Кулик Віталій: ВИБІР ВІРМЕНІЇ І МАЙБУТНЄ КАВКАЗУ: ГЕОПОЛІТИКА КОРИДОРІВ

У регіоні Центральної Азії та Південного Кавказу формується нова безпеково-геополітична конфігурація, в якій транспортні та енергетичні коридори стають не лише економічними артеріями, а й ключовими об’єктами стратегічного контролю. У цьому контексті Туреччина поступово переходить до інституціоналізації власної ролі як гаранта стабільності цих коридорів, прагнучи закріпити за собою функцію провайдера безпеки. Така трансформація відбувається на тлі зростаючої конкуренції з боку глобальних гравців, насамперед Китаю, а також опосередковано — Росії та західних акторів.

Ключовим фактором нової конфігурації є вразливість так званого Середнього коридору (Trans-Caspian International Transport Route), який з’єднує Китай, Центральну Азію, Каспійський регіон, Південний Кавказ і далі Європу.

Активізація перевезень цим маршрутом, зокрема на тлі обмежень північного (російського) напрямку, суттєво підвищила його геоекономічне значення. Водночас протяжність маршруту, наявність вузьких логістичних «горлечок» (Каспій, гірські ділянки Кавказу), а також проходження через політично нестабільні території створюють комплексну систему ризиків.

Окремого значення в цій конфігурації набуває внутрішньополітична динаміка у Вірменії напередодні парламентських виборів 2026 року, результати яких можуть мати системний вплив на баланс сил на Південному Кавказі. Залежно від результатів голосування можливі різні зовнішньополітичні вектори Єревана — від подальшого поглиблення співпраці із Заходом і диверсифікації зовнішніх зв’язків до часткового повернення до тіснішої взаємодії з Росією. В умовах високої конфліктності регіону та невирішених питань, пов’язаних із постконфліктним устроєм, будь-який зсув у зовнішньополітичній орієнтації Вірменії матиме прямі наслідки для функціонування транспортних коридорів, включно з перспективами розблокування комунікацій і реалізації інфраструктурних проєктів.

Серед критично важливих інфраструктурних об’єктів, що формують каркас регіональної взаємодії, слід виділити нафтопровід Баку–Тбілісі–Джейхан, Південний газовий коридор (включно з TANAP і TAP), залізницю Баку–Тбілісі–Карс, а також проєкти розвитку портової інфраструктури на Каспії (Актау, Туркменбаші, Алят). Паралельно просуваються альтернативні маршрути, зокрема міжнародний транспортний коридор «Північ–Південь» (Індія–Іран–Кавказ–РФ), а також дискусійний Зангезурський коридор, який має потенціал радикально змінити логістику в регіоні та безпосередньо залежить від політичних рішень у Єревані.

Саме ці проєкти дедалі більше стають об’єктами не лише економічної конкуренції, а й безпекових ризиків. За наявними оцінками, у короткостроковій перспективі зростає ймовірність диверсійної активності проти трубопроводів, портових вузлів, залізничної інфраструктури та енергетичних об’єктів. Особливу вразливість становить каспійський сегмент, де поєднуються технічні обмеження, екологічні фактори та відсутність ефективної системи колективної безпеки. Окремим виміром стають кіберзагрози, спрямовані на логістичні системи управління та енергетичні мережі.

У цьому контексті спостерігається тенденція до використання проксі-інструментів глобальними гравцями з метою стримування конкурентів. Йдеться про потенційне стимулювання локальних конфліктів, підтримку окремих політичних або силових груп, а також проведення точкових операцій проти критичної інфраструктури. Таким чином, інфраструктура Середнього коридору фактично перетворюється на арену непрямого протистояння, де економічні інтереси тісно переплітаються з безпековими.

На цьому тлі Туреччина формує нову парадигму присутності в регіоні, що передбачає інтеграцію транспортної, енергетичної та військово-політичної складових. Важливу роль у цьому процесі відіграє Організація тюркських держав, яка поступово трансформується з культурно-політичної платформи в механізм координації ширшого спектра питань, включно з безпекою інфраструктури та логістичних маршрутів. У перспективі ця структура може стати інструментом легітимізації безпекових ініціатив Анкари та формування альтернативного центру сили в Євразії.

Для України ці процеси створюють як можливості, так і ризики. З одного боку, відкривається перспектива інтеграції до розширених логістичних мереж, зокрема через Чорноморський сегмент Середнього коридору, а також участі у нових форматах економічної взаємодії. З іншого боку, посилюється конкуренція з боку інших держав, а також виникає ризик політичного сприйняття України як чинника нестабільності в умовах ескалації безпекових загроз у регіоні.

Водночас український досвід протидії гібридним загрозам, захисту критичної інфраструктури, а також боротьби з диверсійною та кібернетичною активністю може бути інтегрований у нову регіональну архітектуру безпеки. За умови проактивної політики Україна здатна не лише адаптуватися до нової конфігурації, а й стати одним із постачальників безпекових рішень, що посилить її роль у системі євразійських зв’язків.

виступ на міжнародному круглому столі на тему: «Майбутні вибори у Вірменії як виклик російському впливу на Південному Кавказі», 28.05.2026

автор - Віталій КУЛИК, завідувач Навчально-наукової лабораторії протидії дезінформації КНЕУ