Кущ Олексій: Від олігархічного екоциду у минулому до екологічної відповідальності великих державних компаній у майбутньому.

Від олігархічного екоциду у минулому до екологічної відповідальності великих державних компаній у майбутньому.

Екологія довгий час була ресурсом додаткової ренти для олігархічних фінансово-промислових груп. Чи зміниться ситуація після повернення під контроль держави стратегічних підприємств національної економіки?

Екологія – не є ресурсом. Ресурсом є природоохоронні програми.

Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц колись написав:

«Я не настільки дурний, щоб повірити, що ринок сам по собі вирішить усі соціальні проблеми. Нерівність, безробіття, забруднення довкілля, непереборні без активної участі держави».

Приклад України підтверджує правоту слів видатного світового економіста, який, до речі, очолював групу економічних радників президента США Клінтона.

Довгий час, низькі екологічні вимоги до шкідливих виробництв та мізерні екологічні збори в бюджет, виступали джерелом додаткових прибутків для українських власників фінансово-промислових груп, на просторіччі – олігархів.

На жаль, низькі екологічні вимоги навіть не стали джерелом підвищення конкурентоздатності шкідливих виробництв в Україні, як це відбулось, наприклад, у Китаї чи і інших азійських країнах.

Умовну «екологічну ренту» олігархи просто поклали собі до кишені.

В той же час, в Україні за час індустріального розвитку накопичилось майже 36 млрд тон відходів, з них 1,6 млрд тон – небезпечні!

Наприклад, в Україні кожен рік утворювалось близько 3 млн тон нафтошламів (АЗК, нафтопроводи, переробні підприємства), а обсяг нафтозабруднених грунтів – понад 1 млн тон.

Наразі цей процес трохи пригальмовано через зниження обсягів переробки, але нафтозаправні станції та нафтопроводи продовжують генерувати шлами, а також – діючі переробні підприємства.

Вторинні запаси нафти, які в нас є

На підприємствах нафтової переробки шлами накопичуються у шламових амбарах, ставках додаткового відстою, ілонакопичувачах.

Це так звані вуглеводневмісні відходи обсяг яких оцінюється у 400 тис. т.

Це також сотні гектарів забруднених земель, які фактично втрачені для господарського обороту.

Додамо сюди отруєння грунтових вод та випаровування шкідливих речовин у повітря.

Навіть якщо рекультивувати ці забруднені сховища, на відновлення оточуючих екосистем піде до 20 років.

Як то кажуть, кращий час посадити дерево – 20 років тому. Другий кращий час посадити дерево – зараз.

Так само із нафтошламами. Кращий час їх системної переробки – 20 років тому. Але треба починати зараз, якщо всі ці роки такі програми майже не реалізовувались.

Україна досить велика країна з точки зору нафтового та, особливо, нафтопереробного потенціалу.

В Україні три нафтоносні регіони: Карпатське нафтогазоносне родовище, Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний регіон та Причорноморсько-Кримський.

Потенційна потужність заводів з первинної

переробки нафти в Україні колись складала 51 млн. тонн нафти на рік, але наразі ефективне виробництво зберіглось лише на потужностях Укрнафти, повний контроль над якою держава нещодавно повернула.

На жаль, значну частину виробництв українських НПЗ відновити буде вкрай важко або навіть неможливо.

Але незважаючи на втрати, після війни, Україна має всі можливості нарощувати на базі Укранафти як видобуток сировини так і її переробку у нафтопродукти.

Програма капітальних вкладень на підприємстві дає такі надії, але супутньо доведеться вирішувати і проблему нафтових шламів, як тих, що вже накопичились, так і нових.

В деяких регіонах країни, зокрема західних, випаровування шламовідстійніків справляє надзвичайно токсичний вплив на навколишнє середовище, адже токсичні хімічні сполуки засвоюються людьми та тваринами через дихання.

А проникнення нафтових фракцій у грунт, призводить до закупорки грунтових капілярів, погіршення морфологічних властивостей, аерації, анаеробних та окислювальних процесів.

Відбувається отруєння грунтових вод.

Загалом, генерація нових шламів оцінюється у розмірі 5-7 кг на одну тонну нафтопродуктів.

Приблизна структура шламів: це до 60% - нафтопродукти, 30% - вода і 10% – тверді фракції, але пропорції можуть кардинально відрізнятись в залежності від технології формування.

Але вуглеводневмісний характер шламів підказує і спосіб їх переробки – розшаровувати їх на нафту, яку можна знову використовувати, воду та тверді фракції.

До речі, тверді залишки шламу після переробки можна вносити у якості органічного добрива, а з нафти – виготовляти нафтопродукти, в тому числі паливо.

Циркуляційна модель

Сучасна модель економіки у провідних країнах світу носить назву «циркуляційної». Це пояснюється тим, що значна частина відходів перероблюється у якості вторинної сировини, зменшуючи антропогенне навантаження на світову екосистему.

Саме таким шляхом має йти й Україна, використовуючи замість деструктивних (спалювання, скиди, захоронення), найбільш безпечні недеструктивні способи переробки шламів – це відстоювання, центрифуга, екстракція за допомогою фізико-хімічних реакцій та методів.

Нещодавно, про старт програми з переробки нафтових шламів на заході України завив директор ПАТ «Укрнафта» Сергій Корецький:

«Підприємство не нове, обладнання теж, технологічна схема теж недосконала та застаріла. В результаті утворюється нафтошлам - суміш води та механічних домішок, солей з нафтою».

Згідно із доступною інформацією, спершу Укрнафта планує переробити шлами у відкритих ставках-накопичувачах, які утворились ще з 1970-х років і зараз їх налічується близько восьми.

Сергій Корецький пояснює:

«В ставках - понад 28 тисяч тонн нафтошламів. Частина цього обсягу - 17 тисяч тонн - є вуглеводневмісною, тобто, її можна переробити на товарну продукцію, нафту. Це не просто відходи, це те, що може принести компанії прибуток. Все інше необхідно утилізувати».

Наразі компанія готує техніко-економічне обгрунтування проекту.

Але найголовніше обгрунтування – смислове, яке стосується нашого довкілля та здоров’я людей, вже очевидне.

Україна, по суті, починає зараз віддавати екологічні борги, які накопичувались у минулі роки і десятиліттями не вирішувались, тому що на першому місці була особиста вигода приватного вигодонабувача, який стояв за лаштунками корпоративного управління.

За допомогою нової еко-політики, так стратегічні компанії як Укрнафта зможуть доєднатися до програм Зеленого курсу, який стає базовою інвестиційною платформою у ЄС та США.

В цьому контексті, наявність зеленого маркеру стає чи не одним з головних передумов, як для залучення зовнішніх інвестицій так і для брендування продукції компанії на національному ринку збуту.