Alexander V. Kurban: УКРАЇНА ТА СУЧАСНІ ГЕОПОЛІТИЧНІ РОЗКЛАДИ

На жаль, мрія українських патріотів, про розвал РФ, швидше за все, так й не буде здійснена. Шкода, що наш новий головнокомандувач, Валерій Залужний, не зможе реалізувати своє бажання - покататися на українському танку по Червоній площі та Арбату. Але такі є реалії сучасної геополітики. Повна перемога однієї країни над іншою, в чистому вигляді, це міна уповільненої дії на майбутнє, у вигляді болючих національних амбіцій та бажань реваншу. Історія третього рейху та путінської Росії, яскраве тому свідчення.

Наше завдання на сьогодні, діяти, як сказав один відомий політик, за принципом - стій, де стоїш, борись тим що у тебе є і ти переможеш. Власне, ми вже перемогли у війні з РФ, не дивлячись на втрати - відстоявши свою незалежність, тому що саме в окупації всієї України й містився головний план Кремля. Просто ми цього ще не розуміємо. Це будуть розуміти і чітко знати наші діти та онуки, які вивчатимуть в школі історію незалежної і успішної України, років через тридцять.

Керівництво України сьогодні, буквально носитися на руках з ідеєю підключення США до переговорного формату щодо війни на Донбасі. Саме з таким головним завданням, в кінці серпня, їхав президент Зеленський до Вашингтона, на зустріч з Байденом. Про це постійно говорять представники Офісу президента України. Так само про це недавно нагадав міністр закордонних справ, Дмитро Кулеба на ефірі одного з телеканалів, прямо наголосивши: «Головне, щоб Америка була в грі!».

Сподівання та інтереси української сторони зрозумілі. Переговори з Кремлем знаходяться в глухому куті, звідки їх, за сім років війни, не змогла вивести ні головна переговорщіца ЄС, німецький канцлер Ангела Меркель, ні, молодий і амбітний, французький президент Емануель Макрон. Київ абсолютно обгрунтовано вважає, що ситуацію може вирішити пряме підключення США. І це дійсно так, у Білого дому сьогодні є реальний і потужні важелі геополітичного тиску на Росію, які можуть поставити на місце Путіна та його оточення.

США, може сьогодні примусити РФ, якщо не повністю припинити ескалацію конфлікту на Донбасі, то як мінімум, загасити його і направити переговори з цього питання в конструктивне русло. Може, втім не виявляє в цьому питанні ініціативи та не поспішає давати конкретних відповідей на прохання української сторони. Багато проросійськи налаштовані медіа та експерти в Україні, а також абсолютна більшість російських ЗМІ й кремлівських експертів, виходячи з цієї ситуації, активно поширюють тезу про те, що США відмовилося від підтримки України та, в перспективі, буде згортати свою допомогу. У якості аналогії, подається ситуація з Афганістаном, де за їхніми словами, американці кинули напризволяще своїх протеже. Однак це далеко не так. Ситуація в Афганістані й в Україні, це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. В Афганістані, США відмовилося продовжувати сізіфову праця з витягування країни з ісламського середньовіччя і змінило тактику фізичної присутності на механізм дистанційного геополітичного регулювання ситуації в даному регіоні. В Україні, Вашингтон, має більш довготривалі і системні інтереси, от же зміни в цьому питанні поки не передбачаються. Яскравим тому підтвердженням є той факт, що буквально днями, американським урядом була збільшена матеріально-технічна допомога українській армії ще на $ 60 млн, також постійно розширяються інші програми політичного та соціально-економічного співробітництва.

Так чому ж, на тлі офіційних декларацій про союзницькі відносини з Україною і збільшення матеріально-технічної допомоги, США не поспішає включатися в переговорний процес по Донбасу. Відповідь на це питання досить логічна. Наші західні союзники більше не бачать в РФ, що послаблена санкціями та внутрішніми проблемами, серйозного геополітичного супротивника. Сьогодні головною турботою Держдепу США є зробити так, щоб Росія остаточно не розвалилася і не стала беззаперечним союзником Пекіна, в американо-китайському геополітичному гібридному конфлікті. Розвал РФ означав би появу на її теренах 4-5 незалежних державних об'єднань з ядерною зброєю і місцевими кримінально-олігархічними елітами на чолі. В такому випадку, домовлятися стало б в п'ять разів складніше. А також, при таких розкладах, Китай точно зміг би підсилити свої позиції взявши під контроль великі території РФ з багатими ресурсами. Висновок з цієї ситуації - США сьогодні зацікавлені в певних союзницьких або, як мінімум, нейтральних позиціях Кремля, у близькому до апогею конфлікті Пекіна і Вашингтона.

Зазначене вище не означає, що США поверне Україну в сферу прямого впливу РФ або допустить прямої агресії Кремля. На найближчі 20-30 років для нас гарантований прозахідний вектор розвитку. Нас будуть підтримувати, допомагати і захищати всіма можливими способами. Просто зараз це робити демонстративно немає сенсу.