Павло Шандра: Конфлікт президента Зеленського з прем'єром Орбаном

Найбільший британський біолог, сер Пітер Браян Медавар, лауреат Нобелівської премії й один із найбільших біологів ХХ століття, у своїй книжці «Поради молодому вченому» писав, що «мистецтво дослідження полягає в тому, щоб зробити проблему розв’язною, відшукавши спосіб проникнути в її, якщо завгодно, “м’яке підчерев’я” або кудись іще».

Якщо керуватися настановами Медавара і спробувати проникнути в підчерев’я сучасних проблем України, ми побачимо там голосування 2019 року, коли громадяни України, замість того щоб проголосувати за президента Петра Порошенка, проголосували за чинного президента Володимира Зеленського, який не мав ні професійної, ні морально-психологічної підготовки до цієї посади.

Усе ж таки Порошенко встиг на той час побувати міністром закордонних справ, міністром економіки, головою Ради національної безпеки, головою наглядової ради Національного банку України, неодноразово обирався до парламенту України і з 2012 по 2014 рік був головою бюджетного комітету парламенту.

Таким чином, він мав всебічну підготовку державного діяча.

Крім того, маючи за плечима факультет міжнародних відносин Університету Шевченка й досвід у бізнесі, Петро Порошенко знав, як потрібно вибудовувати відносини з нашими партнерами.

Попри тертя, які були з Угорщиною під час його президентства, відносини ніколи не опускалися до тієї точки, до якої вони опустилися за президента Володимира Зеленського, який, не маючи досвіду, пішов у політику.

Щойно ставши президентом України, Зеленський у Борисполі змусив секретаря Бориспільської міської ради Ярослава Годунка залишити офіційну зустріч, знайшовши інформацію про його судимість і крикнувши йому: «Вийди звідси, розбійнику!» — і звернувся до Івана Баканова, щоб той розібрався з Годунком.

Тоді це сприйняли як невинний жарт, епатаж, передвиборчий хід, але це був стиль президента Зеленського. Це сталося 10 липня 2019 року, до виборів залишалося менше двох тижнів. Якби тоді українське суспільство побачило в поведінці президента Зеленського ознаки невідповідності поведінці європейського президента, то могло б не дати його партії монобільшості. А так своєю поведінкою суспільство дало карт-бланш на таку стилістику.

Загальновідомо, що люди, які не можуть або не хочуть вчитися, підводять під це свою «базу»: справді, навіщо вчитися, коли можна зайнятися «нахабною дипломатією», тобто подати як своє ноу-хау повну відсутність дипломатичного такту й готовність спілкуватися з першими особами держав як зі своїми підлеглими.

Можна згадати, як президент Зеленський, прямуючи на саміт НАТО у Вільнюсі влітку 2023 року, заявив: «…Зараз, на шляху до Вільнюса, ми отримали сигнали про те, що обговорюються формулювання без України. І я хочу підкреслити: це формулювання лише щодо запрошення, а не членства України. Безпрецедентно й абсурдно, коли немає жодних часових рамок ні для запрошення, ні для членства України; і коли натомість додається якесь дивне формулювання про умови навіть для запрошення України».

Ця заява вивела з себе міністра оборони Великої Британії Бена Воллеса, який сказав, що Захід — «не Amazon». Тоді здавалося, що подібні зухвалі висловлювання президента Зеленського — не більше ніж фігура мови схвильованого глави держави на тлі повномасштабної російської агресії.

Коли президент Зеленський лаяв диктатора Путіна, усе це сприймали як емоційну реакцію лідера країни, що воює, на тлі агресії Кремля, хоча було незрозуміло, як можна вести переговори й паралельно ображати противника.

Коли президент Зеленський поводився в Овальному кабінеті наприкінці лютого минулого року як господар становища, викликавши гнів Трампа і Венса, це теж сприйняли як емоційну реакцію.

Але через рік, коли після початку повномасштабної російської агресії минуло вже чотири роки, випади на адресу прем’єр-міністра Віктора Орбана навіть у Європейському Союзі викликають осуд.

Спочатку в Давосі президент Зеленський закликав Орбана зайнятися не нарощуванням свого живота, а нарощуванням армії. Тиждень тому президент Зеленський пішов ще далі й фактично висунув Орбану ультиматум: якщо він не підтримає виділення 90 мільярдів євро Україні, тоді президент Зеленський дасть його номер і адресу ЗСУ, і вони своєю мовою поговорять з Орбаном.

Складно знайти в європейській практиці ще один випадок, коли на адресу глави європейської держави лунали подібні погрози. Це призвело до арешту українських інкасаторів і зростання рейтингу Віктора Орбана напередодні виборів, оскільки в очах багатьох угорців президент Зеленський постає поганим хлопцем, який посягнув на символ країни, а інститут президента є символом держави.

Гірше того, в очах Заходу з’явився «legitimate excuse» нікуди не брати Україну. Уже було заявлено, що жодного форсованого членства в Європейському Союзі не буде, про НАТО теж уже ніхто не згадує. Як то кажуть: «Дайте мені точку опори — і я переверну світ».

Західних політиків дратують повчання нашого президента, особливо на тлі корупційних скандалів. Ми примудрилися розгубити той рівень підтримки, який мали на початку повномасштабної агресії.

Фактично можна з упевненістю говорити, що політика нашого президента завела країну в глухий кут.

На цьому тлі судовий фарс щодо Петра Порошенка через скасування санкцій вписується в загальну логіку поведінки системи.

Маючи кривосуддя всередині країни і сварячись із сусідами, Україна замість держави-переможця набула статусу держави-склочника і держави-корупціонера в одній особі, від якої західні країни хочуть триматися на відстані витягнутої руки. Роль особистості в історії ніхто не скасовував.