Coinspot 02.04.2020

BTC/USD

6683.99

ETH/USD

138.18

LTC/USD

39.76

НБУ 02.04.2020

USD/UAH

27.90

EUR/UAH

30.50

RUB/UAH

0.36

Рубрики

МЕНЮ

Головна Статті Суспільство робота і кар'єра Записки емігранта: Німеччина. "Не знаю, чим Україна може заманити нас назад"
НОВИНИ Всі новини

Записки емігранта: Німеччина. "Не знаю, чим Україна може заманити нас назад"

Журналісти "Коментарів" у рамках спецпроекту "Записки емігранта" поспілкувалися з українцями, які живуть і працюють в Німеччині. Наші герої розповіли про зарплати, податки, освіту і можливості, які відкриваються перед українськими емігрантами на Заході. Багато з них повертатися на батьківщину вже не планують, при цьому іноді думають рідною мовою

21 лютого 2020, 13:45 4325
Автор:

• Максим Журавель

Записки емігранта: Німеччина. "Не знаю, чим Україна може заманити нас назад"

СПЕЦПРОЕКТ "ЗАПИСКИ ЕМІГРАНТА"

Українцям, які хочуть виїхати в Німеччину на заробітки, тепер буде простіше шукати роботу на чужій землі. З початку цього року в ФРН набув чинності закон, що регулює трудову міграцію для людей, які не є громадянами Європейського союзу. У зв'язку з цим, на думку експертів, Німеччина стане явним конкурентом Польщі за кількістю трудових мігрантів. Зараз, наприклад, пекар у ФРН в середньому отримує трохи більше 2 тисяч євро, графічний дизайнер — 3 тисячі євро, аптекар і керуючий у магазині — близько 4 тисяч євро. При цьому багато наших співвітчизників у пошуках кращого життя нерідко стикалися з проблемами. Журналісти видання "Коментарі" поспілкувалися з українцями, які довгі роки живуть у Німеччині, і дізналися, з якими труднощами вони зіткнулися і чому поїхали з України.

Вальдкірх: "Поїхала в Німеччину через українську політику, економіку та хамство"

Уродженка Запоріжжя, 51-річна Ольга Вібер, переїхала до Німеччини ще в 2002 році. Бажання емігрувати у жінки з'явилося під час навчання в університеті. Тоді вона на три тижні змогла потрапити в студентський загін у Східній Німеччині. Українка відразу ж помітила характерну для німців повагу один до одного. При цьому, повернувшись в Україну, Ольга здивувалася різниці менталітетів і відсутності поваги як такої на батьківщині.

“У Києві я зіткнулася з хамством, від якого за три тижні встигла відвикнути. Одного разу навіть розплакалася від цього, хоча з дитинства ніколи не плакала. Бажання виїхати було, але реалізувати його тоді не могла: сім'я, дитина, навчання, робота — час біжить, а до еміграції необхідно готуватися", — ділиться з "Коментарями" Ольга Вібер, яка проживає в місті Вальдкірх на південному заході Німеччини.

На рішення жінки емігрувати вплинула і процвітаюча на той момент в держорганах корупція і неналежне ставлення чиновників, суддів і підприємців до людей.

“Одного разу на мого дядька скоїли розбійний напад, його побили. Випадковий перехожий викликав "швидку" і його відвезли в лікарню, де як раз у цю ніч чергові медики щось відзначали. Першу допомогу дядькові не надали, його просто визначили в палату, а процедури почали робити лише після того, як ми поклали в кишені білих халатів гроші. Через сім днів дядько помер — у нього на голові розрослася гематома, утворилися нові. А все тому, що було втрачено час. Ніяких кримінальних справ не відкрили, а коли ми звернулися до прокурора зі скаргою, він в особистій розмові прямо сказав: "А ви хіба не знаєте, що закони в Україні на одну третину населення не поширюються?", — згадує Ольга.

Переїхавши до Німеччини, жінка почала все спочатку: опанувала мову, спробувала себе в різних професіях і згодом стала комерційним керівником на фірмі, яка займається підвищенням кваліфікації (про розмір зарплати українка не говорить, посилаючись на трудову заборону). Німецьку Ольга вивчила за рік, зануривши себе в німецькомовне середовище і по 5-6 годин в день практикуючись у вивченні іноземної мови. Багато в чому це допомогло їй знайти хорошу роботу, оскільки мова її не скувала, а лише стала гарним доповненням під час пошуку й на співбесідах.

“Щоб співбесіда пройшла добре, на неї потрібно не запізнитися, а ще зрозуміло розповісти про себе і свій досвід. Варто висвітлити ті фактори, які мають значення для конкретної роботи. Кандидат повинен бути зацікавленим, він повинен ставити питання роботодавцю, повинен зуміти переконати, що хоче отримати саме цю роботу. Якщо за підсумком співбесіди вас не візьмуть — нічого страшного. Це лише означає, що був кандидат, який підходить краще", — пояснює українка.

Не було у жінки і конфліктів на національному ґрунті. За її словами, німці дуже толерантний народ, тому яких-небудь серйозних конфронтацій між нею і корінними жителями не виникало. За час життя в Німеччині Ольга створила сім'ю і влаштувалася на хорошу роботу. Це значно вплинуло на неї, адже зараз повертатися в Україну вона не планує.

“Німеччина — хоч не рай, але комфортна країна для проживання. Тут відносно безпечно. Багато чого добре організовано, хоча я буваю незадоволена зайвою бюрократією і довгим прийняттям рішень. Спочатку мені навіть не вистачало побутової корупції. Коли треба було вирішити якесь складне питання, я думала, кому б заплатити. Але так це тут не працює, і я незабаром це визнала. Ті, хто працює в Німеччині, не відчувають нестаток, а кваліфіковані працівники можуть навіть дозволити собі подорожі або дорогі хобі", — зазначає Ольга Вібер.

Фрайбург: "У школі вибудовував відносини на уроках фізкультури"

Харків'янин Артур Петлярський переїхав до Німеччини разом з батьками теж в 2002 році. Зараз йому 31 рік, він живе в околицях міста Фрайбурга (південний захід країни). Як і інші герої нашого спецпроекту, емігрувати за кордон його батьки вирішили через обстановку в Україні.

“Німеччина не була метою, метою був саме виїзд. А причина проста — "імпотентність" і безперспективність країни. До речі, останнім часом багато хто стали забувати, що при "колишніх" (мається на увазі уряд, — ред.) все було дуже погано. Просто при них не було війни і такого відтоку розсудливих людей", — розповідає Артур Петлярський.

У Німеччині Артур опинився в 15-річному віці. Там йому довелося стартувати заново: йти в школу, заводити нових друзів, вникати в незвичну для нього систему освіти. І все це накладалося на незнання мови.

“Сидиш на уроках і намагаєшся зрозуміти хоч щось... Спочатку звикаєш до окремих фраз. Потім чіпляєшся за вже вивчені слова. Плюс Німеччини в тому, що тут, на відміну від тієї ж Франції, з людьми можна про щось домовлятися англійською мовою. Це мені допомогло, — згадує Артур. Особисто я вибудовував відносини на уроках фізкультури. У Німеччині цей предмет не передбачає підтягування, біг навколо школи і здачу якихось атлетичних нормативів. По суті, в основному ми грали в футбол. Коли вчитель побачив, що я граю непогано, вже брав у гру більш охоче. А потім я сам почав вибирати собі в команду людей".

-rBGH-0UWKvwZdMqVrHyOdonz.jpg

Крім того, налагодити контакт з однокласниками та викладачами йому допомогли успіхи в точних науках, до яких школяр був схильний.

“У нас в Україні школи сильніше. І інша система навчання. Наша дитина п'ятого класу — це учень сьомого класу в Німеччині. При цьому тут ніхто за тобою бігати не буде. Якщо ти не зробив домашнє завдання, можеш послатися на що завгодно: наприклад, сказати, що у тебе ввечері голова боліла. Ті, хто їдуть сюди з дітьми, повинні зрозуміти одне: як тільки дитині стане все занадто легко даватися, їй потрібно переходити у вищу школу", — пояснює українець, підкреслюючи, що шкільна освіта в Німеччині поділяється на чотири рівні: дошкільна, початкова, середня і вища.

Зараз же чоловік займається перевезеннями. За його словами, розголошувати рівень своєї заробітної плати він не може через трудовий договір.

Українець пояснює: щоб в Німеччині уникнути проблем з пошуком роботи і довгої акліматизації, потрібно раціонально підійти до питання — розписати цілі і свої можливості.

“У першу чергу, потрібно звернути увагу на себе, на свої цілі і бажання. Взяти ручку, папір і розписати всі "за" і "проти". Подумати, чи знаєте ви мову. Якщо ні, то чи зможете ви конкурувати з тими, хто її знає — корінними жителями або тими ж емігрантами. Можливо, ви фахівець вузького профілю, або впевнені, що навіть без мови зможете відмінно виконувати свою роботу. При цьому потрібно розуміти, що без мови і підтвердженого фаху у Німеччині ви будете заробляти менше за інших. А деякі можуть і зовсім скористатися вашим незнанням мови, закону і цивільного права", — ділиться з нами українець.

Мюнхен: "Про сім'ю думаю українською мовою"

Олеся Гладьо народилася в маленькому селі під Львовом. Дівчина закінчила Національний педагогічний університет ім. Драгоманова, де освоїла німецьку філологію, а по його закінченню повинна була стати викладачем німецької мови і літератури. Однак робота в школі Олесю не приваблювала, тому вона почала шукати програму, яка б дозволила їй поїхати у ФРН на навчання — надто сильним було бажання попрактикуватися у вивченні мови.

У Німеччині Олеся живе вже вісім років. Переїхавши в іншу країну, українка влаштувалася нянею, а зараз вона працює в IT-індустрії в Мюнхені, на півдні країни.

“Перший рік я жила і працювала в сім'ї, доглядала за дитиною. Це була моя перша робота в Німеччині. Я отримувала невелику зарплату — по програмі від 260 до 350 євро, але у мене були оплачувані курси німецької мови. До того ж я не платила за житло та їжу. Це допомогло мені акліматизуватися і, знову-таки, підтягнути німецький", — розповідає Олеся.

На пошук основної роботи в українки пішло чотири місяці. При цьому їй значно допомогла одержана нею німецька освіта.


“Якщо шукати роботу з України, то треба наперед підготувати хороші документи. У Німеччині є стандарти, що визначають, як повинна виглядати біографія, мотиваційний лист. Плюс у тому, що багато інформації можна знайти в інтернеті. Важливо, щоб у біографії не було ніяких прогалин. Наприклад, якщо ви два роки нічим не займалися, і у вас, відповідно, в біографії пробіл. Це підозрілий пункт, якого бути не повинно. Якщо ви шукаєте роботу в сфері IT, то можете скористатися платформами Xing, Linkenin — це німецькі сайти з пошуку роботи. Мені з цих сайтів кожен день приходять повідомлення про відкриті вакансії. І окремо, звичайно ж, потрібно вчити мову", — радить Олеся Гладьо.

Що стосується конфронтацій з місцевими жителями, то їх в українки не виникло. Перший час її дивувала німецька педантичність. Наприклад, за її словами, з корінними жителями неможливо про щось "домовитися".

“Німці — люди неконфліктні і спокійні. Перший час у мене був культурний шок, тому що тут інше середовище. Мені спочатку не подобалося, що вони завжди посміхаються і ніколи не говорять правду в обличчя, як це часто буває у нас. Але з часом я до цього звикла. Мене злило, що з німцями важко "домовлятися". Якщо у них щось написано по пунктах, то цих пунктів обов'язково потрібно дотримуватися", — каже українка.

Вона також зазначила, що українська діаспора активно стежить за ситуацією в нашій країні. Крім того, вони всіляко допомагають українцям і влаштовують благодійні акції.

“Хлопець, який вчився зі мною в місцевому університеті, з Києва. Він написав німецькою мовою книгу з українськими рецептами, тут її продавав, а гроші перераховував в Україну на потреби хворих дітей. У нас є активісти, які збирають медикаменти, збирають різну допомогу і передають її в Україну", — ділиться з нами дівчина.

Цікаво, що під час інтерв'ю Олеся говорила з нами українською мовою. На питання: "якою мовою вона думає", українка відповідає: "Я часто думаю німецькою. Але якщо я згадую свою сім'ю, думаю про неї українською".

Олеся не виключає свого повернення в Україну, однак коли це станеться, не знає.

Эбельсбах: "Якщо хочеш жити в Німеччині з українськими звичками — залишайся просто в Україні"

А от 28-річна харків'янка Христина Авдієнко поїхала в Німеччину в 2013 році, де до того часу вже жив і вчився її молодий чоловік, теж українець, за якого дівчина згодом вийшла заміж. Зараз харків'янка працює у веб-дизайні і онлайн-маркетингу, а ще виховує двох дітей. У загальній складності в Німеччині Христина живе вже шість років.

“Восени я приїжджала додому, зустрічалася з багатьма друзями. Один мені каже: “А чого ви там сидите? Ви б в сфері IT в Україні заробляли більше. Ви б вже змогли і побудуватися, і..., і...". Мені було досить складно пояснювати йому, що справа не в заробітній платі і податках, на які йде близько однієї третини від зарплати. Для нас справа в медицині (хоча трапляються і погані лікарі); в тому, що ми не боїмося віддавати дітей в садок (хоча досить страшні інциденти трапляються і тут); не знаємо, що таке здавати гроші на штори, подарунки та інше; тут відмінні дороги і є можливість купити дві нові машини на сім'ю; щомісяця виділяються дитячі гроші, на які реально можна утримувати дитину", — розповідає "Коментарям" українка.

Знайти роботу в чужій країні Христині виявилося непросто. Вона ходила на співбесіди, проте постійно отримувала відмови. Справа в тому, що німецькі роботодавці не сприймали її український трудовий досвід. Їм необхідні навички, які були б актуальні саме в Німеччині. Тобто — місцевий досвід. Майже рік вона працювала і отримувала зарплату в 450 євро (зараз вона отримує трохи більше 900 євро без податків). Пізніше їй запропонували ставку.

“Складно говорити про плюси і мінуси життя в Німеччині, я можу порівняти тільки з Україною. Але, як кажуть, трава завжди зеленіша у сусідів. Нам, звичайно, не подобається платити багато податків, але ми розуміємо, що отримуємо за них в соціальному плані. Нам відразу було багато чого незрозумілим. Чому, наприклад, лікарі не ходять додому, чому до лікаря потрібно призначати зустріч. А іноді і стояти в черзі один-два місяці до вузького спеціаліста. Але з часом адаптуєшся, підлаштовуєшся і вже те, що здавалося мінусом, стає просто дивним, але цілком терпимим. Тому, якщо хочеш жити в Німеччині з українськими звичками, просто залишайся в Україні", — пояснює Христина Авдієнко.

У Німеччині у Христини народилося двоє дітей, зараз її доньці півтора року, синові — чотири. Українка нарікає на труднощі з визначенням малюків у дитячий садок.

“Знайти місце в садку — це катастрофа. Чим більше місто, тим складніше. Якщо приватний садок, він буде коштувати шалені гроші. Мені говорили, що в Кельні за приватний сад платять на місяць 800 євро. Ми зараз за старшого сина платимо 117 євро за садок і 60 євро за їжу — вона йде окремо. Пощастило, що з квітня 2019 року Мюнхен відшкодовує 100 євро за дітей старше трьох років. За дівчинку ж платимо 132 євро і 60 за їжу", — ділиться з нами дівчина.

Повертатися в Україну Христина з сім'єю вже не планує, місто Эбельсбах в центрі Німеччини для її сім'ї, можна сказати, стало рідним.

“Наші діти народилися тут, це їх дім. Не дарма кажуть, що дім там, де народилися твої діти. Тому нам нікуди повертатися. До того ж ми доклали багато часу, сил і праці, щоб влаштуватися в Німеччині. Я не знаю, чим би в даній ситуації Україна змогла нас заманити назад“, — підсумувала Христина Авдієнко.

picture

Нагадаємо, у першому матеріалі спецпроекту "Записки емігранта" ми розповідали про українців, які емігрували в Польщу.

Фото: особистий архів Ольги Вібер, Артура Петлярського, Олесі Гладьо і Христини Авдієнко


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Джерело: https://comments.ua/

Новини партнерів

Новини

????????...