Павло Шандра: Скандал із Монобанком та Олегом Гороховським

Минулого тижня розгорівся скандал навколо керівника monobank, засновника IT-компанії Fintech Band Олега Гороховського. Для мене цей кейс цікавий як з точки зору політики, так і бізнесу, зважаючи на те, що кейс monobank неодноразово розглядався під час мого навчання у бізнес-школі Києво-Могилянської академії як один із найуспішніших вітчизняних прикладів комунікації та соціальної відповідальності бізнесу.

Одразу важливо зазначити, що monobank — це IT-проєкт, який працює на базі Універсал Банку Сергія Тігіпка, а сам Гороховський, як і Тігіпко, у різний час керували ПриватБанком.

Для тих, хто не в курсі, нагадаю, що все почалося на початку тижня, коли, як то кажуть, «Остапа понесло». Олег Гороховський опублікував у себе скриншот відеоверифікації клієнтки, рахунок якої був заблокований через те, що за її спиною ідентифікували російський прапор.

Згодом виявилося, що з високою ймовірністю це був прапор Словенії. Замість хвилі загального схвалення на голову Гороховського вилився хейт за те, що він не лише опублікував персональні дані клієнтки, а й звинуватив її в колабораціонізмі, при тому що її батько воює в ЗСУ, а сама вона сиділа на тлі прапора Словенії.

Крім цього, Гороховський завдав їй особистої образи, заявивши, що в неї немите волосся. По суті, Гороховський забув головне правило бізнесу — минулі результати не обов’язково гарантують майбутні.

Якщо раніше ура-патріотична риторика була в моді, то через чотири роки російської агресії більшість сприймає її як пропагандистську, і вона почала викликати відторгнення. Адже лідери громадської думки не пишуть про реальні проблеми — вони намагаються виїхати на патріотичній риториці, критикуючи оточення, але тільки не український уряд.

Дружина Цезаря і сам Цезар поза підозрою. Усі чотири роки війни Гороховський намагався бути в центрі уваги. Завдяки активній взаємодії з волонтерами та державою його банк істотно наростив клієнтську базу.

Зворотним боком стало й те, що Гороховського дедалі частіше почали пов’язувати з аферами навколо зборів і з елементами державної корупції. Хоча, справедливості заради, за всі чотири роки російської агресії monobank виконував усі свої зобов’язання перед клієнтами й справді запропонував суспільству новий рівень швидкого клієнтського сервісу.

Але громадська думка влаштована так, що репутація може змінюватися стрімко. Щоб відвернути увагу від Пласідо Домінго, достатньо просто голосно грюкнути дверима в концертному залі. Коли трапилася ця історія, всіх собак вирішили спустити саме на Гороховського, тому що він просто виявився зручною мішенню й потрапив під руку в момент суспільного роздратування.

Інша річ, що його поведінка відображає серйознішу проблему, пов’язану з «полюванням на відьом» в Україні, коли без рішення суду людей стигматизують як пособників колаборантів або закривають їм банківські рахунки. Ця кампанія, по суті, заохочується державою й активно розганяється частиною бізнес-спільноти, яка бачить у цьому інструмент підвищення власного соціального капіталу.

Це нагадує казино: одного разу зірвавши джекпот суспільного схвалення, тобі хочеться повторювати цей успіх знову і знову. Тим більше в епоху соціальних мереж, коли головним мірилом суспільного успіху стають лайки, репости й кількість підписників.

У такій системі координат набагато вигідніше голосно засуджувати й демонструвати свою «правильну позицію», ніж намагатися розбиратися в складних і неоднозначних ситуаціях.

Крім того, психологічно набагато комфортніше бути частиною більшості.

Люди схильні приєднуватися до домінантної думки, тому що ніхто не хоче опинитися маргіналом або вигнанцем. У результаті суспільна дискусія дедалі частіше перетворюється на змагання з демонстрації лояльності, де емоційна реакція підміняє правові процедури й здоровий глузд.

Не менш важливим виглядає й інший аспект цієї історії. Сам по собі підхід, за якого керівник цифрового банку може легко отримати доступ до персональних даних клієнта й використовувати їх у публічній комунікації, видається вкрай проблематичним.

Якщо така практика справді існує, то виникає серйозне питання довіри до банківської системи загалом. Банківська таємниця й захист персональних даних — це фундамент довіри між клієнтом і фінансовою інституцією.

Цілком можливо, що це не поодинокий випадок і не єдиний банк, який так фривольно поводиться з персональними даними клієнтів. Якщо така практика стане нормою, це може підірвати довіру не лише до окремих банків, а й до фінансової системи загалом.

З огляду на близькість Гороховського до влади, цілком імовірно, що цей скандал спробують поступово зам’яти. Крім того, monobank сьогодні відіграє важливу роль в інфраструктурі волонтерського руху: через нього проходить значна частина зборів на потреби армії та гуманітарні проєкти.

Його серйозна дискредитація могла б поставити під сумнів саму систему онлайн-зборів, а в умовах війни це неминуче зачепило б увесь волонтерський рух.

Саме тому ця історія, найімовірніше, буде поступово витіснена з інформаційного порядку денного. Однак питання, які вона порушила, — про межі публічної відповідальності бізнесу, про захист персональних даних і про те, де проходить межа між громадянською позицією та цифровим цькуванням, — нікуди не зникнуть.