Dmytro Levus: Українська відповідь «міграційній кризі» з Півночі

«Міграційна криза» на кордоні між Білоруссю та Польщею, спричинена діями керівників Білорусі та РФ, які вирішили випробувати міцність та єдність євроспілки з кількох фундаментальних питань, використовуючи маси мігрантів як зброю не лише не вщухає, але й розгортається. Не треба бути великим прогнозистом аби зробити висновок про те, що Україна не залишиться осторонь від цієї турбулентності. Мінський режим довів до того, що Білорусь втрачає залишки суб’єктності та керується Москвою. І у цій кризі зокрема. До того ж ці маси не є некерованими юрбами, вони добре організовані, на них впливають білоруські силовики, а маршрут вони обирають за задумом з Лубянки. Тож можливість спрямування цих мас мігрантів з Близького Сходу у бік України, коли кордони Польщі та Литви виявляться для них нездоланними, є високою. Тим більше, що і у «Старій» Європі «є думка», що такий розвиток подій, коли мігранти зупиняться саме в Україні був би непоганим для ЄС, що і озвучив німецький депутат Шмид. І тут виникає питання наскільки готовою є українська влада до можливої «мігрантської кризи» тепер на українсько-білоруському кордоні. Одразу ж спадають на ум слова секретаря РНБО Данилова, який дещо емоційно запропонував, у відповідь на слова згадуваного вище депутата Бундестага, прийняти мігрантів у себе у домах, а ще краще розмістити у робочих кабінетах. Виявилося, що «пропозиція» Данилова не сприйнята у країнах Балтії та у Польщі як щось негарне або надмірне чи недипломатичне, про що говорять у приватних бесідах експерти і політики з цих країн. Порівняйте з оцими словами: «Якщо ЄС заходить настільки далеко, що закликає нас до змін міграційної політики та політики з прийому мігрантів, є лише одна відповідь: допоки продовжується цей тип гібридної операції, хай ніхто у ЄС не думає та не очікує, що одна з цих країн змінить свою політику». Погодьтеся, дуже подібно за емоційністю та навіть побудовою речень. Але це відповідь діючого міністра оборони Латвії Артіса Пабрикса, єворокомісару з питань внутрішніх справ Йоханссон, яка казала про необхідність змін міграційної політики Латвії, Литви та Польщі. Емоційність української реакції сприймається у країнах, що перебувають у буквальному сенсі на передовій гібридного протистояння з Москвою з цілковитим розумінням. Тим більше, що це розуміння має достатнє підґрунтя. У Балтії пам’ятають про українську допомогу Литві влітку, коли з’ясувалося, що там потрібне елементарне – колючий дріт для побудови загороджень на кордоні. Знову ж таки цей контакт триває, підтримка України на дипломатичному рівні у цих умовах важить досить багато. Так, 11 листопада президент України Володимир Зеленський провів телефонну бесіду з президентом Литви Ґітанасом Науседою, у якій «обговорили складну ситуацію, яка виникла на європейсько-білоруському кордоні, а президент України повідомив литовському колезі про ухвалені напередодні рішення РНБО щодо посилення заходів безпеки на українсько-білоруському кордоні». Тобто Зеленський чітко демонструє підтримку Литві та спільність інтересів у захисті кордону Європи разом з сусідами. 14 листопада у Луцьку у великій нараді керівників силових відомств України, де обговорювалося питання протидії можливій кризі на кордоні з Білоруссю взяли участь посли Литви та Польщі в Україні, можна сказати, що співпраця у рамках Люблинського трикутника набуває конкретного виміру у безпековому плані. Важливо, що керівництво країни в особі президента, РНБО, міністра внутрішніх справ Дениса Монастирського наразі спрацьовують на випередження. Кризи на кордоні з Білоруссю ще немає, але прийняті політичні рішення, спрямовані на посилення кордону, на дипломатичному рівні вибудовується єдиний фронт з союзниками (міністр закордонних справ Дмитро Кулеба на прес-конференції у Брюсселі, де він перебував наступного дня після луцької наради з робочим візитом заявив, що Україна координує свої дії з Литвою та Польщею), безпосередньо МВС визначені 10 ділянок, які є потенційно небезпечними, створені мобільні комендатури прикордонників, сконцентровані додаткові сили прикордонників, Нацгвардії (зокрема Бригада швидкого реагування) та Нацполіції у кількості 8,5 тисяч чоловік. Отже, гібридний сценарій Кремля гальмує, хоча кордон з Білоруссю буде нагадувати нитку розжарювання у міцній лампі, яку забули вимкнути ще дуже довго.