Муса Магомедов: Армія стандартів НАТО: український шлях до де-юре від де-факто

Політичний аспект гучних заяв перед самітом пропоную відкинути і зазирнути в суть, в чому дійсно ми попереду, і над чим маємо працювати зараз. Зауважу, я не військовий експерт, тому детально про натовські нормативи говорити не буду, але на деяких пунктах хотів би зосередитись.

Наразі в Альянсі існує понад 1,5 тисячі стандартів. На 100% їх не запровадила жодна з країн-членів. Найбільш близька до абсолюту - Польща. Україна почала модернізувати армію за натівськими зразками лише у 2014 році і вже запровадила майже чверть від загальної кількості стандартів Альянсу.

Станом на сьогодні ми впровадили 287 стандартів НАТО, до повномасштабного вторгнення було 168. До кінця 2023 року планується запровадити ще 200. З початку повномасштабної війни росії проти України західні союзники підготували 84 тис. бійців для ЗСУ. Навчання триває. Ми воюємо, маючи натівську техніку. Зараз кожен житель країни від молодика до пенсіонера знає такі назви як німецькі системи ППО IRIS-T, американські NASAMS, системи ППО PATRIOT та інші. І це дійсно досягнення.

Але чверть стандартів – це мало чи багато? Насправді вони не є обов’язковими для повного втілення. Достатнім вважається запровадження хоча б 80%. Тобто немає завдання “набрати кількість стандартів”, як

балів до вступу у ВИШ, і тоді, начебто, перебування в НАТО гарантоване. Більшість стандартів стосуються взаємодії: це позначки на картах, заправка літаків та кораблів, передача інформації. Сенс у тому, аби у разі небезпеки всі армії могли діяти, як одна, даючи максимальну відсіч противнику. Узгоджено, ефективно досягаючи тактичних, оперативних і стратегічних цілей. Тобто всім арміям потрібно розмовляти на одній мові.

І диявол, як завжди, криється у деталях. Перше, з чим зіткнулася більшість наших військових, відправляючись на стажування, - це недостатній або відсутній рівень володіння англійською мовою. А отже це - освіта.

У країнах НАТО, особливо у США, військові отримують настільки якісну освіту, що для багатьох це ледь не головна причина взагалі йти в армію. В освітніх закладах окрім мов, теорії та практики дуже серйозно ставляться до психологічних аспектів у підготовці військового. До того, аби вони могли самостійно приймати рішення, мислити логічно та аналітично. Адже у пріоритеті не зброя, а розум. Навіть рядові офіцери можуть самостійно ухвалювати рішення, але і відповідальність також буде на них. Є маневреність у діях, аби у разі неможливості отримати наказ, їхні дії були адекватні ситуації. 

В українській армії, яка наслідувала військову освіту з радянських часів, такого тривалий час не було. Те, що зараз коефіцієнт рівня освіченості військового значно вищий, ніж був у перші роки української незалежності, це факт. Але модель керування залишається радянською. Подекуди навіть “глибоко радянською”. Хоча, зауважу, що знаю декількох керівників (командуючих різних рівнів), які зберігають у цій системі баланс між бюрократією, порядком та здоровим глуздом. 

Суттєво змінюватись наша армія почала ще за часів п’ятого Президента Порошенка. Тоді скоротили керівний склад, але не зробили оптимізацію. Фактично просто поклавши обов’язки на тих, хто продовжував працювати, збільшуючи навантаження. І це особливо відчутно, коли людей не вистачає. Найскладніше було структурам тилового забезпечення та забезпечення озброєнням.

Влітку екс-міністр оборони Олексій Резніков назвав три основні пункти України на шляху до інтеграції в НАТО – від де-факто до де-юре. Перший - наявність цивільного-демократичного контролю над Збройними силами. Це і законодавство, і реально побудована інфраструктура. Другий - це зрозумілі, прозорі процедури забезпечення ЗСУ. Третій - це спільне планування операцій. 

Щодо забезпечення. Оборонно-промисловий комплекс потребує якісного оновлення. Не варто розраховували виключно на іноземну зброю, нехай і найкращу. З одного боку, перезавантажити ОПК важко, а з іншого - кроки робити ще роки тому було життєво необхідно. Не секрет, що на Заході все відбувається повільно, а для нас кожен день та тиждень очікування вимірюється людським життям. Поки ми чекали на зброю - ворог нарощував виробництво дронів та іншої зброї. Поки ми чекали, росіяни окопалися та замінували чверть території України.

Наприкінці серпня Володимир Зеленський заявив, що військово-промисловий комплекс України максимально збільшить обсяги виробництва і даватиме більший результат. Тішить те, що ми нарешті почали робити перші кроки у відродженні нашого ОПК, хоча зрозуміло, що не всім на Заході це прийде до вподоби.

Отже, підсумовуючи, хочу сказати, що не вийде точково запровадити зміни в армії, просто по пунктах втілюючи необхідні стандарти, для “галочки”. Аби імплементуватися в НАТО як армія, ми повинні в середині почати з освіти та дійти до верху - законодавства. Це і буде армія НАТО. А щоб перемогти в цій війні ми маємо розраховувати, здебільшого, на себе: на своїх людей, свою силу, свою зброю.