Петро Олещук: Приголомшливі пригоди українських санкцій в Росії

Хвиля обурення в російських ЗМІ з приводу санкцій України щодо громадян і підприємств Російської Федерації виявилася такою великою, що досягла навіть українського інформаційного простору. 

Справа в тому, що російськими ЗМІ дійсно шириться справжня інформаційна хвиля з нападками на президента Володимира Зеленського і ключових членів його команди – секретаря Ради національної безпеки і оборони Олексія Данилова, і голови Національного банку України Кирила Шевченка. Відповідні публікації з’явилися у таких виданнях як «Регнум», «Комерсант», «Росбалт» і багатьох інших. 

Чого ж так образилися представники нашого «братського народу»? Якщо конкретно, то пану Данилову вони «інкримінують» той факт, що саме він домігся введення санкцій проти компаній, які експортували сировину для виробництва титану до Російської Федерації. Справа в тому, що українська сировина надходила до російської «ВСМПО – Авісма», яка продає свої вироби з титану по всьому світу. І навіть є постачальником американської компанії «Боїнг». А тепер росіяни жаліються, що після санкцій вони залишилися без сировини, «ВСМПО – Авісма» відчуває проблеми із збутом, а «Боїнг» - без російської продукції. 

Більше того, саме за ініціативи Данилова було введено безстрокові санкції України проти російської корпорації «Ростех», власне виробника титану «ВСМПО – Авісма», Сергія Чемезова – генерального директора «Ростеха» і голови ради директорів «ВСМПО – Авісма», а також кінцевого бенефіціара і заступника голови ради директорів «ВСПМО – Авісма» Михайла Шелкова. 

Що стосується голови НБУ пана Шевченка, то в росіян викликали обурення ініційовані ним санкції щодо філій російських банків, які діють на території України. Кирилові Шевченку «інкримінують», що саме він домігся продовження санкцій проти 55 російських банків і платіжних систем, зокрема, в першу чергу тих, які працюють на Донбасі та в Криму. Мова йде про такі банківські установи як Сбербанк, ВТБ, Банк Москви і таке інше – які потрапили під українські санкції. За рішенням РНБО, проти цих російських банків застосовуються наступні обмежувальні заходи – це блокування активів цих структур; заборона надавати кредити, займи, фінансову допомогу, гарантії; заборона здійснювати кредитування через купівлю цінних паперів; заборона на придбання цінних паперів тощо. 

Крім того, росіяни «предъявляют» пану Шевченку за те, що він знайшов спосіб як продати власність «Промінвестбанку», що належить російському ВЕБ – українському Ощадбанку. 

Наводжу всю цю інформацію для того, щоб були більш зрозумілими висновки. А висновки виходять дещо несподівані. Давайте почнемо з того, що по-перше, коли супротивники скаженіють відносно Зеленського, Данилова, Шевченко чи / або якогось іншого українського політика / чиновника – то це скоріше добрий знак. Адже критика, як відомо – це прихований комплімент. Справді, Ви ж розумієте, що наші супротивники не будуть нас хвалити – інакше це вже будуть не супротивники. 

А, по-друге, мені здається, що в даному випадку росіяни потрапили в свою власну пастку, коли напридумували собі, ніби Україна за статусом є нижче РФ. Адже, дивіться, російський уряд, не соромлячись, оголошував санкції проти сотень фізичних осіб і компаній з України. Власне, такий політик як Віктор Медведчук заробляв собі політичний капітал на тому, що тільки він може домовитися з керівництвом РФ про зняття санкцій. Зрозуміло, що пан Медведчук в цьому випадку користується тими можливостями, які надає йому статус особистого друга Володимира Путіна. Але мова не про це. Отже, влада РФ, не соромлячись і не вагаючись, запроваджувала санкції чи, говорячи офіційними термінами, «обмежувальні заходи» проти сотень і тисяч українців і компаній з України. І нікого не турбувало, що підприємства втрачали ринки збуту, що вони припиняли свою діяльність, що вони не мали чим платити людям зарплату. 

А коли керівники України почали діяти «дзеркальними» методами, тобто оголошувати санкції проти політиків / чиновників та компаній з Російської Федерації, ми раптом почули справжній «плач Ярославни» з того боку кордону. Тобто, Росії можна оголошувати санкції, а Україні захищати власні інтереси – ні! Так виходить?

Тому й викликає таку хвилю обурення новий політичний курс, який проводять Данилов, Шевченко і команда Зеленського в цілому. Адже, виявляється, епоха «договорняків» як за часів Порошенка, закінчилася. І, виявляється, Україна теж може захищати свої інтереси та відстоювати свої права. Але, хочу підкреслити, насправді це нормальна і адекватна світова практика. І якщо в Москві цього не розуміють, то це їхні власні проблеми.