Рубрики
МЕНЮ
0
Народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування
Маріуполець від народження і назавжди
Журналіст формує наше бачення сьогодення, але він - слуга суспільства. У світових інформаційних та особливо українських реаліях важко переоцінити вагомість журналістів – людей, які, по суті, формують наше бачення світу. Адже ми думаємо та аналізуємо, здебільшого, в межах тієї інформації, яка нам доступна. І саме журналіст в широкому розумінні відбирає її для нас та подає.
Але ж для цього він має відчувати сьогодення, має правильно ставити питання, не перекручувати та правдиво подавати матеріал читачеві. Журналіст не може боятися бути незручним, але й не має права йти за «хайпом». І звісно, має розуміти відповідальність, яка автоматично додається до його посвідчення.
Останні журналістські розслідування корупційних схем показали вагомість та потребу у «четвертій» владі тут і зараз. І ця тенденція не може не радувати. Хоча, звісно, сама тема під час війни болюча. Ці хвилі викриттів показали ще дещо - довіру суспільства до нашої журналістики. І - так, українці швидше будуть довіряти медіа, ніж владі, і це - подвійна відповідальність. Якщо ж помножити це на воєнний час, умови праці журналістів з усіма обмеженнями, цензуруванням та звуженим медіапростором, то професійні виклики зараз суттєво вищі. І через це ще більш цінним стає кожне слово та основні принципи роботи незалежних медіа – гласність, об’єктивність, правдивість.
Але ж кожне розслідування, кожна колонка чи новина може претендувати на всі ці критерії лише за однієї умови: якщо журналіст своїм матеріалом буквально служить інтересам суспільства, а не владі чи опозиції. Коли незалежні журналісти дійсно вільні від впливу провладних грошей.
Такі механізми не одне десятиріччя існують у Європі, і вони мають бути впроваджені й у нас. Тоді ми будемо якісно відрізнятися від усіх пострадянських країн, тим паче - від країни-агресора.
Що ж таке - бути солідарними в журналістиці? Для мене солідарність - це мати спільні цінності, спільні цілі та єдині стандарти всередині спільноти журналістів Європи та Америки. І тут наші цінності, наче, мають збігатися – незалежність, демократія, повага до життя й особистості. Але чомусь все менше європейські ЗМІ висвітлюють
тему війни в Україні, і чомусь все більше європейців цікавляться, а чи не закінчилася в нас “там вже та війна”. В мене особисто немає відповіді на це запитання. Але саме за українськими журналістами залишиться сприйняття війни нашими майбутніми поколіннями та й усім світом.
Юліус Фурчик, на честь якого й започаткували Міжнародний день солідарності журналістів, писав у книзі «Репортаж із петлею на шиї»: «Про одне прошу тих, хто переживе цей час: не забудьте! Не забудьте ні добрих, ні злих. Терпляче збирайте свідчення про тих, хто впав за себе та за вас. Прийде день, коли справжнє стане минулим, коли будуть говорити про великий час і безіменних героїв, які творили історію. Я хотів би, щоб усі знали: не було безіменних героїв. Були люди, у кожного своє ім’я, своє обличчя, свої сподівання та надії, і муки найпомітнішого з них були не меншими, ніж муки того, чиє ім’я увійде в історію. Нехай ці люди будуть завжди близькі вам, як друзі, як рідні, як ви самі!». Ці слова написані не українцем та не сьогодні, але вони дуже точно відображають нашу дійсність.
Новини партнерів
Інші матеріали автора
Новини