Павло Шандра: Переговори в Абу-Дабі; обстріли України; розклад Путіна

Протягом минулого тижня Росія продовжила обстріли, попри досягнуте енергетичне перемир’я. Паралельно з цим в Абу-Дабі відбувалися дводенні переговори, на яких російська сторона знову повторила свої вимоги щодо виходу на кордони анексованих 30 вересня 2022 року українських територій.

Більше того, із західних джерел стало відомо, що Росія наполягає на тому, щоб Україна визнала факт втрати територій. Це подається як посилення позиції Росії. Насправді позиція Росії жодним чином не змінилася: просто, перебуваючи в гущі інформаційного шуму, нам постійно підкидають інформаційну осетрину не першої свіжості.

Ці вкиди побудовані на тому, що аудиторія має постійно перебувати в напруженні. Звісно, тієї уваги, яка була на початку російської агресії, вже не досягти, але хоча б тримати в узді найбільш політично активну аудиторію необхідно.

Власне, у всіх блогерів і традиційних ЗМІ незавидна роль — постійне переливання з пустого в порожнє. Замах на генерала Алексєєва, так само як і прориви, трапляються не щодня, а обговорювати щось потрібно.

Саме тому доводиться наводити фокус на пересічні події на фронті й створювати уявлення про переговори в Абу-Дабі, далеке від реальності. Ще один напрям суспільної думки — це нібито спроба американців змусити нас підписати мирний договір і вийти на вибори до травня цього року, після чого увага офісу Трампа буде повністю зосереджена на виборах до Конгресу.

Насправді тема України давно відтиснена на периферію суспільного життя США, і якщо не станеться грандіозних подій, тема російської агресії проти України померкне на тлі файлів Епштейна, подій в Ірані та Венесуелі, а також періодичних публічних витівок Трампа.

В одній з останніх спостерігачі вбачали расизм, коли Барак і Мішель Обама були представлені у відео в образі мавп, а саме відео було розміщене на акаунті президента Трампа в Truth Social.

Куди цікавіше стежити за ситуацією в Росії, де владі належить пройти парламентські вибори: як їх зустрінеш, так і наступні п’ять років проведеш. На майбутніх виборах російській владі потрібно розв’язати одразу кілька технологічних завдань.

Перше — не допустити партію «Яблуко» до виборчих списків, щоб не було протестного голосування. Друге — якимось чином каналізувати протестне голосування. З огляду на смерть Жириновського зробити це через ЛДПР буде складно.

Не краща ситуація і в КПРФ, яка перебуває в стані анабіозу останні 25 років. Спроби повернути КПРФ до життя робилися чотири роки тому, але тоді впливового комуністичного апаратника Валерія Рашкіна, який міг скласти альтернативу Зюганову, звинуватили у вбивстві лося.

Абсурдність цих звинувачень не завадила поліції порушити кримінальну справу й змусити Рашкіна самоусунутися від політики. Таким чином, щоб виборці проголосували за КПРФ, звідти мають пролунати бодай якісь сигнали, здатні зібрати протестні голоси.

Не краща ситуація і зі «Справедливою Росією», де карта Сергія Миронова — колишнього голови Ради Федерації та лідера партії — давно бита. Нагадаю, той самий Миронов у 2004 році був кандидатом на президентських виборах у РФ, а суть його програми зводилася до закликів голосувати за Володимира Путіна.

Короткочасний проблиск надії, пов’язаний із Мироновим, збігся з протестами 2011 року, коли його вважали ледь не другим Борисом Єльциним на тлі карикатурної критики російської влади. Схожа ситуація і з партією «Нові люди» Олексія Нечаєва. Цей проєкт Сергія Кірієнка був покликаний реінкарнувати партії «СПС» і «Правое дело» та залучити голоси ліберальної інтелігенції.

Однак нічого з цього не вийшло: «Нові люди» підтримували всі агресивні ініціативи російської влади. Загалом завдання російської влади — привести виборців на вибори, зберігши при цьому хоча б мінімальну інтригу щодо їхнього результату. Зрозуміло, що продовження російської агресії проти України вплинуло на завдання, поставлені перед адміністрацією Путіна всередині Росії.

Акцент буде зроблено на просуванні у владу людей, які пройшли бойові дії проти України, та на їхній інкорпорації в державні структури. Водночас російська влада зацікавлена у збереженні нестислого залишку свободи.

Заради цього існує проєкт «Живой гвоздь», створений Олексієм Венедиктовим на місці закритого «Эха Москвы», а також YouTube-канал «Новой газеты». Це лише частина ЗМІ, які мовлять ізсередини Росії; є й ті, хто працює з-за кордону. Для російської влади вони є важливим барометром суспільних настроїв, що дозволяє випускати накопичену пару.

У цій логіці влада може піти і на появу псевдоліберальної політичної сили або на участь у виборах тих самих «Нових людей». По суті, Путін перетворив Росію на імперію зразка його кумира Олександра III, де не було Державної думи, але існувала Державна рада, що виконувала суто консультативні функції.

Імперська сутність Росії спрямована на експансію, і поки ця експансія забезпечується правителем, вона дає йому легітимність. Отже, якщо дивитися крізь призму внутрішньополітичних завдань, Путіну невигідно завершувати агресію проти України.

Він буде устами Лаврова завідомо висувати неприйнятні для України вимоги, які, навіть якби були прийняті, не призвели б до завершення війни, а навпаки — лише посилили б апетити Росії.