Муса Магомедов: Європейський CBAM і українська реальність. Правила, які час переглянути

Ще зовсім недавно CBAM називали одним із головних викликів для української промисловості. Сьогодні питання стоїть значно жорсткіше: чи залишиться в Україні промисловість, яку ми збираємося декарбонізувати? Російські удари фактично зупинили найбільші металургійні підприємства країни. “Запоріжсталь” після атаки 11 серпня припинила виробництво, а з серпня по комбінату було випущено 17 балістичних ракет. Запуск однієї пошкодженої доменної печі оцінюється щонайменше у $50 млн, тоді як вартість самої печі - близько $500 млн.

Україна не просить скасувати декарбонізацію і не заперечує CBAM. Ми йдемо до ЄС і маємо інтегруватися в європейські правила. Але правила не можуть існувати окремо від реальності. Російські ракети, знищені виробничі потужності, проблеми з портами та логістикою, дорожчі перевезення, торговельні обмеження - і поверх усього цього на українського виробника лягають додаткові витрати, пов'язані зі CBAM.

Сам Регламент ЄС передбачає механізм для таких ситуацій. Стаття 30(7) дозволяє Єврокомісії запропонувати тимчасові заходи, якщо непередбачувана, виняткова та неспровокована подія поза контролем третьої країни має руйнівні наслідки для її економічної та промислової інфраструктури. Єврокомісія визнала виняткові обставини російської війни проти України, але за результатами попередньої оцінки вирішила, що підстав для спеціального режиму недостатньо. Водночас та сама оцінка прогнозувала вплив CBAM на ВВП України на рівні лише мінус 0,01% до 2035 року. Після ударів 2026-го цю оцінку необхідно робити заново.

Тому Україні потрібен не черговий раунд загальних дискусій, а спільна технічна робоча група Україна-ЄС за участю уряду, бізнесу та профільних експертів. Її перше завдання - провести нову оцінку реального впливу CBAM на українську економіку з урахуванням останніх російських атак, зупинки підприємств, стану логістики та торговельних обмежень. Друге - напрацювати спеціальний тимчасовий механізм для українських виробників.

На період війни фінансові зобов'язання CBAM для української продукції варто відтермінувати, але не просто списати. Українські компанії можуть виконувати їх через реальні проєкти декарбонізації. Після війни і до повноцінної інтеграції України в європейську систему торгівлі викидами кошти, пов'язані з CBAM, доцільно спрямовувати назад у модернізацію українських підприємств, зокрема на європейське обладнання та технології. Так ці гроші працюватимуть одночасно на відновлення України, декарбонізацію і замовлення для промисловості ЄС.

Так само обережно маємо будувати власну систему торгівлі викидами. Її метою має бути скорочення викидів через модернізацію, а не закриття виробництв через непосильну ціну СО₂. Україні потрібен достатній перехідний період, а кошти від системи мають повертатися в технологічне оновлення підприємств. Відповідні законопроєкти №15386-1 та №15386-2 вже зареєстровані у Верховній Раді та опрацьовуються в комітеті.

Європі потрібна зелена українська промисловість. Але є певний цинізм у тому, що коли наші заводи працювали, Україна роками просила врахувати війну і дати час на адаптацію, а тепер ми обговорюємо спеціальні умови на тлі зупинених і розбитих підприємств. 

Декарбонізація через знищення заводів - це не зелений перехід. Ми маємо скорочувати викиди завдяки інвестиціям і новим технологіям, а не тому, що в Україні більше нічому буде диміти. Якщо Європа хоче бачити українську промисловість зеленою завтра, сьогодні потрібно допомогти їй вижити.