Алексей Буряченко: Західний блок VS політика Трампа. Перевірка на міцність!

Якщо іти у відповіді на це запитання шляхом традиційної логіки і враховуючи «хитку» дипломатичну стратегію Трампа по відношенню до путіна, то можна зробити висновок, що сценаріїв розвитку подій рівно три:

1) Трамп відреагує на саботаж путіним попередніх домовленостей. Наприклад, вчергове анонсуючи «нещівні санкції»;

2) Трамп, дасть йому наступні «два тижні» або «два місяці»;

3) Трамп відійде в бік, займаючи очікувальну позицію.

Як бачимо, варіант з тиском на путіна Трамп сприймає як дуже не бажаний і, скоріш за все, максимум що нас може очікувати, то це наступна телефонна розмова з черговим медійним «підігрівом», але без завищених очікувань.

Розмови про «іншу позицію» і що Трамп щось особливе знає про путіна, але розкаже потім (через два-три тижні), не більше ніж політична риторика. В реальності ж ми максимум що побачили, то це тиск та Індію, який підштовхнув прем’єра Моді поїхати в Пекін вперше за 7 років.

В великою вірогідністю, Трамп буде вимагати більш рішучіших дій саме від європейців, особливо від країн «Коаліції Охочих». Оскільки в саботажі домовленостей з путіним, когось потрібно буде звинуватити. Ну не самого ж путіна звинувачувати?.. 

ЗМІ задають Трампу дуже не зручні запитання і поки не зовсім очевидно, що він планує на них відповідати. До звинувачень на адресу демократів, Байдена та Обами, насправді, уже всі давно звикли, а наступного «сильного» кроку в напрямку завершення російсько-української війни від Трампа поки не дуже проглядається.

Зустріч в Парижі, 4 вересня, за участю Президента України Володимира Зеленського, має прояснити подальшу налаштованість Трампа на продовження тиску на Москву і синхронізацію дій з Європою. 

Саме там має прозвучати більш чітка, спільна та консолідована відповідь на парад «победобесия» в Пекіні від країн «Колективного Заходу», якщо таке умовне геополітичне об’єднання ще, насправді, існує.

Дає надію на більш рішучого Трампа, тільки те що кількість публічних політичних ляпасів від путіна уже перейшла уже усі рамки пристойності. І мова уже іде не про забезпечення «миру через силу», як раніше заявляв Трамп, а про збереження репутації США на глобальній арені. Гегемон який тільки лякає своїх опонентів і не карає за публічні приниження — уже не гегемон! А вчиняти тиск на друзів, наприклад обкладаючи митами традиційних партнерів, і бажати виключно домовлятися з ворогами, сильно змінює баланс в геополітичному просторі явно не на користь Трампа. 

А скоро в США уже проміжні вибори.., коли потрібно буде вирішувати набагато більш конкретні електоральні завдання, а не тільки розлякувати друзів «митною дубиною» і намагатись полюбовно домовлятись з ворогами.

І на останок. Чи є у Трампа «карти» та дієві інструменти впливу на путіна для примусу його до миру — звичайно що є. А от чи захоче їх Трамп застосовувати, ми побачимо уже буквально в найближчі декілька днів. 

Нобелівська премія висить на волосині...