Муса Магомедов: Відбудова українських міст: яким має бути комплексний підхід та стратегічне бачення

Навіть в умовах війни Україна продовжує лікувати, навчати, працювати. Тому точкове відновлення шкіл, освітніх об’єктів, лікарень необхідно робити постійно, не зупиняючись. Наразі кількість уражених ворогом шкіл сягає близько півтори тисячі плюс 1000 садочків та 538 закладів вищої освіти. Щодо лікарень – то це близько 806 об’єктів по всій країні. Наразі з Фонду ліквідації наслідків збройної агресії на відбудову критично необхідних об’єктів виділено 23,7 млрд. Загалом у фонді зараз акумульовано майже втричі більше - 62 млрд грн. Ці дані на початку червня навів прем’єр-міністр Денис Шмигаль. У рамках «єВідновлення», що передбачає виплати звичайним громадянам, чиї домівки постраждали внаслідок вибухів чи обстрілів для десяти областей виділили близько 5,3 млрд гривень. І це ще без врахування виплат за руйнації з 2014 по лютий 2022 років. Поточне фінансування йде, але якщо ми говоримо про відродження країни, то тут маємо втілювати зовсім інший підхід. 

Вочевидь, що післявоєнний час вимагатиме залучення надвеликих коштів. Але не тільки в грошах питання. І навіть не в комфорті та інноваціях, які пропонують наші та іноземні архітектори у своїх проектах по відбудові. Історія кожної країни має у своєму досвіді відбудову міст. Зруйнованих чи то внаслідок військових дій, чи то пожеж та стихійних лих. Не принципово. Берлін, Токіо, Сеул, Варшава та безліч інших міст, що були зруйновані, але зрештою - відновлені, згодом ставали економічними та культурними центрами.

Якщо ще рік тому під оновленням країни ми розуміли, перш за все, відбудову зруйнованих міст, таких як Маріуполь, Херсон та інші, то зараз через велику кількість замінованої території, через цілу низку руйнувань інфраструктури, очевидно, що «recovery» підлягає вся країна. Грамотна відбудова якої передбачає, перш за все, комплексний підхід та стратегічне бачення не тільки відродженого сучасного зовнішнього виду, але й соціально-економічної побудови. І вона не має бути централізованою. 

Наразі саме Київ за розвитком стає найдинамічнішим містом України. Взнаки дається захищеність самого міста і віддаленість від лінії фронту. Тому приватний сектор намагається розміщуватися саме тут. Але якщо говорити про розвиток країни у післявоєнний період, такими динамічними та здоровими містами мають стати Донецьк, Луганськ, Маріуполь та Харків. Не можна забувати про Південь та Захід країни. І тут на одному приватному секторі не виїхати. Він не зможе забезпечити достатню кількість робочих місць, а отже й повернення біженців та переселенців у рідні міста. 

21 червня у Лондоні пройшла конференція з відбудови України. На ній прем’єр-міністр Денис Шмигаль озвучив 5 найперспективніших галузей післявоєнної України: сільське господарство, енергетика, інфраструктура, хайтек-зброя та IT-сектор.

Найбільшу підтримку тоді отримав амбітний план з розміщення в Україні наймасштабнішого в Європі енергетичного хабу із газовими сховищами та виробництвом водню на АЕС. Україна зможе запропонувати найкращі пільги та умови для розвитку IT-сектору. Все це, безумовно, сприятиме відбудові та економічному зростанню, але завдання країни, отримавши кошти, не просто дати поштовх, а закласти фундамент поступового та невідворотного розвитку на 10, 20, 30 років вперед.

Насправді досвід таких великих країн як Канада та Америка свідчить, що економічно неконкурентні міста не виживають без підтримки держави. Не всі регіони мають власні природні ресурси для розвитку, не всюди можливі видобутки. За українських умов, коли велика частина територій забруднена та потребує  розмінування, це ще більш складне завдання. Тому розміщення медичних центрів, університетів, крупних спортивних осередків можуть запустити у занепадаючому регіоні потужний двигун економічного розвитку. Посприяти поверненню туди біженців та переселенців і, таким чином, стимулювати довгострокове зростання. 

Питання в тому, щоб побачити за кожним містом, за кожною областю його власний шлях та силу, врахувати всі післявоєнні обмеження, розробити стратегію та план. Знати точно, які категорії громадян потрібні країні та як їх повернути, чим зацікавити. Розуміти, що міцність країни базується на її стійкості, і чим більше стовпів ми закладемо, тим міцніше буде фундамент. І навіть, якщо якийсь варіант не спрацює, його з легкістю замінить інший, і це не відобразиться на загальній системі. Але  відбудова країни не може бути відокремленою та точковою, зосередженою на конкретних містах. Тільки комплексна програма зможе забезпечити не просто відновлення, а сталий розвиток країни.