Блог

Павло Шандра: Чи піде Путін?

Українська політична стратегія відновлення територіальної цілісності повинна враховувати можливі строки завершення путінського режиму

0

comments9245

Павло Шандра

Депутат Одеської районної ради (Європейська Солідарність)

Мене звати Павло Шандра, мені 38 років. Я закінчив факультет прикладної математики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. 


Мої батьки все своє життя присвятили медицині. Мій тато - професор, доктор медичних наук, а мама - кандидат медичних наук. 


Після закінчення університету, я з головою поринув у бізнес, відкривши свою першу аптеку недалеко від Одеси. З тих пір за моїми плечима - більше 18 років успішного підприємницького досвіду із соціальною відповідальністю. Мережа аптек обслуговує близько 20 тис пацієнтів з хронічними діагнозами у 3 городах України. 


Я на власному досвіді відчув як непросто вести бізнес у нашій країні, наскільки держава чужа до проблем підприємництва. Тому з минулого року я пішов у політику аби переломити цю ситуацію на користь підприємців та змінювати життя людей на краще.

Останнім часом загострились дискусії навколо можливого уходу Володимира Путіна від влади 2024 року. Багато хто з експертів вважає, що глава РФ залишиться при владі ще на декілька термінів, тим паче що минулорічні конституційні зміни відкрили перед ним таку можливість. Вочевидь саме 2024 рік – це практично останній шанс для Путіна відійти від влади. До моменту завершення нинішнього президентського терміну він загалом буде перебувати у владі двадцять п’ять років, що значно більше, ніж всі керманичі Росії за останні сто років.
 

Соціологічні дослідження фіксують значну втому росіян від Володимира Путіна, проте вони не готові протестувати проти авторитарної влади, яка останніми роками остаточно сформувалась у Росії. Тому є декілька причин. По-перше, росіяни сфокусовані на власному житті. За останні двадцять років промивання мізків російські пропагандистські ЗМІ зробили все, щоб політика перестала бути цікавою для пересічного росіянина, тим паче що рівень побутових свобод залишається дуже високим навіть порівняно із Заходом. Більш того, поки критикуєш російську владу з просторів Інтернету – ти в безпеці, але якщо вирішиш перейти від слів до політичної роботи, наприклад візьмеш участь у мітингах або ж почнеш фінансувати якісь організаційні рухи, тоді миттєво потрапляєш у жорнова репресивної машини. По-друге, на сьогоднішній день у Росії не існує опозиції. Всі політичні сили, які представлені в Державній Думі, контролює адміністрація Президента Росії. Навіть партія «Яблуко», яка виступала проти окупації та анексії Криму, грає в договірні ігри з Кремлем. Це нескладно усвідомити, коли дивишся виборчий список цієї політичної сили. Всі найбільш небезпечні кандидати від цієї партії були усунуті від виборів. Наприклад, голова псковського відділення партії «Яблуко» Лев Шлосберг, який 2015 року у власній газеті «Псковська губернія» опублікував інформацію щодо таємного поховання псковських десантників, які були вбиті під час російської інтервенції на окремих територіях Луганської та Донецької областей України. Ще один потенційний кандидат від цієї політичної сили – Дмитро Гудков (який, будучи депутатом Державної Думи, не підтримав анексію Криму) – був вимушений емігрувати з країни та наразі перебуває в Болгарії.

 

Багато хто вважав, що російський опозиціонер Олексій Навальний може стати реальною альтернативою Володимиру Путіну. Проте після невдалої минулорічної спроби отруєння та тривалого лікування його кинули за грати в день повернення до Москви. Його організація «Фонд боротьби з корупцією» розгромлена, а всі члени команди були вимушені виїхати за кордон. Незважаючи на численні фільми про корупцію Володимира Путіна та його оточення, Олексій Навальний не користується популярністю серед росіян. Більш того, мітинги на його підтримку не викликали ажіотажу навіть серед прошарків молоді, які зазвичай були його найбільш палкими прихильниками. Крім того, багато хто має сумніви щодо зв’язків Олексія Навального з окремими баштами Кремля. Минулого тижня вийшло друком його інтерв’ю американській газеті «The New York Times», де він розкритикував Володимира Путіна та фактично повторив уже неодноразово промовлені штампи. Вочевидь Олексій Навальний перебуває під особистим контролем адміністрації Президента Росії і таке інтерв’ю не могло пройти мимо співробітників адміністрації та Федеральної служби безпеки. Отже, можна зробити висновок, що Олексій Навальний має певні зв’язки з Кремлем. Якщо допустити правдивість цього твердження, то можна також припустити, що, повертаючись до Росії, він отримав якісь гарантії власної безпеки та збереження власних інтересів у Кремлі. Але навіть якщо не вдаватися до конспірології, навіть з його інтерв’ю випливає розуміння того, що він нічим не кращий за Володимира Путіна, тільки молодший за нього. Він не має альтернативної програми путінському курсу. Він промовляє стандартні тези про демократію, захист клімату та інноваційну економіку. Проте він ані словом не згадує про демонтаж авторитарної політичної системи та обмеження ролі президента і його адміністрації. Це дуже важливо, оскільки привело би до руйнування бюрократичних скріп, які існують у Росії. Звісно, мені можуть заперечити, що Олексій Навальний десь виступав за обмеження ролі президента, проте політика побудована на тому, що кожен політик виступає за все добре проти всього поганого, але важливий саме порядок слів політика, бо таким чином він пропонує пріоритети державної політики, з якими хоче прийти до влади.

 

Чи піде Путін? Все залежатиме від внутрішньої та зовнішньої політичної кон’юнктури. Вочевидь наступником Володимира Путіна буде той, кого вибере він сам, як у свій час сталося із самим Путіним, якому владу передав Борис Єльцин. Звісно, що з уходом Володимира Путіна від влади ситуація в Росії почне змінюватися за ефектом маятника. Історично склалось, що заморозки в російській політиці змінюються потеплінням. Отже, з приходом нового керманича ситуація в Росії почне швидко змінюватись хоча б тому, що Володимир Путін загнав власну державу в геополітичний глухий кут і всі допустимі вектори політики в цьому напрямі він уже вичерпав. Треба змінювати базові підходи.

 

Для України дуже важливо дочекатися можливостей повернути анексований Крим. Наразі ми мусимо зосередитись на власному розвитку та підвищувати свою державну згуртованість і гнучкість. І як порадила нам Президент Естонії Керсті Кальюлайд, треба виявити стратегічне терпіння в процесі повернення окупованих територій.



comments

Новости партнеров

comments

Другие материалы автора


Новости

Подписывайтесь на уведомления, чтобы быть в курсе последних новостей!