Віктор Гольдський: Як оживити ринок праці

Війна в Україні все ще триває. І не дивлячись на заспокійливе від Арестовича, ми повинні звикати жити в нових умовах та вже маємо змінювати своє життя. Майже 10 мільйонів українців були вимушені покинути свої домівки та переїхати в різні куточки нашої країни. Багато із співгромадян виїхали закордон, бізнес перебуває у глибокому піке. 

Врятувати ситуацію міг би новий трудовий кодекс та зміни у податковому законодавстві, проте міністерка економіки пані Свириденко уникає рішучих дій, сподіваючись на «авось». Запроваджені урядом зміни згідно із законом «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» всього лише закріпили вже роками діючі взаємовідносини між робітниками та роботодавцями, а окремі пункти, як то узаконені затримки з виплати заробітної плати чи збільшення кількості робочих годин при фіксованих окладах взагалі виявилися демотивуючими чинниками.

Отже, які екстрені кроки мало б зробило Мінекономіки, якби його очолював ефективний менеджер?! По-перше, виявити суть проблеми: Чому бізнес уникає найму працівників?! А відповідь дуже проста і криється вона не в податковому навантажені на оплату праці. Суть проблеми в тому, КЗпП ущемляє права роботодавців. Ось, наприклад, при звільненні працівника роботодавеуь має повідомити його про це за 2 місяці. При цьому робітник, якщо йому набридло працювати, може встати й піти, навіть не відпрацювавши хоча б 2 тижні, передбачені законом. 

Або відпустки. Відповідно до чинного законодавства людина може перебувати у відпустці півроку (щорічні відпустки, додаткові, без збереження зарплати, чорнобильські тощо), і роботодавець нічого з цим не зробить.

Таким чином, першочерговим кроком уряду мала б стати ініціатива щодо відновлення балансу прав роботодавців та працівників:

- роботодавець має право звільнити працівника у будь-який час за будь-яких умов. От чому бізнес має погоджувати звільнення з профспілками?! Хто взагалі ці люди? Яким чином вони сприяють розвитку бізнеса та/або виконанню державою своїх функцій?

- взаємовідносини мають встановлюватися індивідуально між кожним окремим працівником та роботодавцем на підставі письмового трудового договору. Роботодавець може за власним бажанням випустити публічну трудову оферту, проте колективні чи галузеві договори – це совковий рудимент

- запроваджується погодинна оплата праці – як найбільш справедлива система винагороди. А то в нас наразі існує якись ефімерний розмір окладу, який здебільшого є номінальною величиною та використовується виключно у статистичних цілях, є вартість одного робочого дня, на підставі якої і розраховується фактично дохід за місяць або відпускні; є норматив роботи у 40 годин на тиждень чи 8 годин на день, але по суті це 2 різні показники. І має місце до банального проста дискримінація, між тими, хто палить, і тими, у кого такої звички немає. Перші, як правило, працюють на півтори години на день менше, оскільки витрачають цей час на «перекури».

По-друге, Мінекономіки мало б ініціювати зміну оподаткування праці. Адже справа не в розмірі фіскального навантаження, а в його неефективному розподілі. 

Зараз роботодавець сплачує за працівника 22% ЄСВ від фонду зарплати, 18% - податок на доходи фізичних осіб та 3% - військовий збір. 

Тут необхідно провести певні розрахунки, але для прикладу, умовно візмемо, що роботодавець буде сплачувати військовий податок та податок на доходи фіз.осіб у повному розмірі, а ЄСВ – в половину, за 11%. При цьому відрахування до Пенсійоного фонду та фонду соціального страхування (далі ФСС) мають бути розмежовані. Ви ж коли оплачуєте страховку, ви ж окремо сплачуєте за поліс страхування життя та за поліс страхування майна. Так і тут: Пенсійний фонд та ФСС – це абсолютно різні типи відрахувань з різною економічною природою, різними цілями та задачами.

І паралельно з’являється у нас система персонального добровільного відрахування фізичної особи. При цьому, роботодавець залишається податковим агентом, тобто перераховує ці платежі до фондів.

Працівник при прийнятті на роботу самостійно визначає, який відсоток від заробітної плати він готовий сплачувати до Пенсійного фонду, а який – до ФСС, що як раз теж прописується у трудовому договорі.

Така система відразу викоренить нелегальне працевлаштування, а інспектори Держслужби з питань праці залишаться без роботи). Але така система може бути ефективною тільки за умови реформування пенсійного, медичного, освітнього, банківського законодавства тощо. Да, можливо це питання не одного дня, але його портібно було задати ще вчора.

По-третє, економіка військового часу передбачає розширене фінансування за державним замовленням. Держава має створити попит на ринку праці. Український бізнес, а тим паче іноземні інвестори, не будуть самостійно власними зусиллями та коштом це робити. Але коли вони побачать, що такий ринок є, він функціонує, на ньому є попит, ось тоді і тільки тоді вони вийдуть з пропозиціями – відкритими вакансіями. Допоки в України є фінансова підтримка іноземних партнерів, ми можемо направити усі вільні та приховані ресурси у створення ВВП. Зараз є унікальна можливість реалізувати програми, які роками відкладалися з причини недостатнього фінансування. Це й будівництво ЛЕПів, розчищення сміттєзвалищ, використання мобільних металургійних міні-заводів, і найголовніше, організація виробництва тих товарів, які раніше закуповувалися в росії. І все це має бути зроблемо за держ.замовленням.

Так працюють ефективні менеджери, а як працює сьогодні Мінекономіки на чолі з пані Свириденко ви усі можете побачити, стоячи у черзі за паливом, або міняючи гривні на долари, або розмовляючи з рідними, які залишаються у Польщі, або купуючи товари у магазині за подвійну ціну.

Економіка військового часу потребує рішучих дій від рішучих людей. Сподіваюсь, що з наступним міністром нам повезе.