Рубрики
МЕНЮ
0
Депутат Одеської районної ради (Європейська Солідарність)
Мене звати Павло Шандра, мені 40 років. Я закінчив факультет прикладної математики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
Мої батьки все своє життя присвятили медицині: батько – професор, доктор медичних наук, а мама – кандидат медичних наук. Їх приклад навчив мене, що головне у житті – служити людям і змінювати життя на краще.
Після закінчення університету я поринув у бізнес, відкривши свою першу аптеку в селі неподалік Одеси. Сьогодні за моїми плечима – понад 18 років успішного підприємництва, підкріпленого соціальною відповідальністю. Наша мережа аптек обслуговує близько 300 тисяч пацієнтів у трьох областях України.
Власний досвід підприємця дозволив мені відчути на собі всі труднощі, з якими стикається бізнес в Україні, – від байдужості держави до реальних проблем підприємництва до надмірного адміністративного тиску. Тому я вирішив долучитися до політики, щоб стати голосом підприємців і змінювати систему на користь людей.
Моя мета – створити умови, за яких бізнес стане рушієм розвитку нашої країни, а не жертвою системи. Переконаний, що відповідальний бізнес і ефективна держава – ключ до кращого майбутнього для всіх нас.
Вчора послухав Латиніну з Арестовичем — цікаві вони не самі по собі, а з точки зору тих ідей, які вони транслюють, і того відгуку, який ці ідеї знаходять у серцях людей. З цими наративами необхідно боротися передусім не шляхом санкцій, а за допомогою контраргументів.
Тому що коли на п’ятого президента, Петра Порошенка, вводяться такі ж санкції, як на Арестовича з Латиніною, це спустошує саму ідею санкцій і сприймається як політичний інструмент розправи з неугодними.
Крім того, якщо у випадку з Латиніною, громадянкою Росії, такі санкції можна виправдати, то у випадку з громадянами України — це суперечить Конституції України, Європейській конвенції з прав людини і Хартії ЄС з фундаментальних прав.
Повертаючись до тезису Латиніної з Арестовичем, який зводиться до того, що «зле НАТО тридцять років обманювало Росію», зокрема — відмовлялося приймати її на відміну від країн Східної Європи, яким пообіцяли членство, а Росії, як і іншим пострадянським республікам, запропонували «Партнерство заради миру».
Правда полягає в тому, що в політиці не можна бути міцні заднім розумом. Країни Балтії, як і інші країни Східної Європи, завжди сприймалися Заходом як частина західного світу — до них із самого початку був особливий підхід.
Відносини з іншими країнами пострадянського простору, включаючи саму Росію, вибудовувалися за принципом передбачуваності і добросусідства — те, що у 2004 році було оформлено у вигляді політики сусідства на рівні Європейського Союзу.
У критичний момент, коли у 1996 році постало питання про повернення комуністів до влади, загальна західна фінансова допомога склала до 15 мільярдів доларів, що дозволило Росії стабілізувати економіку і виплатити борги бюджетникам.
Ні до цього, ні після Захід не хотів серйозно фінансово підтримувати реформи в Росії — і не тому, що він бажав її розпаду. По-перше, така допомога була б політично непопулярною: надто мало часу минуло з закінчення Холодної війни.
По-друге, Захід традиційно дотримується політики балансу інтересів — те, що ми в Україні добре зрозуміли за останні три роки при Байдені й Трампі: «Україна не повинна програти, але і Росія не повинна перемогти». Це традиційний зважений підхід Заходу, який давно відвик від катаклізмів. Вони надають перевагу керованій проблемі — аніж вирішеній.
НАТО ніколи не було реальним противником Росії. Досить подивитися, як Альянс реагує на зальоти російських безпілотників у польський повітряний простір, щоб зрозуміти: НАТО не загрожує Росії.
Просто в 1990-х роках НАТО і Росія були зручними пугалами одне для одного, за допомогою яких силовики і прихильники жорсткої лінії прагнули прийти до влади, лякаючи новим протистоянням. Війна завжди піднімає на поверхню певну когорту людей, які в мирний час залишаються на других і навіть третіх ролях. Сон розуму, як відомо, породжує чудовиськ.
Недалекоглядна політика Заходу, якій, втім, не було реальної альтернативи, призвела до того, що в Росії до влади прийшли силовики і стара радянська номенклатура, просякнуті ідеологією боротьби із Заходом.
Якщо до 1996 року ідеологію Росії визначали ліберали-західники, то після 1998 вони поступово перетворювалися на технократів, а на перший план вийшли імперці та шовіністи різних мастей.
Символом цієї трансформації став Олександр Проханов. Його газета «Завтра» була рупором Верховної Ради до того, як Єльцин розігнав її в жовтні 1993 року, але навіть після цього залишалася маргінальною. Тільки з кінця 1990-х років Проханов став обличчям «нової» Росії.
Таким чином, Латиніна і Арестович намагаються раціоналізувати злочини Путіна, знайти їм виправдання, зображуючи його у вигляді Фауста, «частини тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо». Типова інтелігентська історія, яка виправдовувала і більшовиків — мовляв, капіталісти роками не давали жити трудовому люду.
Ці двоє у своєму аналізі посилаються на книгу консерватора Скотта Хортона — «Спричинені: Як Вашингтон почав нову холодну війну з Росією і катастрофа в Україні». Тільки Латиніна і Арестович забувають згадати, що це — дуже гидкий полемічний прийом: посилатися на «авторитет» і на цій підставі підкріплювати власну точку зору. Думка Хортона — це всього лише думка.
Спроба виправдати Росію і диктатора Путіна приречена на провал. Путін зробив фатальну помилку, розпочавши повномасштабну агресію. В Україні ніколи не було проблем з російською мовою і російською культурою — до того часу, поки Путін не напав, і російська культура не стала асоціюватися зі сльозами матерів загиблих українських солдатів і цивільних.
Більше того, ця війна переважно ведеться на російськомовних територіях України, які Путін щодня руйнує своїми дронами і ракетами. Ні, це не агресія заради захисту російськомовних — незрозуміло від кого.
І не заради того, щоб «Росія стала незалежною від Заходу», як стверджують Латиніна з Арестовичем. Ця агресія — результат манії однієї людини, яка хоче увійти в історію як той, хто відновив «історичну справедливість» і переглянув підсумки Холодної війни.
Новини партнерів
Інші матеріали автора