Алексей Буряченко: ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ - однакове словосполучення/форма і такий різний зміст

Для більш ємного розуміння питання потрібно наперед зауважити, що ключові для нашого регіону міжнародні актори дивляться на російсько-українську війну дуже по-різному і в поняття "гарантії безпеки" також часто вкладають дуже різний зміст.

У США, за "Доктрини Трампа", свої мінливі пріоритети "стратегічної невизначеності", що є зараз невід'ємною частино зовнішньої політики - чим мутніша вода, тим краще. 

ЄС + Коаліція охочих безпекові ризики для себе звичайно розуміють, але і позбавлятися радощів "соціальної держави" не поспішають, викручуючи шию за океан при будь-якому сценарію (криза суб'єктності).

РФ - просто хоче ВСЕ і чим слабша позиція Заходу, тим більше вимог, пасток та прихованих ультиматумів ставить путін. А гарантії безпеки - вони формулюють виключно для себе, щоб перекрити кисень Україні в питанні можливості реальної деокупації власних територій в майбутньому. Тому і про контингент, псевдомиротворчий, говорять виключно з цією метою. Звичайно, без європейців та США.

Грані інтересів безпеки в чотирикутнику США - ЄС - Україна - РФ, насправді, дуже різні і без поступок чи, навпаки, тиску сторони до консенсусу навряд колись дійдуть. Погано, що силу та непохитність позиції зараз демонструють не Трамп та ЄС, а саме путін, як під час Саміту ШОС, так і продовжуючи масовані обстріли мирних українських міст. І, нажаль, ці повокативно-відверті акти тероризму та правового нігілізму, уже нікого особливо не турбують.., а якщо і турбують, то зробити з цим нічого НЕ ХОЧУТЬ! У когось немає сил, а у когось бажання і потрібно цей світ сприймати таким яким він є, широко розплющеними очима.

Продуктивне обговорення гарантій безпеки для України, справедливих гарантій безпеки, як на мене, може розпочатись тільки після консолідованого тиску на РФ - санкціями, зброєю для України, грошима та ін. А допоки путін цього не відчуває, допоки йому не боляче, нажаль, усі наші зусилля напрацювати дієву конструкцію "гарантій" можуть бути марними, або принаймні малоефективними.

Путін хоче всю Україну - першу частину через збройну агресію, іншу через внутрішньополітичну дестабілізацію. Найкращим інструментом досягнення мети будуть вибори та згадуваний ним же референдум. Саме цей сценарій уже лежить на кремлівському столі після завершення "гарячої" фази війни.

Путін хоче щоб в цю пастку нас послідовно та цинічно штовхали наші західні партнери - комусь обіцяючи газ, нафту та час, що є найціннішим ресурсом, а комусь завершення чергової війни + діалог по Арктиці та різкоземам. І, як наслідок, вихід на тристоронній діалог США-Китай-РФ, чого так давно і фанатично прагнув путін, але без формального завершення російсько-української війни - це неможливо, з цілого ряду причин.

Висновок. Україні потрібно зараз не просто працювати по пріоритетам "гарантій", а і вчергове перевертати "геополітичну шахівницю" збиваючи ворогам карти і даючі нові карти собі та партнерам.

Потрібні проривні геополітичні проекти, які б зацементували роль України у створенні архітектури нової глобальної безпеки, принаймні деяких її кластерів.

Боятись не потрібно, не час боятись! Час мобілізуватись всьому інтелектуальному потенціалу нашої країни та на-гора запропонувати такі проекти, які зможуть повернути нам геополітичну ініціативу. Потрібно думати...