекомендації з боку наших американських союзників. А до таких рекомендацій, сьогодні, українська влада прислухається дуже уважно. До речі є й попередня кандидатура потенційного інвестора – Ерік Прінс, власник приватної військової компанії та радник президента США (ще Трампа).

https://www.epravda.com.ua/rus/news/2019/11/6/653420/

Отже, підсумовуючи, можемо зазначити, що сьогодні, Україна прийняла важливе геополітичне рішення, яке йде в руслі нашого теперішнього зовнішньополітичного вектора розвитку. Щонайменш, найближчі років десять, це рішення буде себе виправдовувати. В якості продовження цього вектору, нам доведеться, вочевидь, вже незабаром, чітко висловити свою позицію також й по ЄС, Туреччині, низці близькосхідних питань. Зрозуміло, що усі вони будуть носити проамериканський характер. Головне при цьому дивитися у майбутнє та пам’ятати цитату від прем`єр-міністра Великої Британії, лорда Генрі Джона Темпла Палмстрона: «У нас немає а ні довічних союзників, а ні довічних ворогів, але ми маємо власні  довічні інтереси, й захищати їх є нашим обов’язком».