Gavrylechko Yuriy: Москва покликала Африку на чай. Рахунок прийде пізніше

Цими днями у Москві відбувався третій саміт «Росія-Африка». Прапори, рукостискання, промови про рівноправне партнерство. Промови я пропускаю, тут, як завжди, нічого оригінального для риторики країни-агресорки. Значно цікавіше те, що про справжні цілі Кремля розповіли у ГУР МО.

Почну з карти. Бенін і Сенегал Москва хоче підписати на військове співробітництво. Камерун, Конго, Мадагаскар, Нігерію і Того веде до угод про вільний захід російських кораблів у порти. Звучить якось не надто цікаво, але сенс цих дій простий: флоту треба стояти, заправлятися і ремонтуватися. Тому знову спливають Порт-Судан, сомалійська Бербера та еритрейський Ассаб. Про базу в Порт-Судані Кремль торгується ще з далекого 2020 року і щоразу щось не так: то перевороти, то війна. Утім, бажання росіян нікуди не ділося.

Розширення військової присутності РФ на континенті зумовлене, зокрема, занепокоєнням Кремля активністю інших держав в Африці, передусім, США та Франції – посилення їхніх позицій на континенті у Москві вважають загрозою власним геополітичним амбіціям. Стратеги  Москви прагнуть не допустити приходу до влади в африканських країнах демократичних сил, які можуть поглиблювати співпрацю зі США та європейськими державами. У Кремлі роблять ставку на військову присутність, силовий тиск і втручання у внутрішні справи держав Африки, що створює передумови для виникнення нових конфліктів.

Далі трохи деталей про «Африканський корпус». У Малі спочатку працювали вагнерівці, потім їх перефарбували у підрозділ міноборони, і ніхто навіть не вдавав, що це нова історія. Тепер таку ж модель хочуть поширити на інші країни, а для цього потрібні бази, порти та аеродроми. Натомість, місцеві режими отримують захист влади.

Поглиблення співпраці з африканськими державами Кремль також прагне використати для отримання доступу до місцевих природних ресурсів на вигідних для себе умовах, фактично за безцінь. Золото, уран, ліс – чия тут вигода, цілком зрозуміло. Ще одне завдання – розширення масштабів вербування іноземних найманців для участі у злочинній війні проти України.

Але є одна тема, яка мене чіпляє чи найбільше: це так звані «Русские дома». На вивісці мова, кіно та чай. За оцінкою розвідки, насправді там працюють спецслужби, мета яких проста: виховати лояльну молодь і набрати тих, кого потім можна відправити на війну чи завод. Історії про африканських дівчат, яких кликали працювати, а, натомість, вони опинялися на виробництві дронів, дійсно, не поодинокі. І це і є гарна ілюстрація, як вся ця історія працює у реальності.

Тут варто згадати липень 2023-го, – у Санкт-Петербурзі Путін обіцяє безкоштовне зерно кільком країнам континенту. Обіцяти легко. Україна тим часом возила зерно до Африки морем, під обстрілами, за програмою Grain from Ukraine. Різницю між гаслом і мішком борошна африканці побачили дуже добре. Що з цим робити? Мені здається, головна українська помилка в тому, що ми роками сприймали Африку як щось далеке. Але якщо взяти до уваги те, що єдиний голос на місці російський, то він має шанси на те, що до нього дослухатимуться.

До чого це я? Ми занадто довго дивилися на Африку крізь призму «екзотики, що дуже даалеко», поки Москва системно завойвувала там прихильність. Україні зараз життєво необхідна активна присутність: нові посольства, обміни, журналісти, торгівля. Але й нашим західним партнерам час прокинутися: порожніх геополітичних ніш не буває. Паперові угоди згодом стануть архівом, а от чиї кораблі можуть контролювати незабаром ключові порти – це питання, яке визначатиме безпеку вже для всього світу.

І наостанок  – ці гучні саміти у Москві, дегустації чаю під прикриттям «Російських домів» нагадують лише гостинне застілля перед подачею рахунку. Москва щедро пригощає, але розплачуватися за цей геополітичний бенкет Африці, рано чи пізно, доведеться.