Павло Шандра: Шість років президентства Володимира Зеленського

На цьому тижні виповнилося шість років з моменту проведення другого туру президентських виборів і перемоги Володимира Зеленського. Безумовно, те, що сталося, можна вважати «електоральною революцією».

Спочатку реальним суперником Петра Порошенка вважали Юлію Тимошенко. Паралельно американці підбирали кандидата, який міг би несподівано вступити в гонку і скласти конкуренцію Порошенку на іншому фланзі.

Таким кандидатом довгий час розглядали лідера гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука, який мав повернутися після програми навчання в Гарвардському університеті і взяти участь у перегонах. Однак в останній момент він відмовився.

Саме відмова Вакарчука від участі зумовила перехід більшості протестних голосів до Володимира Зеленського — єдиного, як тоді здавалося, несистемного кандидата.

Втома від п’яти років правління Порошенка і повне мовчання кандидата Зеленського грали йому на користь. Він свідомо уникав інтерв’ю, обмежившись бесідою з Дмитром Гордоном і участю у програмі Наталії Мосейчук «Право на владу» з попередньо узгодженими питаннями.

Історія могла б скластися інакше, якби Кличко підтримав Порошенка або сам висунувся на тих виборах. Однак він вирішив зайняти вичікувальну позицію і навіть не прийшов на з’їзд щодо висунення Порошенка в кандидати.

Війна, що триває, зростання тарифів і девальвація національної валюти зумовили високий результат Зеленського. У другому турі йому вдалося перемогти з результатом у 73% голосів.

Уже тоді було ясно, що у нього немає чіткої ідеології — він запозичував зручні концепції, наприклад, лібертаріанство. Ніхто толком не розумів, що це таке, але ідея просування свободи молодим і веселим кандидатом здавалася багатьом привабливою.

З самого початку стало зрозуміло, що Зеленський поводитиметься як несистемний політик і на посаді президента. В порушення закону про люстрацію головою адміністрації було призначено Андрія Богдана — для цього навіть довелося реформувати Адміністрацію в Офіс Президента.

Під захоплені вигуки натовпу Зеленський дав голові СБУ Івану Баканову вказівку «розібратися» із секретарем Бориспільської районної ради Ярославом Годунком, якого вивели із зали після фрази: «Вийди звідси, розбійник».

Таке ставлення до місцевого самоврядування і спроби ручного керування силовими структурами тоді сприймалися як рішучість боротися з системою. Але досить швидко стало зрозуміло: президент адаптував систему під себе, сформував лояльну команду, яка почала керувати країною, подекуди переступаючи закон.

Цей волюнтаризм з часом трансформувався в санкції проти власних громадян і закриття телеканалів. Ставлення до каналів може бути різним, але важливий сам принцип.

Коли закривали канали, пов’язані з Віктором Медведчуком, багато хто це вітали, не помічаючи проблеми у самому підході. Адже санкції не передбачають змагальності і відкритого судового розгляду.

В умовах суспільної апатії невдовзі після початку повномасштабної російської агресії від ефіру були відключені всі інші телеканали — включно з «Прямим», «П’ятим», «Еспресо». Решту об’єднали в єдиний національний марафон з порядком денним і гостями, узгодженими в Офісі Президента.

Після санкцій проти контрабандистів послідували санкції проти журналістів і п’ятого президента України Петра Порошенка. Закон має бути однаковим для всіх — недарма у богині Феміди зав’язані очі.

Принцип «друзям — усе, ворогам — санкції» рано чи пізно призводить до свавілля. Відмова Зеленського від виконання Мінських домовленостей, досягнутих при Порошенку, призвела до їхнього нівелювання і, зрештою, до повномасштабної агресії Росії.

На жаль, внутрішнім розбратом в Україні скористався диктатор Володимир Путін. Бажання правити одноосібно і жорстко за принципом «своя рука — владика» призвело до ослаблення Верховної Ради через скасування депутатської недоторканності і тиск на депутатів.

Фактично втратив дієздатність Конституційний суд. Руйнуючи систему стримувань і противаг, президент не задумувався над наслідками, які невдовзі стали очевидними. Люди «голосують ногами» — і справа не лише в агресії з боку Росії.

Ніхто не хоче жити в країні, де право сили замінює силу права, а про громадянські права ніхто навіть не згадує. В той час як адміністрація Трампа намагалася скоротити витрати на бюрократію, при Зеленському ці витрати значно зросли.

Замість зміцнення обороноздатності країна зайнялася масштабним будівництвом напередодні вторгнення, забувши про програми, розроблені при Порошенку.

Події шестирічної давності мають стати уроком для українців. Не можна довіряти виконавчу владу в руки однієї людини або однієї партії.

Перш ніж голосувати, потрібно уважно оцінювати професійний досвід кандидата і його відповідність викликам, що стоять перед суспільством.