Павло Шандра: День народження генерала Буданова і транзит влади в Україні

День народження генерала Кирила Буданова став приводом для роздумів. На шостому році правління президента Зеленського дедалі активніше обговорюється тема транзиту влади.

Очевидно, що сьогодні президент Володимир Зеленський стоїть перед вибором: або й надалі залишатися при владі, або піти з неї під гарантії безпеки. Це завдання не з легких.

По суті, історія пострадянського простору знає лише один випадок реального дотримання гарантій безпеки з боку наступника. Йдеться про транзит влади в Росії, коли Борис Єльцин пішов і передав владу Володимиру Путіну.

Транзит 2008 року від Путіна до Медведєва не рахується, оскільки Володимир Путін став головою уряду й продовжив контролювати силовий блок.

У цьому сенсі це радше була «рокіровка». А от Єльцин пішов повністю, побажавши Путіну «берегти Росію» й передавши йому як політичну спадщину керівника Адміністрації президента Олександра Волошина — ставленика «єльцинської сім’ї» та особисто зятя Єльцина Валентина Юмашева.

В Україні ситуація інша. Якщо Єльцин сам хотів піти і за станом здоров’я вже не міг керувати країною, то чинний президент України ще молодий і цілком здатний правити щонайменше ще один президентський термін.

Крім того, Конституція України, на відміну від Конституції Росії, передбачає у разі дострокового відходу президента перехід влади до голови Верховної Ради, а не до голови уряду.

Отже, навіть якщо припустити, що посада керівника Офісу президента є тимчасовою для генерала Кирила Буданова на шляху до крісла прем’єр-міністра, юридично це не забезпечує передачі йому президентських повноважень.

При цьому президентські вибори в будь-якому разі відбудуться раніше за парламентські, з огляду на те, що стаття 83, частина 4 Конституції України прямо говорить: у разі запровадження воєнного стану повноваження Верховної Ради продовжуються до дня першого засідання парламенту, обраного після скасування воєнного стану.

Крім того, не можна скидати з рахунків зовнішній фактор, який, до речі, був присутній і в Росії на межі 1999–2000 років. Тоді результативні дії російської армії були використані державною пропагандою для формування образу Путіна як політика, що виконує обіцянку «мочити в сортирі» й здатний на жорсткі рішення.

У випадку з російською агресією проти України сили очевидно нерівні і, судячи з динаміки на полі бою, навряд чи скоро зрівняються. До того ж Росія, так само як і США, прагне впливати на політичні режими сусідніх держав, і після подій, пов’язаних із Мадуро, у США їй, по суті, не залишають іншого вибору.

Нині значна частина агресивної російської пропаганди спрямована саме на просування цього тезиса. Таким чином, питання майбутнього залишається відкритим.

У цьому контексті президент Зеленський може слідувати заповіту Дейла Карнегі, який говорив: «Наше головне завдання — не зазирати в туманне далеке майбутнє, а діяти зараз у тому напрямку, який нам видно».

Однак, як свідчить класична формула, «учора було рано, завтра буде пізно — зволікання смерті подібне». Якщо й замислюватися про транзит влади, то затягувати з цим не можна, інакше може скластися ситуація, за якої жоден із політичних гравців просто не буде зацікавлений у наданні гарантій президенту Зеленському.

До слова про інших політичних гравців. Днями з’явилася новина про можливе повернення генерала Залужного в Україну, яка тут же була дезавуйована його соратниками.

Залужного традиційно розглядають як опонента президента Зеленського. Якщо це так, постає запитання: чому команда президента не б’є в найслабше місце генерала Залужного — міф про перші місяці війни?

Склалася стійка думка, що саме Залужний «урятував Україну», однак цей наратив за бажання можна було б похитнути. Причому не так важливо, що було насправді, — ключове значення має те, як події подаються в медіа й яка точка зору стає домінуючою.

Або має місце негласний пакт про ненапад, або генерал Залужний справді не прагне до президентського крісла.

Ще одним вагомим політичним гравцем є Петро Порошенко, який не лише має президентський досвід, а й володіє статусом народного депутата. Теоретично це дає йому змогу стати спікером Верховної Ради й виконувачем обов’язків президента.

За певних обставин його кандидатура могла б отримати підтримку в парламенті. Мінусом у контексті таких перспектив є його особистий конфлікт із президентом Зеленським.

Таким чином, багато що залежатиме від того, як розвиватиметься ситуація. Якщо президент Зеленський захоче піти, при цьому зберігши вибудувану ним систему, він обиратиме серед тих, хто вбудований у владну вертикаль.

У цьому контексті ключовою фігурою виглядає генерал Буданов, нещодавно призначений на посаду керівника Офісу президента України. У такому разі не виключено варіант, за якого контрольована монобільшість забезпечує проведення виборів, на яких перемагає генерал Буданов, після чого президент Зеленський передає ключі від Банкової своєму наступникові, забезпечуючи незмінність курсу.