Блог

Алексей Буряченко: «Спасти обличчя» Макрона і Шольца або кому більше був потрібен статус «кандидата» в ЄС

23–24 червня має відбутися засідання ради ЄС, на якій кожна з країн Союзу ухвалить остаточне рішення з приводу надання Україні статусу кандидата в члени ЄС. Зауважу, рішення повинно бути одностайним.

4

comments3815

Алексей Буряченко

Политолог, кандидат политических наук, доктор философии, юрист, финансист

Исполнительный директор Ассоциации органом местного самоуправления "Международная ассоциация малых громад"

Однак, питання отримання Україною статусу кандидати в члени ЄС є неоднозначним, при чому, як з боку ЄС, так і з боку України. Зараз спробуємо максимально змістовно розібрати плюси та мінуси цього статусу, як для України, так і для ЄС. Одразу підкреслю, що отримання даного статусу Україною, зараз - це велике досягнення української дипломатії та результат вдалої стратегічної гри на випередження від нашого президента Володимира Зеленського. 

 

Отже, скептики отримання такого статусу Україною одразу згадають Туреччину, яка подала заявку на членство в ЄС, ще в далекому 1987 році, а статус "кандидата" в 1999 році. Тобто, і дійсно, шлях України від заявки(2022 рік) до статусу "кандидата" пройдено майже миттєво, на відміну від деяких інших країн в яких це займало роки, але от час від "кандидатства" до повноцінного членства може бути не рік-два і навіть не 10-15... цей процес буде не простий та наповнений цілою низкою бюрократичних рішень, вимог та обмежень. 

 

Більше того, для надання Україні статусу "кандидата" фактично авансом, Єврокомісія, для забезпечення голосів на відповідному голосуванні країн-членів, вимушена була іти на певні хитрощі і вперше у своїх практиці винесла умови відкликання такого членства. Ситуація і дійсно досить абсурдна, адже статус "кандидата" говорить, що країна повноцінно відповідає умовам членства в ЄС і залишаються виключно політичні перемовини між керівництвом відповідної країни та Єврокомісію про синхронізацію законодавства та готовності країни взяти на себе передбачені економічні зобов'язання, як країною майбутньою членкинею ЄС. Але ні, цього разу все не по процедурі, а в режимі "Ad hok", виключно для задоволення своїх політичних потреб лідерами ключових країн в ЄС і з можливістю в будь-який момент забрати цей статус, при настанні іншої "політичної необхідності"...

 

Погодьтесь, це не дуже чесно з боку наших європейських партнерів, коли у жодної країни-кандидата вони навіть гіпотетично забрати статус "кандидата" не можуть, навіть у Туреччини, яка давно уже має окрему позицію від ЄС, а у України забрати цей статус зможуть в будь-який момент під абсолютно формальними приводами, які Єврокомісія прописала для України. І так, я глибоко переконаний, що квартет європейських лідерів(Франція, Німеччина, Італія та Румунія) приїздили в Україну виключно для того щоб зняти "політичні сливки" перед своїм електоратом. Тому що з їх слів - "відмовити Україні вони в таких обставинах просто не могли"... Тобто, нас не запрошують отримати статус "кандидата", щоб потім вести повноцінну розмову про подальшу європейську інтеграцію через отримання повноцінного членства, а тільки тому, що по іншому зараз просто не можуть вчинити... тобто, такий-собі примус до любові зі сторони звичайних європейців, які розуміють, що за європейські цінності зараз воює саме Україна! 

 

Ось, як цікаво вийшло, між європейською бюрократією, яка дуже цінує багатовекторну співпрацю з росією і готова купувати її "неекологічну та брудну", за їхніх же слів, сировину по будь-якій ціні, тим самим фінансово підтримуючи агресію проти України та звичайним європейцем, який ще пам'ятає, що таке "європейські цінності" та справедливість, виявилась величезна прірва! Яскравим прикладом цієї прірви стало голосування за новий склад нижньої палати парламенту у Франції, де Макрон, не зважаючи на своє президенство не зміг взяти "монобільшості" і зараз буде вперше вимушений іти на коаліціаду, або оголошувати нові вибори...

 

Крихкість "кришталевої" конструкції ЄС стала для всіх абсолютно очевидною, нерішучість її лідерів, накштал Німеччини, Франції та Італії, у фінансовій та, перш за все, військовій допомозі Україні, тільки підкидало ще більше дров в полум'я внутрішньополітичних суперечностей в ЄС. Союз фактично не спроможний забезпечити безпеку своїх членів перед обличчям абсолютно реальної загрози з боку росії почав давати відчутні внутрішні тріщини, а нещодавній вихід ВБ уже не здавався таким безглуздим та не раціональним кроком...

 

Більше того, після оголошення ВБ ініціативи по створенню нового політично-військового союзу з Польщею, країнами Балтії та Україною, за партнерства Туреччини та США, багато хто серед східноєвропейського крила ЄС почали говорити про можливість виходу з ЄС та приєднання до нового, більш потужного, геополітичного союзу. 

 

Отже, як на мене, "чудова четвірка" європейських лідерів, які нещодавно приїздили до України, перш за все, спасали своє політичне майбутнє та намагались зберегти єдність країн-членів ЄС, через демонстрацію публічної підтримки України, а не реально прагнули до спільного політичного майбутнього... на превеликий жаль. І я підкреслюю, що це не критика дій наших партнерів, а просто об'єктивна оцінка ситуації, що склалася. Тепер про позитив та конструктив. 

 

Для того щоб давати об'єктивні політичні оцінки та якісно аналізувати події, ми маємо "тверезо" дивитись на ситуацію, що склалася, якою б вона на була, без "рожевих окулярів", мінімізувати мінуси та підсилювати можливі плюси... Тільки так ми зможемо напрацьовувати ефективні стратегії просування "українського інтересу" в світі, тим паче, під час війни. Та чи потрібен цей статус "кандидата" Україні, якщо з великою вірогідністю статус повноцінного члена Україна, в найближчі років 20, все одно не отримає? Звичайно потрібен з абсолютно прагматичних міркувань!.. Адже, росія буде уже воювати не з позаблокою Україною, а з країною, яка є офіційним кандидатом в члени ЄС, а отже усі країни члени підтвердили, що вони потенційно готові бачити Україну в своїй родині. А це не пусті слова, за ними стоять широкі дипломатичні, політичні та економічні можливості для України, через можливість брати участь в УСІХ робочих органах ЄС, а також безпосередньо впливати на внутрішнє бюджетування, через повноцінну участь в програмах та цільових фондах ЄС.

 

Чи ефективний це інструмент для залучення європейських ресурсів для України під час війни - звичайно так, і наша дипломатія це чудово розуміє. Допоки ми стійко воюємо з росією, в тому числі, за збереження та просування європейських цінностей, ми маємо повне право на користування фінансовими та іншими ресурсами ЄС! Адже, той хто створює та диктує геополітичну повістку, завжди на крок попереду, а саме це уже давно робить українська дипломатія та особисто президент Володимир Зеленський, просуваючи "українське питання" на всіх можливих та не можливих політичних і медійних майданчиках. Допоки звичайні європейці будуть підтримувати Україну у цій цивілізаційній війні, європейські політики та бюрократи будуть вимушені прислухатись до їх думок та побажань, а отже і всебічно допомагати Україні.

 

Насправді, зараз ЄС стоїть перед визначальним для себе вибором - або визнати, що власні задекларовані цінності для них ніщо і відвернутись від України, продовжуючи риторику "глибокого занепокоєння", або зробити все, щоб Україна перемогла у цій війні, що неминуче призведе до позитивної внутрішньої еволюції та трансформації в самому ЄС, а найголовніше, збереже Європейський Союз, як спроможне геополітичне утворення, яке здатне рішуче та ефективно відповідати на самі тяжкі виклики.

 

Так, вітчизняна дипломатія відчувши, що ситуація, дійсно, унікальна та може стати взаємовиграшною, як для ЄС, так і для України, зробила крок на випередження - подала заявку на членство і це було надзвичайно вдале, стратегічне та, давайте відверто, неочікувано-зухвале, для наших європейських партнерів рішення! Така наша ініціатива перевела "м'яч на поле" ЄС і тепер уже вони мали, перш за все, для себе вирішувати, чи дійсно вони готові бачити Україну серед держав-членів, зі всіма її поточними ризиками і залишитись при цьому вірними високим стандартам демократії, прав людини та європейських цінностей, чи і надалі просто використовувати її як джерело сировини, людей та інших стратегічних ресурсів для свого розвитку, артикулюючи риторикою "глибокого занепокоєння" та ховаючись за бюрократичними складнощами надання Україні реальної допомоги.

 

І дискусія з цих питань в Європі ішла не один день... Накладаючи нові і нові санкційні пакети ЄС фактично не мала значного впливу на руйнування економіки рф в короткій чи середній перспективі, що було задекларовано, як ціль при їх ухваленні. Санкції, на превеликий жаль, носили здебільшого декоративний характер, а їх вплив оцінювався здебільшого на довгострокову перспективу. Але все відчутно змінилося після Бучі... багато європейських політиків на власні очі побачили руйнування та ті жахіття, які спричинила російська армія та переконалися, що це не фейки, а тим більше не вигадана пропагандою рф "денацифікація", чи "демілітаризація" - це звичайний геноцид українського народу. Саме тоді і були прийняті найбільш рішучі та дієві санкції п'ятого та шостого пакетів, і саме тоді ЄС прийняла для себе остаточне унікальне рішення, надати саме військову допомогу Україні за кошти ЄС. І Україна довго та терпляче чекала від наших європейських партнерів не декларацій, а реальної допомоги, в тому числі і публічно обіцяної, військової! І кожен день сміливої оборони наших воїнів від неофашистської військової навали росіян, наближав день коли ЄС все ж вимушені були прийняти, дійсно, історичне рішення для України, фактично авансом рекомендувавши надати їй статус "кандидата", тому що по іншому не могли (з їх же слів)!.. 

 

Це наша спільна стратегічна перемога, яка відкриває перед Україною набагато ширші можливості, а ніж раніше... але найголовніше, що цей статус "кандидата" жодним чином не обмежує нашої участі у інших можливих геополітичних союзах, в тому числі в союзі який запропонувала ВБ!.. 

 

Фактично, наразі, дуже цікаво та не стандартно реалізувалась політика "win-win", коли кожна із сторін досягла того, що бажала в цей конкретний момент! І у мене склалось враження, що цей статус "кандидата", враховуючи складну політичну ситуацію в ЄС, передусім був потрібен не Україні, а саме самим "європейським лідерам" для консолідації та підтримки вимог власного електорату... Але і Україні він також, звичайно, потрібен, з причин яких я уже пояснював раніше! Ось такий цікавий "win-win".))

 

А отже, враховуючи вищевикладене, висновок. Україна має використовувати усі можливості для свого підсилення та остаточної перемоги над ворогом, абсолютно ВСІ! А статус "кандидата" в члени ЄС, саме зараз, дає ці ресурси для досягнення необхідного результату! А отже, я повторюся, але тут, дійсно, потрібно похвалити українську дипломатію і того хто напрацював цей зухвалий план!.. Ми ще на крок стали ближчими до незалежності та Перемоги і це найважливіше! Слава Україні!

 

https://www.youtube.com/watch?v=iIEwPI694Ng



comments

Новости партнеров

comments

Другие материалы автора

Новости

Подписывайтесь на уведомления, чтобы быть в курсе последних новостей!