Павло Шандра: Україна між демократами і республіканцями: чи здатні ми діяти як незалежний гравець?

На жаль, справджуються найгірші побоювання…

На жаль, справджуються найгірші побоювання: наше суспільство не лише не стає мудрішим, а й стрімко впадає в інфантильний стан, втрачаючи орієнтацію в тому, що відбувається. Ми вперто відмовляємось бачити причинно-наслідкові зв’язки в подіях, вважаючи, що хтось вирішив зіграти з нами злий жарт.

Різке погіршення відносин із адміністрацією президента Дональда Трампа було передбачуваним на тлі тієї агресивної пропаганди, яку Україна вела протягом десяти років на підтримку Демократичної партії США.

Спочатку це було ініціативою активістів, а з 2014 року, коли активісти прийшли до влади, — це стало частиною державної політики. Ба більше, із зростанням залежності від американської адміністрації українське керівництво змушене було йти на поступки, як це було у випадку з генеральним прокурором Шокіним.

І у 2016, і у 2020 роках Україна опинилася в центрі політичної боротьби між двома кандидатами і неминуче була втягнута в брудну кампанію проти республіканців.

У 2016 році головним звинуваченням у межах кампанії було твердження, що Пол Манафорт, політтехнолог Трампа, отримував корупційні кошти від «Партії регіонів», що стосувалося так званої «амбарної книги» цієї партії.

У 2019 році Україна стала причиною запуску процесу імпічменту Трампа, коли його звинуватили у тиску на президента Зеленського з метою отримання доказів корупції Хантера Байдена та особисто Джо Байдена.

Таким чином, у свідомості Дональда Трампа Україна міцно асоціювалася з Демократичною партією США, і ці відносини сприймалися ним як патрон-клієнтські — не рівноправні, а такі, що передбачають підпорядкування ідеям та політиці демократів.

Враховуючи, що для Трампа демократи стали зрадниками, які встромили йому ніж у спину і розгорнули проти нього агресивну пропаганду, Україна теж почала сприйматися як частина цієї системи.

Варто зазначити, що Трамп десятиліттями фінансував демократів, підтримував тісні зв’язки з родиною Клінтонів, а також був у хороших відносинах із Бараком Обамою.

Для Трампа, як і для Путіна, люди діляться на ворогів і зрадників, причому зрадники викликають у нього набагато сильніше презирство. «Вкрадена» перемога на виборах 2020 року, як вважає Трамп, і десятки кримінальних справ проти нього лише посилили його негативне ставлення до демократів і, відповідно, до України.

Варто відзначити, що Україна ніколи не приховувала своєї тісної співпраці з демократами. Спочатку вона була оформлена через одного великого українського олігарха, зятя колишнього президента України, і фонд Клінтонів, а після 2014 року ця співпраця стала частиною державної політики.

На жаль, всі роки повномасштабного російського вторгнення українська влада робила ставку виключно на демократів. На відміну від Орбана та Фіцо, вона повністю ігнорувала республіканців і президента Трампа.

В результаті для Трампа переможені мають бути покарані, а переможеними, згідно з його логікою, є демократи і, як їхній союзник, Україна.

Враховуючи все це, не дивно, що Трамп ще до приїзду Зеленського у Вашингтон вирішив зупинити всю військову підтримку України. Ба більше, публічне приниження Зеленського в Овальному кабінеті стало частиною сценарію Трампа, який використовує цю ситуацію як аргумент на користь припинення подальшої допомоги Україні.

Як би критично не ставилися до Зеленського, він, як президент, має право вимагати гарантій безпеки для своєї країни — це його обов’язок як глави держави. Однак приймаюча сторона мала свої погляди на це питання.

Сьогодні у ЗМІ з’являється інформація, що в обмін на допомогу Україні доведеться не лише підписати угоду щодо спільної розробки рідкоземельних металів, а й піти на територіальні поступки Росії, а також погодитися на проведення позачергових виборів президента і парламенту.

Ще раз: скільки б критики не лунало на адресу Зеленського, він є цілком легітимним президентом.

Як правильно зазначив лідер нашої партії Петро Порошенко, вибори в Україні можливі тільки після закінчення війни.

Будь-які розмови про вибори в розпал російської агресії — це гра на руку ворогу.

У цій ситуації закономірно постає питання: що робити?

1️⃣ Розірвати зв’язки українських еліт із Демократичною партією США.

Сина Джорджа Сороса не слід приймати на найвищому рівні, адже жодна країна у світі не дозволила б собі такого. Родина Соросів давно стала символом американського соціалізму та оплотом демократів.

2️⃣ Посилити український дипломатичний корпус.

Коли послом України в США був Валерій Чалий, відносини між країнами були на іншому рівні. Чалий пройшов шлях від експерта із зовнішньої політики до заступника глави Адміністрації президента Порошенка, а потім став послом України.

Потрібно замінити Оксану Маркарову, яка викликає неприязнь не лише у команди Трампа, а й у спікера Палати представників Майка Джонсона.

3️⃣ Сформувати в Україні уряд народної довіри.

Слід зняти санкції з Петра Порошенка, щоб уникнути звинувачень у переслідуванні політичних опонентів.

4️⃣ Перестати ставитися до політиків як до ікон.

Необхідно критикувати Трампа там, де він цього заслуговує, зокрема коли він навмисно перебільшує масштаби американської допомоги Україні, хоча чудово знає, що насправді вона склала $69 млрд, а не $350 млрд.

При цьому необхідно щиро дякувати американському народу за підтримку.

Україна має почати діяти як незалежний суб’єкт міжнародної політики, а не як чийсь придаток.